Справа № 2-2836/11

З А О Ч Н Е   Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

23.05.2011 року                            Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді:            Бобровник О.В.                                       

при секретарі:                     Славовій Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 –про поділ майна, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2011 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 –про поділ майна.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що 02.08.1986 року він уклав шлюб з відповідачем. Перебуваючи в шлюбі вони придбали спірну квартиру. Іншого житла в нього немає, в результаті чого він змушений орендувати житло. Відповідач добровільної згоди на поділ майна набутого під час шлюбу не дає.

В судове засідання з’явився позивач позов підтримав та просив задовольнити. Зазначаючи, що рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 14.04.2011 року шлюб між ним та відповідачем було розірвано.

Відповідач в судове засідання не з’явилась та свого представника не направила, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Згідно ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Встановлено, що сторони знаходились в зареєстрованому шлюбі з 02 серпня 1986 року. Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 14.04.2011 року шлюб між сторонами було розірвано.

В цей період часу, сторони набули квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 29.11.2001 року. (а.с. 10-11)

Вищевикладені обставини справи свідчать про те, що вищевказана квартира була придбана за час шлюбу подружжя, а отже є їх спільною сумісною власністю.   

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.   

Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України  у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»від 21 грудня 2007 року № 11 встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Виходячи з цього суд вважає, що спірна квартира зазначена вище є спільною сумісною власністю подружжя, набута під час шлюбу, а тому вимоги позивача щодо неї є обґрунтованими.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Разом з тим, вимога позивача про усунення перешкод у здійсненні його права користування та розпорядження майном не підлягає задоволенню, оскільки будь-яких доказів вчинення перешкод з боку відповідача у здійсненні позивачем права користування та розпорядження спірним майном, суду не надано.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.                              

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1691,50 грн. та 80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 1771,50 грн.  

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 10, 60, 61, 88, 213, 214, 215, 224 ЦПК України, ст. ст. 60, 70 СК України, ст. 372 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 об‘єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1691,50 грн. судового збору та 800 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 1771,50 грн.

В решті позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення може бути переглянуто судом, який його постановив, за письмовою заявою відповідача, яка має бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії

Суддя: