Головуючий у 1 інстанції - Логойда Т.В.
Суддя-доповідач - Блохін А.А.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2011 року справа №2а/0570/827/2011
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Блохіна А.А.
суддів Міронової Г.М. , Юрко І.В.
при секретареві Касьяновій В.М., представника відповідача – Румянцевої І.І., участю представника позивача – ОСОБА_3, розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року у справі № 2а/0570/827/2011 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області про скасування вимоги,- ВСТАНОВИЛА:
У січні 2011 року фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначала, що управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області прийняло вимогу від 30 грудня 2010 року №Ф-441 про сплату боргу в сумі 57 153,38 грн., відповідно до розрахунку якої вказана заборгованість виникла по страховим внескам на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за період з 01 січня 2004 року по 30 вересня 2010 року в сумі 56 904,56 грн. та за 2005 рік в сумі 248,82 грн., які не сплачені в порушення вимог ст. 45 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік та п. 4 ч. 8 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Вимогу вважала неправомірною, оскільки при її прийнятті не враховано те, що виходячи з вимог Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» та Законів України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про підтримку малого підприємництва» сплата збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відбувається шляхом проведення відрахувань з сум єдиного податку до Пенсійного фонду України. Тому вважала, що оскільки вона перебуває на спрощеній системі оподаткування і сплачує єдиний податок, тому нею не повинні нараховуватися страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за тарифами 32%, 32,3%, 31,8%, 33,2%.
Позивач просила визнати протиправною та скасувати вимогу управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області про сплату боргу від 30 грудня 2010 року №Ф-441.
Постановою суду 1 інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову скасувати та постановити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.
В судовому засіданні представник позивача скаргу підтримав, а представник відповідача проти її задоволення заперечував.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 є платником єдиного податку і як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування зареєстрована в управлінні Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області.
Територіальним органом Пенсійного фонду України на підставі графіку на 4 квартал 2010 року та наказу начальника управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області, направлення від 22 грудня 2010 року № 470 проведено планову перевірку позивача з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування, обчислення, обчислення та сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, інших платежів за період з 18 червня 2003 року по 30 листопада 2010 року та надання достовірних відомостей до органів Пенсійного фонду за період з 18 квітня 2003 року по 30 листопада 2010 року, за результатами якої 30 грудня 2010 року складено акт № 101/04-34/2, в якому вказувалося на порушення, зокрема, ст. 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у вигляді не надання до перевірки первинних документів; ст. 19 вказаного Закону та ст. 4 Закону України «Про збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у вигляді не нарахування страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування на фонд оплати праці найманих працівників за період з січня 2004 року по серпень 2010 року за тарифами 32%, 32,3%, 31,8%, 33,2%, ст. 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та п. 4 ч. 8 розділу XV «Прикінцеві положення» у вигляді не нарахування страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у фіксованому розмірі за 1 квартал 2005 року.
У акті перевірки зазначено, що позивач здійснював виплату заробітної плати найманим робітникам, а саме у 2003 році – 10 застрахованим особам, у 2004 році – 9, у 2005 році – 17, у 2006 році – 14, у 2007 році – 10, у 2008 році – 8, у 2009 році – 8, з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2010 року – 3 застрахованим особам. На кінець перевірки позивач найманих працівників не мала.
При визначенні фактичних витрат на оплату праці працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, на які нараховуються страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в порушення ст. 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» суб’єктом підприємницької діяльності занижено фонд оплати праці на загальну суму 173 817 грн., у тому числі у 2004 році за тарифами 32%, 32,3%, 31,8%,33,2% на суму 16 814 грн.; за тарифами 32,3%, 31,8%, 33,2% у 2005 році на суму 22 066 грн.; у 2006 році на суму 28 192 грн.; у 2007 році на суму 30 169 грн.; у 2008 році на суму 35 831 грн.; у 2009 році на суму 21 561 грн.; у 2010 році на суму 19 184 грн.
Страхові внески до Пенсійного фонду України суб’єктом підприємницької діяльності протягом 2004 – 2010 року не сплачувалися, що призвело до порушення ст. 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 4 Закону України «Про збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», внаслідок чого їх занижено за тарифами 32%, 32,3%, 31,8%, 33,2%, а саме: у 2004 році за ставкою 32% - на суму 5 380,48 грн.; у 2005 році за ставками 32%, 32,3% - на суму 7 119,71 грн.; у 2006 році за ставкою 31,8% - на суму 8 965,06 грн.; у 2007 році за ставкою 33,2% - на суму 10 016,09 грн.; у 2008 році за ставкою 33,2% - на суму 11 895,89 грн.; у 2009 році на суму 7 158,24 грн.; у 2010 році на суму 6 369 грн., що разом становило 56 904,56 грн.
Крім того, у акті зазначено, що в порушення п. 4 ч. 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та ст. 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» позивачем не нараховані страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у фіксованому розмірі за 1 квартал 2005 року (по 30 березня 2005 року включно) в сумі 248,82 грн., з яких: за січень 2005 року - 262 х 32% = 83,84 грн., за лютий 2005 року - 262 х 32% = 83,84 грн.; за березень 2005 року (по 30 березня 2005 року включно) - 253,56 х 32% = 81,14 грн.
Акт складено на підставі даних особової справи платника, довідки про внесення до ЄДРПОУ, трудових угод, індивідуальних відомостей про застрахованих осіб, розрахунку сум страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, даних карток особового рахунку та нормативно-правових актів, а також інформації, наданої відповідно до вимог Протоколу №2 про обмін інформацією між Пенсійним фондом України та Державною податковою адміністрацією України.
30 грудня 2010 року органом Пенсійного фонду України прийнято вимогу № Ф-441 про сплату боргу в сумі 57 153,38 грн., яку разом з актом перевірки направлено на адресу позивача.
Правом на узгодження вимоги з органом Пенсійного фонду України позивач не скористався. До відповідного органу державної виконавчої служби орган Пенсійного фонду України у встановленому законом порядку вимогу не подавав.
Судом встановлено, що відділення Державного казначейства України відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» перерахувало до Пенсійного фонду України 42% від сплаченого позивачем єдиного податку в загальній сумі 21 294 грн., з якої 16506 грн. відображено в наданому до суду органом Пенсійного фонду України розрахунку як частина ставки єдиного податку.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначено, що цей Закон регулюються відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов’язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 11 вказаного Закону встановлено, що загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), придбали спеціальний торговий патент на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 14 вказаного Закону страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов’язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Пунктом 6 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до ст. 18 вказаного Закону страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Вони не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», яким, як і Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування для суб’єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
Статтею 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки.
Указ Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» регулює питання оподаткування суб’єктів малого підприємництва.
Відповідно до п. 6 Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Положення ст. 6 вказаного Указу суперечать Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», тому виходячи з вимог, встановлених пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» вказаного Закону застосуванню не підлягають.
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 березня 2005 року №58-р «Про деякі питання спрощеної системи оподаткування», на що посилався позивач, суперечать Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і застосуванню не підлягають.
Отже, страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати. Обов’язок сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб’єкта підприємницької діяльності.
Аналогічна правові позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 15 травня 2007 року в справі №21-1142во06, від 29 травня 2007 року в справі №21-1513во06, в ухвалі Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2010 року, прийнятій в справі № 2а-20095/09/0570.
Отже, позивач помилково вважав, що сплата єдиного податку на підставі Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» звільняє від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що призвело до несплати ним вказаних внесків.
Пункт 4 ч. 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в редакції, яка була чинною та підлягала застосуванню, зокрема, щодо 1 кварталу 2005 року, встановлював, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.
Статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» в редакції, яка була чинною та підлягала застосуванню, зокрема, щодо 1 кварталу 2005 року (по 30 березня 2005 року включно), було встановлено на 2005 рік фіксований розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне страхування для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та членів сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Оскільки зміни до вказаної статті Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», на що посилався позивач в обґрунтування частини позову, були внесені 31 березня 2005 року, тому посилання позивача та його представника на неправомірність застосування органом Пенсійного фонду України вказаних положень законодавства щодо страхових внесків за 1 квартал 2005 року по 30 березня 2005 року включно є неприйнятними.
Частина 3 ст. 106 вказаного Закону, в редакції, яка була чинною та підлягала застосуванню на час складання оскаржуваної вимоги, встановлювала, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Порядок формування вимоги визначено Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1.
Згідно з пп. 8.2 п. 8 вказаної Інструкції органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки у випадку, зокрема, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків.
У цьому випадку вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки. Відповідно до наведених вимог законодавства органом Пенсійного фонду України на підставі даних документальної перевірки результатів діяльності страхувальника, які свідчили про донарахування сум страхових внесків, на всю суму боргу, яка виникла станом на 30 грудня 2010 року по тарифам, сплата по яким перевірялася , сформовано вимогу.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваної вимоги, але відмовляючи у позові не врахував, що у суму боргу визначену за увесь спірний період, УПФУ включена сума сплаченого збору у складі єдиного податку, яка складає 16 506 грн., що не заперечував представник відповідача.
Позивачем сплачений збір частково, а тому вимога УПФУ про необхідність сплатити борг без урахування сплачених коштів, є такою, що не ґрунтується на вимогах Закону.
Колегія суддів зазначає про необхідність задовольнити позов частково та частково скасувати вимогу про сплату боргу у сумі 16 506 грн.
З огляду на викладене постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановою нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 195-196, ст..198, ст. 200, ст. 202, ст. 205, ст.ст. 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року у справі № 2а/0570/827/2011 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області про скасування вимоги – скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області про скасування вимоги № Ф-441 від 30.12.2010р. задовольнити частково. Визнати частково протиправною вимогу № Ф-441 від 30.12.2010р. в частині сплати боргу у сумі 16 506 грн.
В решті позовні вимоги залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді : Г.М. Міронова
І.В. Юрко