ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
________________________________________________________________________
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2007 року № К-10856/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Брайка А.І.
Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
Федорова М.О.
при секретарі судового засідання: Ярцевій С.В.
за участю представників:
позивача: не з'явився;
відповідача: Борсенко О.В., дов. № 18026/9/10 від 26.06.2007 р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2005 р.
та рішення господарського суду Закарпатської області від 25.02.2005 р.
у справі № 14/284 господарського суду Закарпатської області
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2004 р. СПД ФО ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом (з урахування заяви про уточнення позовних вимог від 04.02.2005 р.) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Ужгороді від 15.06.2004 р. № 0000071742/0-1142/017-1/1962514070/10108, від 22.09.2004 р. № 0000071742/23758/17-1/1962514070/523 та від 08.12.2004 р. № 0000071742/33759/17-1/1962514070/524 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 517676 грн., в тому числі 255272 грн. - основного платежу та 262404 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.02.2005 р. у справі № 14/284, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2005 р., позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у м. Ужгороді оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
В касаційній скарзі податкова інспекція, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2005 р. і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.11.2005 р. вказана касаційна скарга разом з матеріалами справи, в зв'язку з набранням 01.09.2005 р. чинності Кодексу адміністративного судочинства України, була передана для розгляду Вищому адміністративному суду України.
Позивач в запереченні на касаційну скаргу просив залишити скаргу податкової інспекції без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги касаційної скарги, просив їх задовольнити.
Позивач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належно повідомлений про день, місце і час розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні обставини справи.
ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області було проведено перевірку дотримання податкового законодавства за період діяльності з 01.04.2001 р. по 31.12.2003 р. СПД ФО ОСОБА_1, за результатами якої складено акт № 38/17-119/1962514070 від 11.06.2004 р.
Перевіркою встановлено, що позивач в порушення пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» формував податкове зобов'язання по оплаті з включенням до податкового зобов'язання лише оплачених покупцем сум за товари (роботи, послуги), а не по вартості відвантажених товарів.
В акті перевірки також зазначалось, що позивачем подано до ДПІ у м. Ужгороді уточнюючі розрахунки за II-III квартали 2001 року, за 2002-2003 роки - 21.05.2004 р. та за ІV квартал 2001 року - 24.05.2004 р. та сплачено до бюджету 183912 грн. податку на додану вартість та 13313 грн. штрафу в розмірі п'яти відсотків від суми недоплати податкових зобов'язань, після подання таких уточнюючих розрахунків.
На підставі висновків акту перевірки, податковою інспекцією було включено до оподатковуваного обороту позивача вартість відвантажених товарів (робіт, послуг) протягом 2002-2003 років та донараховано податку на додану вартість на загальну суму 255272 грн., в тому числі за 2002 рік - 127567 грн. та 2003 рік - 130005 грн., що стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 15.06.2004 р. № 0000071742/0-1142/017-1/1962514070/10108 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 517676 грн., в тому числі 255272 грн. - основного платежу та 262404 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
За результатами адміністративного оскарження позивачем вказаного податкового повідомлення-рішення його скарги залишені без задоволення та направлені податкові повідомлення-рішення від 22.09.2004р. № 0000071742/23758/17-1/1962514070/523 та від 08.12.2004 р. № 0000071742/33759/17-1/1962514070/524 про визначення до сплати 517676 грн. податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Визнаючи неправомірним донарахування податковим органом до сплати позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 517676 грн., суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що позивачем відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ було подано до ДПІ у м. Ужгороді уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок. Загальна сума податку на додану вартість по уточнюючих розрахунках становить 255079 грн.
Загальна сума податкових зобов'язань з податку на додану вартість за уточнюючими розрахунками перерахована позивачем до бюджету, а також згідно п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» сплачено до бюджету штраф у розмірі п'яти відсотків від загальної суми податкових зобов'язань.
В зв'язку з цим, суди дійшли висновку про безпідставність проведення донарахування спірної суми основного платежу з податку на додану вартість та штрафних санкцій, які до позивача не повинні застосовуватись через сплату ним податкового зобов'язання (недоплати) та штрафу в порядку, передбаченому п. 17.2 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ.
Проте, колегія суддів вважає дані висновки судів передчасними, оскільки поза увагою судів залишилась наступна обставина.
Відповідно до п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, судовими інстанціями встановлено, що уточнюючі розрахунки були подані позивачем до податкового органу до початку проведення перевірки (до 26.05.2004 р.), а саме: 17.05.2004 р, 18.05.2004 р. та 24.05.2004 р.
Сплата ж позивачем до бюджету податку на додану вартість та штрафу в розмірі п'яти відсотків від загальної суми недоплати була здійснена - 21.05.2004 р., 24.05.2004 р., 28.05.2004 р., 01.06.2004 р., 15.06.2004 р., 17.06.2004 р., 21.06.2004 р. (а. с. 48, 49, 50-52), тобто після подання уточнюючих розрахунків, що суперечить нормативному припису п. 17.2 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про незаконність прийнятих у справі судових рішень, їх скасування та направлення справи на новий розгляд в суд першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, дослідити правомірність застосування податковою інспекцією до позивача штрафних санкцій на підставі пп. 17.1.3 та пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області задовольнити частково.
Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2005 р. та рішення господарського суду Закарпатської області від 25.02.2005 р.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий (підпис) Рибченко А.О.
Судді (підпис) Брайко А.І.
(підпис) Голубєва Г.К.
(підпис) Карась О.В.
(підпис) Федоров М.О.