_____________________________________________________________________________

                                                                                                            Cправа№4-с-2/11

УХВАЛА

          14 березня 2011 року                                                                                           м. Одесса

Київський районний суд  міста Одеси у складі:

    Головуючого  - судді  Непоради М. П.

    при секретарі               Яіцької А. І.,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Одесі скаргу голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради –Ю.В. Параскевич про скасування постанови державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про повернення виконавчого документу стягувачеві, та зобов’язання державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції    поновити виконавче провадження,  -

ВСТАНОВИВ:

          Скаржник звернувся до суду зі скаргою про скасування постанови від 30 червня 2010 року головного державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про повернення виконавчого документу, який видав Київський районний суд м. Одеси по справі № 2-686/09 від 15.01.2009 року, про зобов’язання  ОСОБА_2  за власний рахунок привести домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, до попереднього стану відповідно до технічного паспорту, стягувачеві, та зобов’язання державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції поновити виконавче провадження щодо примусового виконання вищевказаного виконавчого документу.

          У мотивування заявленої скарги скаржник зазначає, що 30 червня 2010 року головним державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції  незаконно було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві, у зв’язку з відмовою останнього провести авансування витрат на проведення виконавчих дій.

          Оскільки, відповідно до пункту 4 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», де зазначено, що у разі якщо стягував перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснює авансування витрат на проведення виконавчих дій, якщо їх авансування передбачено цим Законом, незважаючи на попередження  державного виконавця по повернення йому виконавчого документу, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем  до виконання, за яким стягнення не провадилось або було проведено частково, повертається стягувачеві.

          Законом України «Про виконавче провадження»передбачено підстави обов’язковості проведення витрат на здійснення виконавчих дій, проте у даному випадку така обов’язковість не встановлена Законом, та, відповідно, не є підставою для повернення виконавчого документу стягувачеві, так як це рішення зобов’язуючого характеру.

У судове засідання сторони з'явився представник Першого ВДВС ОМУЮ, заявила клопотання про залишення заяви без розгляду.

Представник Київської РА ОМР в судове засідання не з'явився, неодноразово сповіщався належним чином про дату та час судового засідання, причини неявки суду не відомі.

          Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 383 Цивільного процесуального кодексу  України  учасники   виконавчого  провадження  та  особи,   які  залучаються   до проведення  виконавчих дій, мають   право   звернутись  до  суду   із  скаргою, якщо  вважають, що  рішенням, дією  або бездіяльністю   державного  виконавця   чи  іншої  посадової особи   державної  виконавчої служби   під  час  виконання   судового  рішення   порушено їх  права  чи  свободи.   

Судом встановлено, що 26 листопада 2008 року  Київська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про приведення об’єкту до попереднього стану.

          28 липня 2009 року  Київським районним судом міста Одеси було ухвалено заочне рішення, яким позов Київської районної адміністрація Одеської міської ради задоволено у повному обсязі. Рішення суду набрало законної сили.

          15 січня 2009 року Київським районним судом  м. Одеси було видано виконавчий лист № 2-686/09 про зобов’язання ОСОБА_2 за власний рахунок привести домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, до попереднього стану відповідно до технічного паспорту  КП «ОМБТІ та РОН».

          25 лютого 2010 року головним державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції  Шевчуком А.М. на підставі заяви Київської районної адміністрації Одеської міської ради  було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вищевказаного виконавчого документу.

          30 червня 2010 року головним державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції  Шевчуком А.М. було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі пункту 4 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», так як стягувачем не було здійснено авансування витрат на проведення подальших виконавчих дій. Копії постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві разом з супровідним листом та оригіналом виконавчого документу було направлено на адресу Київської районної адміністрації Одеської міської ради до відому.

          Таким чином, рішення суду зобов’язуючого характеру залишається невиконаним у теперішній час.

Предметом судового дослідження  є питання законності винесення державним виконавцем відділу державної виконавчої служби постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві, та можливість поновлення виконавчого провадження. З огляду на предмет судового дослідження суд вважає за доцільне звернутися  до положень діючого законодавства, якими врегульовані дані правовідносини.

          Частиною 5 статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються іменем України та є обов’язковими  для виконання на всій території України.

Відповідно до частини 1 статті 14 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України .  

Загальний порядок виконання судових рішень  визначається Законом України «Про виконавче провадження».

          Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження  та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

          Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають виконанню, в тому числі й рішення судів в цивільних справах.

          Статтею 7 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що державний виконавець зобов’язаний дотримуватись прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження, а також гарантувати права та законні інтереси  сторін виконавчого провадження.

          Згідно до норм статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»,  державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зокрема,  за заявою стягувача.   

          Відповідно до частини 2 статті 76 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець у разі невиконання без поважних причин вимог щодо виконання рішення суду зобов’язуючого характеру, застосовує до боржника  штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством і призначає новий строк виконання. Якщо після цього рішення суду не буде виконано  і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а на боржника державним виконавцем накладається штраф у сумі двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій у порядку встановленому частино другою статті 87 цього Закону.

          У разі, якщо рішення суду зобов’язуючого характеру можливо виконати без участі боржника, державний виконавець на підставі статті 373 Цивільного процесуального кодексу України може звернутись до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення подальшого способу та порядку виконання рішення.

Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження»встановлені обов’язки державного виконавця під час виконання рішень, основним із яких є здійснення державним виконавцем необхідних заходів щодо своєчасного і повного виконання рішення зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Судом встановлено, що в даному випадку відмова стягувача від авансування витрат  не є перешкодою для проведення подальших виконавчих дій, оскільки,  враховуючи надані Законом повноваження, зважаючи на характер рішення суду, державний виконавець мав всі підстави для організації подальшого примусового виконання шляхом звернення до суду із відповідною заявою про встановлення чи зміну подальшого порядку виконання рішення суду.

Окрім того, державним виконавцем не надано суду жодних доказів вжиття заходів примусового виконання рішення, в тому числі, які визначені статтею 4 Закону України  «Про виконавче провадження», не надано доказів того, що державний виконавець вичерпав  всі повноваження, надані йому статтею 5 цього Закону, і такі заходи та  повноваження виявились безрезультатними та недостатніми для виконання рішення суду у порядку та спосіб, встановлений рішенням суду, незважаючи на те, що відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України  судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими для виконання на всій території України.  

З матеріалів справи  суд не вбачає, що при виконанні рішення суду  виникли   обставини,  які  ускладнили чи унеможливили   виконання рішення суду в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» та іншими нормативно-правовими  актами, якими  врегульовані дані правовідносини.

У поданій скарзі скаржник також просить зобов’язати відповідача  поновити виконавче провадження, щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-868/09, який видав Київський районний суд м. Одеси 15.01.2009 року, про зобов’язання ОСОБА_2 за власний рахунок привести домоволодіння  за адресою: АДРЕСА_1, до попереднього стану, відповідно до технічного паспорту КП «ОМБТІ та РОН».

Частиною 5 статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов’язаний своєю постановою поновити виконавче провадження за власною ініціативою або заявою стягувача, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження.

Судом встановлено, що у даному випадку державним виконавцем відділу державної виконавчої служби не виносилось постанови про зупинення виконавчого провадження, що унеможливлює його поновлення.

Суд, додатково роз’яснює, що частиною 1 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження  або повернення виконавчого документу стягувачеві визнана судом незаконною чи скасована начальником або керівником вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальником відповідного органу державної служби, виконавче провадження підлягає відновленню у 3-денний строк з дня отримання ухвали суду, постанови начальника або керівника вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальника відповідного органу державної виконавчої служби.

Тобто, заявлені скаржником вимоги щодо поновлення виконавчого провадження не відповідають нормам діючого законодавства, якими врегульовані дані правовідносини.

Вирішуючи питання розподілу витрат, пов’язаних з розглядом справи суд виходить з того, що відповідно до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від 21.01.1993 року № 7-93 позивача звільнено від сплати державного мита, в частині зарахування коштів до державного бюджету.

Відповідно до частини 1 пункту «б»статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від 21.01.1993 року № 7-93 встановлений розмір судового збору за подання позовної заяви.

Відповідно до частини 2 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати, у випадку звільнення позивача від їх сплати, стягуються на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до частини 3 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, у випадку звільнення позивача від оплати судового збору, то судовий збір стягується з відповідача в дохід держави, пропорційно задоволеним чи відхиленим вимогам.

На підставі вищевикладеного, керуючись частиною 5 статті 124 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 4, 5, 7,18, 24, ч. 5 ст. 36, ч. 1 ст. 41, ч.2 ст. 76, ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», ч.1 ст.14,  ч. 2, ч. 3 ст. 88, ст. ст. 373, 383 - 388 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 1 п. «б»ст. 3, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», суд, -

УХВАЛИВ:

          Скаргу голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради –Ю.В. Параскевич про скасування постанови головного державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції  про повернення виконавчого документу стягувачеві, та зобов’язання державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції   поновити виконавче провадження, - задовольнити частково.

          Скасувати постанову головного державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 30 червня 2010 року про повернення виконавчого документу стягувачеві.

          В іншій частині скарги, щодо зобов’язання державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції    поновити виконавче провадження, - відмовити.

          Стягнути з Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції судовий збір на користь державного бюджету України у розмірі 3,40 грн.

           Ухвала суду може бути оскаржено до  Апеляційного суду Одеської області  шляхом подання   заяви про апеляційне оскарження ухвали   суду   протягом  п’яти днів  з дня проголошення  ухвали,   та   поданням апеляційної скарги  на ухвалу суду протягом десяти днів після подання  заяви  про апеляційне оскарження.

          Ухвала набирає чинності після закінчення строку  подання заяви про апеляційне оскарження , якщо заяву про апеляційне оскарження  не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк передбачений законом, ухвала суду набирає законної сили  після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя :                                           Непорада М.  П.