Категорія №11.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
16 травня 2011 року Справа № 2а-3553/11/1270/___________
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін:
від позивача - не прибув
від І-го відповідача - головний державний виконавець
ОСОБА_1 (довіреність від 04.01.2011 б/н)
від ІІ-го відповідача- головний спеціаліст
ОСОБА_2 (довіреність від 13.05.2011 № 1-9-1409)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
ОСОБА_3
до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області та відділу державної виконавчої служби
Головного управління юстиції у Луганській області
про визнання дій незаконними, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 30 грудня 2010 року ВП № 18064545,
ВСТАНОВИВ:
27 квітня 2011 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області, в якому позивач просить:
- визнати дії відповідача щодо закінчення виконавчого провадження по виконавчому листу № 2а-109 незаконними;
- скасувати постанову від 30 грудня 2010 року ВП № 18064545 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-109, виданого 16 лютого 2010 року Слов’яносербським районним судом Луганської області, про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити виплату ОСОБА_3 суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 включно з урахуванням здійснених виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.
Постановою відповідача від 30 грудня 2010 року ВП № 18064545 закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-109, виданого 16 лютого 2010 року Слов’яносербським районним судом Луганської області, про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити виплату ОСОБА_3 суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 включно з урахуванням здійснених виплат (постанову отримано позивачем 21 квітня 2011 року, про що свідчить супровідний лист від 21 квітня 2011 року № 2215/14-32/6).
Такі дії державної виконавчої служби позивач вважає незаконними і необґрунтованими, а постанову від 30 грудня 2010 року ВП № 18064545 про закінчення виконавчого провадження такою, що підлягає скасуванню з таких підстав.
Позивач вважає, що пункт 11 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», який передбачає таку підставу закінчення виконавчого провадження як повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною 3 статті 76 цього Закону (якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ), не відноситься до виконавчого провадження по виконавчому листу № 2а-109, виданому 16 лютого 2010 року Слов’яносербським районним судом Луганської області.
Ігнорування з боку відповідача штрафних санкцій, на думку позивача, не свідчить про здійснення виконавчого провадження у відсутність боржника – боржник має юридичну адресу, на цей час не ліквідований, постанову про відкриття виконавчого провадження отримав. Застосування штрафних санкцій не може бути єдиним засобом впливу на боржника – державний виконавець мав використати усі можливі міри для виконання рішення суду: накласти арешт на рахунки боржника, звернутися до суду з вимогою змінити спосіб виконання рішення (у разі відсутності можливості виконати рішення) та інше.
Судове рішення, зазначив в позові позивач, є актом судової влади, який постановлений іменем держави і дозволяє здійснити його виконання в примусовому порядку, забезпеченому силою держави. Вищевказана стаття є реалізацією пункту 9 статті 129 Конституції України, яка визначає основні принципи судочинства, одним з яких є саме обов’язковість рішень суду. Невиконання судового рішення є порушенням принципів верховенства права та основних принципів судочинства в Україні, які передбачені Конституцією України.
Ухвалою суду від 11 травня 2011 року до участі у справі залучено другим відповідачем відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області (арк. справи 11-12).
10 травня 2011 року за вхідним реєстраційним номером 17159 від позивача надійшла заява, згідно якої позивач просить розглядати справу за його відсутності, та зазначив, що адміністративний позов підтримує у повному обсязі (арк. справи 8).
Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області адміністративний позов не визнав, про що подав заперечення на позов від 16 травня 2011 року б/н, в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити (арк. справи 18). Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив таке.
04 березня 2010 року на виконання до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області надійшов виконавчий лист № 2а-109, виданий 16 лютого 2010 року Слов’яносербським районним судом Луганської області, про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити виплату на користь ОСОБА_3 суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 включно з урахуванням здійснених виплат, за яким 09 березня 2010 року відкрито виконавче провадження ВП № 18064545.
20 вересня 2010 року державним виконавцем відповідно до вимог статей 76, 87 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про накладення штрафу на боржника - управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області у розмірі 340,00 грн., яку направлено боржнику для виконання. Оскільки боржником повторно рішення суду не виконано, державним виконавцем 25 жовтня 2010 року винесено постанову про накладення штрафу на боржника у подвійному розмірі – 680,00 грн., яку направлено боржнику для виконання, відповіді не надходило.
У зв’язку із невиконанням боржником рішення суду, державним виконавцем 16 листопада 2010 року направлено подання до прокуратури Луганської області про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області за невиконання рішення суду. 29 грудня 2010 року на адресу підрозділу надійшла відповідь з прокуратури Луганської області щодо розгляду вищезазначеного подання, в якій повідомлялось, що за фактом умисного невиконання посадовими особами управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області рішення суду відмовлено в порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю складу злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, на підставі пункту 2 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 11 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, передбаченому пунктом 3 статті 76 Закону України «Про виконавче провадження», а саме коли виконати рішення суду без участі боржника неможливо і державним виконавцем застосовані штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду.
Таким чином, на думку відповідача, дії державного виконавця є правомірними та такими, що вжиті відповідно до чинного законодавства, а тому у задоволенні позову І-ий відповідач просить відмовити.
Представник І-го відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову від 16 травня 2011 року б/н.
Представник ІІ-го відповідача у судовому засіданні підтримав надані пояснення представником підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби згідно з частиною 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України є відповідний орган державної виконавчої служби.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено права та обов’язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі заяви ОСОБА_3 від 26 лютого 2010 року постановою підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 09 березня 2010 року ВП № 18064545, яку направлено боржнику та Слов’яносербському районному суду Луганської області, відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-109, виданого 16 лютого 2010 року Слов’яносербським районним судом Луганської області, про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити виплату ОСОБА_3 суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 включно з урахуванням здійснених виплат та надано строк для добровільного виконання (арк. справи 20, 21, 22, 23).
Постановою державного виконавця від 20 вересня 2010 року ВП № 18064545 за невиконання рішення суду на боржника - управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області, накладено штраф у розмірі 340,00 грн. (арк. справи 25). Листом від 20 вересня 2010 року № 4239/14-32/6 боржнику надано строк для виконання рішення суду – 3 дні з моменту одержання постанови про накладення штрафу, та попереджено, що у разі ненадходження інформації щодо виконання виконавчого документа, на боржника буде накладено штраф у подвійному розмірі 680,00 грн. У разі подальшого невиконання, при наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення, буде надіслано подання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за статтею 382 Кримінального кодексу України (арк. справи 24).
Постановою державного виконавця від 25 жовтня 2010 року ВП № 18064545 за невиконання рішення суду на боржника - управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області, накладено штраф у подвійному розмірі 680,00 грн. (арк. справи 28). Листом від 25 жовтня 2010 року № 4425/14-32/6 боржника попереджено, що у разі подальшого невиконання рішення суду при наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення, буде надіслано подання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за статтею 382 Кримінального кодексу України (арк. справи 27).
За невиконання рішення суду, у тому числі і на користь ОСОБА_3, державний виконавець вніс до прокуратури Луганської області подання від 16 листопада 2010 року за № 7328/14-32/6 про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області за ухилення від виконання рішення суду (арк. справи 29-33).
Листом від 29 грудня 2010 року за № 5/3-183 вих прокуратура Луганської області повідомила підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області, що на підставі статті 99 Кримінально-процесуального кодексу України за фактом умисного невиконання посадовими особами Управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області рішення суду відмовлено в порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю складу злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, на підставі пункту 2 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України (арк. справи 34).
Постанову про відмову в порушенні кримінальної справи підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області не оскаржував.
Постановою від 30 грудня 2010 року ВП № 18064545 державний виконавець на підставі статей 37, 76, 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» закінчив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-109, виданого 16 лютого 2010 року Слов’яносербським районним судом Луганської області, про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити виплату ОСОБА_3 суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 включно з урахуванням здійснених виплат (арк. справи 36).
Постанова від 30 грудня 2010 року ВП № 18064545 про закінчення виконавчого провадження згідно супровідного листа від 21 квітня 2011 року № 2215/14-32/6 отримана ОСОБА_3 21 квітня 2011 року, про що також зазначено у адміністративному позові (арк. справи 5). Доказів отримання ОСОБА_3 постанови від 30 грудня 2010 року ВП № 18064545 про закінчення виконавчого провадження раніше 21 квітня 2011 року ні позивачем, ні відповідачами суду не надано. До суду ОСОБА_3 з даним позовом звернувся 27 квітня 2011 року, тобто в межах строку, встановленого частиною 2 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо заявлених позовних вимог до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області, то вони не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі статтею 3 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців. Районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби є юридичними особами, мають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в органах Державного казначейства України, гербову печатку.
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» обласні управління юстиції організовують виконання законів і здійснюють керівництво відділами державної виконавчої служби, є юридичними особами.
Згідно статті 10 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції - через відповідні відділи державної виконавчої служби.
Частинами 1, 2 статті 85 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» передбачено, що у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до відповідного суду.
За частиною 3 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки (адміністративна процесуальна дієздатність) належить органам державної влади, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області за Положенням входить до складу відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області, не є юридичною особою та, як вбачається з наведених норм Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», не може бути стороною в адміністративній справі, оскільки, по-перше, не має адміністративної процесуальної дієздатності, визначеної частиною 3 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України, по-друге, підрозділ примусового виконання статтею 3 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» не визначений у переліку органів державної виконавчої служби.
Заявлення вимог до неналежного відповідача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки таким відповідачем не порушено прав, свобод та інтересів позивача.
Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області щодо закінчення виконавчого провадження по виконавчому листу 2а-109, виданому 16 лютого 2010 року Слов’яносербським районним судом Луганської області, про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити виплату ОСОБА_3 суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 включно з урахуванням здійснених виплат, суд зазначає про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.
Вчинення дій суб’єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб’єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб’єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії – постанова про закінчення виконавчого провадження. Саме вона має вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об’єкту порушеного права.
Суд вважає постанову від 30 грудня 2010 року ВП № 18064545 щодо закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-109, виданого 16 лютого 2010 року Слов’яносербським районним судом Луганської області, про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити виплату ОСОБА_3 суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 включно з урахуванням здійснених виплат такою, що підлягає скасуванню з огляду на таке.
Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (відповідно до статті 1 у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: Конвенція - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; практика Суду - практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», є нормою конституційного характеру, яка встановлює права та свободи особи, зобов’язання держави щодо їх реалізації. Як норма міжнародного права України Конвенція є ієрархічно вищою за норми національного законодавства. Відповідно при застосуванні Законів України та Конвенції пріоритет має віддаватися останній. Конвенція є нормативно-правовим актом, який може застосовуватися безпосередньо суб’єктами правозастосовчої діяльності без додаткової імплементації її положень у національне законодавство. Вона ставить відповідні вимоги до національних нормативних актів та впливає на практику застосування законодавства. Її застосування ґрунтується на судовій практиці Європейського суду з прав людини, який уточнює зміст конкретних прав та свобод, закріплених у Конвенції, шляхом динамічного тлумачення її норм з метою якнайефективнішого захисту прав людини.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
В рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece), серія А, № 32, Європейський Суд з прав людини (пункти 40, 41) наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Зазначені принципи набувають навіть більшої ваги в контексті адміністративного провадження при розгляді спору, результат якого має вирішальне значення для цивільних прав сторони. Подаючи заяву про проведення перевірки в порядку судового контролю до найвищого адміністративного суду держави, сторона у спорі домагається не тільки визнання оспорюваного рішення недійсним, а насамперед усунення його наслідків. Ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобов'язані виконати рішення цього суду. У зв'язку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.
У справі «Кайсін проти України» (Case of Kaysin v. Ukraine) (рішення від 27 січня 2001 року, серія А, № 32) Європейський Суд з прав людини ще раз наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов’язкового рішення суду стосовно однієї зі сторони. Виконання рішення чи постанови будь-якого суду слід вважати невід’ємною частиною «справедливого судового розгляду» в значенні статті 6 Конвенції.
У справі «Бурдов проти Росії» (Case of Burdov v. Russia) (рішення від 07 травня 2002 року, серія А, № 21) Європейський Суд з прав людини зазначив, що державний орган влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про повернення боргу. Зрозуміло, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 права. У справі, що розглядається, не можна було, посилаючись на стверджувані фінансові труднощі, яких зазнавала держава, перешкоджати заявникові отримати вигоду від ухваленого на його користь судового рішення, яке стосувалося компенсації за завдання шкоди його здоров'ю внаслідок участі в обов'язковому порядку в надзвичайній операції у зоні катастрофи на Чорнобильській атомній станції.
Враховуючи положення статті 124 Конституції України щодо обов'язковості до виконання на всій території України судових рішень, ухвалених судами іменем України, положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», та практику Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах «Горнсбі проти Греції», «Кайсін проти України» та «Бурдов проти Росії», суд вважає постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 30 грудня 2010 року ВП № 18064545 щодо закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-109, виданого 16 лютого 2010 року Слов’яносербським районним судом Луганської області, про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити виплату ОСОБА_3 суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 включно з урахуванням здійснених витрат такою, що підлягає скасуванню.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до абзацу 1 пункту 18 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 16 травня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 23 травня 2011 року, про що згідно вимог частини 4 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про визнання дій незаконними, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 30 грудня 2010 року ВП № 18064545 відмовити повністю.
Адміністративний позов ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про визнання дій незаконними, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 30 грудня 2010 року ВП № 18064545 задовольнити частково.
Скасувати постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 30 грудня 2010 року ВП № 18064545 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-109, виданого 16 лютого 2010 року Слов’яносербським районним судом Луганської області, про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області здійснити ОСОБА_3 суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно з урахуванням здійснених виплат.
У решті позовних вимог адміністративного позову ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про визнання дій незаконними, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 30 грудня 2010 року ВП № 18064545 відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 23 травня 2011 року.
СуддяТ.І. Чернявська