Справа № 2-188

                                                                                                              2011 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2011 року  Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого –судді – Лісовської О.В.

при секретарі                - Пархоменко Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "ОТП Банк", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсними договорів, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ПАТ "ОТП Банк" про визнання недійсними договорів, мотивуючи свої вимоги тим, що при укладенні Кредитного договору від 15.01.2007 року, укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1, були порушені вимоги діючого законодавства в частині валюти, в якій повинні проводитися розрахунки по кредиту, оскільки єдиною грошовою одиницею на території України є гривня, а кредит та всі розрахунки проводилися в доларах США. Враховуючи те, що недійсним є Кредитний договір, позивач вважає недійсними і Договір іпотеки і Договір поруки. На підставі викладеного позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом, в якому просить:

-          визнати недійсним Кредитний договір від 15.01.2007 року, укладений між ЗАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1;

-          визнати недійсним Договір іпотеки нерухомого майна від 15.01.2007 року, укладений між ЗАТ "ОТП "Банк" та ОСОБА_1;

-          визнати недійсним Договір поруки від 15.01.2007 року, укладений між ЗАТ "ОТП "Банк" та ОСОБА_3

          В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, а в доповнення зазначив, що при укладенні оспорюваних договорів позивач не був належним чином ознайомлений з умовами укладення договорів, а також з іншою інформацією, передбаченою п. 2.1 Постанови Правління НБУ "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" від 10.05.2007 року, що також є підставою для визнання вищевказаних договорів недійсними. На підставі викладеного просив задовольнити позов в повному обсязі, а саме:

-          визнати недійсним Кредитний договір від 15.01.2007 року, укладений між ЗАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1;

-          визнати недійсним Договір іпотеки нерухомого майна від 15.01.2007 року, укладений між ЗАТ "ОТП "Банк" та ОСОБА_1;

-          визнати недійсним Договір поруки від 15.01.2007 року, укладений між ЗАТ "ОТП "Банк" та ОСОБА_3

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Пояснила, що Банк діяв в межах діючого законодавства при видачі кредиту позивачу, всі договори відповідають вимогам закону, а тому підстав для визнання їх недійсними немає. Також зазначила, що позивач був ознайомлений з умовами кредитування та іншими умовами отримання кредиту. На підставі викладеного просила в задоволенні позову відмовити.

          Третя особа –приватний нотаріус ОСОБА_2 –в судове засідання не з"явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила. Суд вважає можливим розглядати справу у її відсутність, за наявних у справі матеріалів.

          Третя особа –ОСОБА_3 –в судове засідання не з"явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду письмові пояснення щодо позову, в яких позов визнала і просила розглядати справу у її відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності третьої особи, за наявних у справі матеріалів.

          Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

          В судовому засіданні встановлено, що 15.01.2007 року між ЗАТ "ОТП "Банк", правонаступником якого є ПАТ ""ОТП Банк", з однієї сторони, та позивачем ОСОБА_1, з другої сторони, був укладений Кредитний договір на споживчі потреби на суму 40.000 доларів США.

          На виконання вищевказаного Договору між Банком та позивачем ОСОБА_1 був укладений Договір іпотеки від 15.01.2007 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

          Також в забезпечення виконання зобов"язань за кредитним договором між Банком та третьою особою ОСОБА_3 також був укладений Договір поруки від 15.01.2007 року.

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобовязання не допускається.

          Як встановлено при розгляді справи, предметом Кредитного договору є надання Банком позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні кошти з оплатою процентів та встановленим терміном погашення.

          Згідно положень Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов"язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов"язується повернути їх разом із нарахованими відсотками. Отже сторонами даного правочину є кредитодавець (банк або інша фінансова установа) та позичальник (споживач) (п. 1. ст. 1054 ЦК України).

          Банківський кредит – це будь-яке зобов"язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов"язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов"язання боржника щодо повернення заборгованості суми, а також на зобов"язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

          Основними ознаками кредиту є строковість, платність і зворотність. Відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини Банку з клієнтом регулюються законодавством України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Згідно із ст. 14 ЦК України цивільні обов"язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов"язковим для неї.

          Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами, а саме згідно умов Кредитного договору цей договір набирає чинності з моменту першої видачі Кредитних ресурсів і діє до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов"язань.

          Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1056 ЦК України Позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або у повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договору строку його надання.

          Також відповідно до п. 6 ст. 11 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

          Слід звернути увагу на той факт, що позивач ОСОБА_1 не відмовився від виконання умов Кредитного договору, а Банк, в свою чергу свої зобов"язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, здійснивши видачу Кредитних коштів на підставі письмової заяви Позичальника.

          Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов"язковим до виконання сторонами. Будучи пов"язаними саме взаємними правами та обов"язками (зобов"язаннями), які є чітко прописаними в Кредитному договорі, сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов"язання або змінювати його умови.

          Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов"язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов"язань не допускається. Боржник зобов"язаний виконати свій обов"язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 527 ЦК України).

          Оскільки Договір є обов"язковим для виконання сторонами, ОСОБА_1 зобов"язаний виконувати взяті на себе зобов"язання за всіма існуючими умовами Кредитного договору від 15.01.2007 року та виконувати їх належним чином у встановлений строк.

          В своїх позовних вимогах ОСОБА_1 посилається на норми вимог закону щодо проведення операцій з валютою.

          Але слід зазначити, що законодавством України при проведенні операцій з валютою передбачено певний порядок її використання.

          Так, згідно із вимогами ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, отримання відсотків від позичальників за такими кредитами на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

          Стаття 533 ЦК України передбачає, що грошове зобов"язання має бути виконано у гривнях. Але якщо у зобов"язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

          І Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та нормативно-правові акти не передбачають обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті. Пунктом "в" ч. 4 ст. 5 Декрету передбачено, що НБУ видає індивідуальні ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті. Таким чином, за наявності відповідної ліцензії, надання кредитів в іноземній валюті передбачено законодавством.

          Так, в матеріалах справи є відповідні банківські ліцензії Банку на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"; Дозвіл Національного Банку України № 35-2 від 24.09.2009 року на право здійснення операцій, визначених п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".   

          Отже твердження позивача про незаконність надання та виконання Кредитного договору в іноземній валюті є такими, що не відповідають вимогам закону.

          Також слід зазначити, що в Листі Національного Банку України від 07.12.2009 року № 13-210\7871-22612 "Про правомірність укладення кредитних договорів в іноземній валюті" зазначено наступне:

"Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюті може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти –гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно із ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Одночасно зазначаємо, що нормативно-правовими актами Національного Банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в України, затвердженою постановою правління НБУ від 28.08.2001 року № 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління НБУ від 06.07.2000 року № 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління НБУ від 01.12.2008 року № 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків" посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті.

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. "в" п. 4 ст. 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії."

          Слід зазначити, що під час укладання Кредитного договору Позичальник був ознайомлений в повному обсязі з умовами договору, а саме: особу та місцезнаходження кредитора, кредитні умови, зокрема, мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит виданий, варіанти повернення кредиту, можливість дострокового повернення кредитних коштів, а також відповідальність сторін за невиконання або порушення умов договору, та підтвердив згоду на укладення договору своїм підписом, що є повним дотримання положень ст. 11 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів".

          Також слід звернути увагу на те, що позивачу були повністю відомі істотні умови Кредитного договору, так як Позичальник жодного разу не звернувся до кредитора за роз"ясненням положень договору, які були йому не зрозумілі, тим самим погоджуючись із всіма умовами кредитного договору. Умови договору передбачають двостороннє встановлення прав та обов"язків як Позичальника, так і Кредитора, передбачених ст. 1054 ЦК України, а саме: за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (Кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти, та умов самого договору. Укладаючи Кредитний договір, сторони дійшли згоди щодо встановлення прав та обов"язків кожної сторони.

          Слід зазначити, що визнання договорів недійсними можливе лише в разі порушення вимог ст. 203 ЦК України. Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог ст. 203 ЦК України, а саме:

-          зміст правочину не має суперечити чинному законодавству та моральним засадам суспільства;

-          особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності;

-          волевиявлення учасника правочину;

-          вчинення правочину у формі, встановленій законом;

-          правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

З наведених вище письмових доказів вбачається, що укладений між сторонами Кредитний договір від 15.01.2007 року повністю відповідав вимогам діючого законодавства, підтвердженням чого є також згода на укладення даного правочину та його підписання з боку позичальника.

          А тому суд приходить до висновку, що підстав для визнання недійсним Кредитного договору від 15.01.2007 року немає з мотивів, наведених вище. Враховуючи те, що відсутні підстави для визнання недійсним Кредитного договору, суд вважає, що також відсутні підстави і для визнання недійсними Договору іпотеки та Договору поруки від 15.01.2007 року.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необгрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

          На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 15, 60, 88, 212-215 ЦПК України, Конституцією України, ст. 14, 192, 203, 215, 524, 525, 526, 527, 533, 543, 553, 554, 572, 590, 591, 599, 629, 1054, 1056 ЦК України, ст. 345 Господарського Кодексу України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Законом України "Про захист прав споживачів", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", -

ВИРІШИВ:

          В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.

          Головуючий: