У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
17.01.08 Справа №7/224/07
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Зубкова Т.П. судді Зубкова Т.П. , Кричмаржевський В.А. , Яценко О.М.
при секретарі: Соколові А.А.
За участю представників сторін:
відпозивача - не з'явився
від відповідача - ОСОБА_3 (довіреність № 66 від 05.02.2007 р.)
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Приватного підприємства «Редакційно-видавничого комплексу «Бердянськ Діловий» (м. Бердянськ Запорізької області)
на рішення господарського суду Запорізької області від 27.09.2007 р. у справі № 7/224/07
за позовом Приватного підприємства «Редакційно-видавничого комплексу «Бердянськ
Діловий» (м. Бердянськ Запорізької області)
до відповідача Приватного підприємця ОСОБА_1(м. Бердянськ Запорізької області)
про визнання недійсним договору комісії,
14.05.2007 р. Приватне підприємство «Редакційно-видавничий комплекс «Бердянськ Діловий» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про визнання на підставі ст.ст. 203, 215, 235 Цивільного кодексу України недійсним договору комісії № 40/04 від 05.01.2004 р.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.09.2007 р. у справі № 7/224/07 (суддя Кутіщева Н.С.) в позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, Приватне підприємство «Редакційно-видавничий комплекс «Бердянськ Діловий» (позивач у справі) звернулось до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Просить рішення господарського суду Запорізької області від 27.09.2007 р. у справі № 7/224/07 скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір комісії № 40/04 від 05.01.2004 р.
З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає оскаржуване рішення необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства і підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильного застосування норм процесуального права. Зазначає, що при укладанні договору комісії № 40/04 від 05.01.2004 р. сторони не мали намір набувати права та виконувати обов'язки, які передбачені законодавством стосовно договору комісії, тобто договір був удаваним. Натомість сторони бажали укласти договір на інвестування, що, на думку заявника, підтверджується долученими до справи копіями газет з іміджевими публікаціями та фактичними дружніми відносинами в той період. Також заявник посилається на існування між сторонами неофіційної домовленості, що «…укладання договору під назвою «договір комісії» не буде ні до чого зобов'язувати у зв'язку з тим, що між сторонами існують неофіційні стосунки». За твердженням заявника, ПП ОСОБА_1 впродовж більш ніж двох років виконував усні домовленості, здійснював постійне інвестування підприємства та впливав на його діяльність. Зазначає, що відповідач впродовж дії зазначеного договору, здійснюючи свою підприємницьку діяльність на основі відповідного свідоцтва, мав статус платника єдиного податку, тому він не міг займатися посередницькою діяльністю з закупівлі товарів.
Також, на думку заявника, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а саме необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань позивача: щодо витребування додаткових доказів від відповідача; про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору; про призначення судової експертизи для встановлення ідентичності підписів відповідача у договорі та виданих довіреностях.
У зв'язку з вищевикладеним заявник подав до апеляційної інстанції клопотання:
- про витребування у відповідача оригіналів та належним чином засвідчених копій документів (видаткові накладні, акти приймання-передачі), що підтверджують час придбання товарів, які передавались позивачу за договором комісії № 40/04 від 05.01.2004 р.;
- про залучення до розгляду справи ТОВ «Компанія «Оріон» та ТОВ «МакХаус Донбас», які виступали постачальниками продукції за спірним договором комісії, у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору;
- про призначення судової експертизи, на вирішення якої поставити питання про відповідність підпису ОСОБА_1 на спірному договорі та додаткових угодах до нього, а також на актах приймання-передачі № 1-3 від 01.04.2005 р. та довіреності від 05.02.2007 р.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.10.2007 р. апеляційна скарга Приватного підприємства «Редакційно-видавничого комплексу «Бердянськ Діловий» прийнята до провадження та призначена до розгляду на 23.11.2007 р. В судовому засіданні оголошувалась перерва до 17.01.2008 р.
Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 26 від 16.01.2008 р. справу № 7/224/07 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Зубкова Т.П. (доповідач), судді Кричмаржевський В.А., Яценко О.М.
17.01.2008 р. позивач (заявник апеляційної скарги) свого представника в судове засідання не направив, надіслав телеграму, в якій просить відкласти розгляд справи, оскільки адвокат ОСОБА_2 зайнятий в іншому судовому процесі, а представник підприємства ПП «Редакційно-видавничий комплекс «Бердянськ Діловий» Білоусов С.В. знаходиться в терміновому відрядженні.
У попередньому судовому засіданні представники позивача у повному обсязі підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Відповідач у справі - ПП ОСОБА_1 апеляційну скаргу відповідача не визнає, вважає її необґрунтованою. Свою позицію виклав у письмовому відзиві. Вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим за повного з'ясування обставин справи, підстав для його скасування не вбачає. Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що договір комісії № 40/04 від 05.01.2004 р. слід вважати укладеним, оскільки сторони погодили всі суттєві умови, передбачені законом для договорів даного виду; не має підстав і для визнання договору недійсним за ст. 215 ЦК України. Також відповідач вказує, що позивач не подав суду належних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що спірний договір слід вважати удаваним. Зауважує, що виконані сторонами дії не можна кваліфікувати як угоду про інвестування.
В судових засіданнях представник відповідача підтримав у повному обсязі доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Просить рішення господарського суду у справі залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
В судовому засіданні 17.01.2008 р. представник відповідача проти заявленого позивачем клопотання щодо відкладення розгляду скарги заперечив, вважає, що заявник штучно затягує процес, чим завдає збитків відповідачу.
Порадившись, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду скарги і вважає за можливе розглянути справу за відсутності повноважного представника позивача (заявника апеляційної скарги) виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
На думку апеляційної інстанції, об'єктивних перешкод для розгляду скарги по суті не має, оскільки 23.11.2007 р. представники заявника були присутні в судовому засіданні, обґрунтували свою позицію щодо оскаржуваного рішення та не заявили (і наразі не заявляють) про існування інших доказів, які вони мають подати суду.
Апеляційний розгляд справи здійснювався із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу - програмно-апаратного комплексу «Діловодство суду».
За згодою присутнього представника відповідача в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
05.01.2004 р. між Приватним підприємством «Редакційно-видавничий комплекс «Бердянськ Діловий» (комітентом, позивачем у справі) та Приватним підприємцем ОСОБА_1(комісіонером, відповідачем у справі) було укладено договір комісії № 40/04 (надалі - Договір).
Згідно п. 1.1 Договору відповідач зобов'язався за дорученням позивача, за винагороду, надати послуги з укладання одного або декількох договорів за рахунок позивача від свого імені з придбання товару, а саме паперу та фарби типографської.
Асортимент, максимально допустимі ціни, обсяги придбаного товару, загальна сума обумовлені сторонами в Додатку, який є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п. 1.3 Договору позивач зобов'язався прийняти від відповідача виконання та оплатити послуги відповідача, а також відшкодувати витрати відповідача, понесені у зв'язку з виконанням вказаного доручення.
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що відповідач самостійно проводить розрахунки за укладеними договорами з третіми особами, які потім компенсуються позивачем, при пред'явлені документів, підтверджуючих понесені витрати.
Визнання недійсним договору комісії № 40/04 від 05.01.2004 р. на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України, як удаваного правочину, було предметом судового позову у цій справі.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню в силу наступного.
Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
1) Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2) Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4) Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Правовий аналіз вказаної норми дає підстави стверджувати, що за ст. 235 ЦК України удаваний договір не можна визнати недійсним. Наслідки такого правочину прямо передбачені в частині другій вказаної норми - «…відносини сторін регулюються правилами правочину, який сторони насправді вчинили» (за умови, що прихований правочин є дійсним). І лише в тому випадку, коли сторони здійснили правочин, який суперечить нормам чинного законодавства, суд може прийняти рішення про визнання прихованого правочину недійсним.
Заявник скарги (позивач) стверджує, що укладаючи договір комісії № 40/04 від 05.01.2004 р., сторони приховали вчинення правочину з інвестування.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (надалі - Закон) інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Під інвестиціями, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону, слід розуміти види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що позивач не надав суду жодних доказів вчинення договору інвестування.
В противагу тверджень заявника, до матеріалів справи долучені документи (видаткові накладні, звіти комісіонера), які підтверджують, що відповідач виконував зобов'язання саме за договором комісії. Зі свого боку, позивач, виписавши довіреності, дав згоду на отримання від ПП ОСОБА_1 товару і таким чином підтвердив своє бажання на створення наслідків за комісійною угодою та реальність укладеного правочину.
Отже, воля сторін на здійснення торгового посередництва відповідає їх волевиявленню щодо укладення договору комісії і спрямована на реальне настання наслідків за угодою.
Не свідчить про удаваність правочину і фактична неплатоспроможність ПП «Редакційно-видавничий комплекс «Бердянськ Діловий» на час укладення договору комісії, оскільки, по-перше, відповідач міг не знати про фінансовий стан контрагента за угодою; по-друге, позивач діяв як суб'єкт підприємництва, тобто здійснював господарську діяльність на власний ризик (міг розраховувати на отримання кредиту, надходження коштів з інших джерел тощо).
Враховуючі викладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що позовні вимоги про визнання недійсним договору комісії № 40/04 від 05.01.2004 р. задоволенню не підлягають.
За таких обставин, правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору комісії № 40/04 від 05.01.2004 р. також відсутні.
Розглянувши клопотання ПП «Редакційно-видавничого комплексу «Бердянськ Діловий», апеляційна інстанція не знаходить підстав для їх задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Правовий аналіз вказаної норми дає можливість виділити такі суттєві риси договору комісії: комісіонер діє в інтересах комітента, але від свого власного імені; комісіонер стає стороною в правочині з третьою особою, здобуває права та обов'язки для себе; між третьою особою та комісіонером існує самостійний договір, що регулюється відповідними нормами закону, залежно від характеру відносин.
Вищенаведене також підтверджуються частиною 2 ст. 1016 ЦК України, відповідно до якої за договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору.
За таких обставин, клопотання позивача у справі про необхідність залучення до участі у справі у якості третіх осіб ТОВ «Компанія «Оріон» та ТОВ «МакХаус Донбас» є безпідставним. Відносини, що склалися між ПП ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія «Оріон» і ТОВ «МакХаус Донбас», є самостійними і ніяким чином не впливають на правовідносини позивача та відповідача за договором комісії.
Відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Враховуючи положення статей 32, 34 ГПК України, колегія суддів вважає документи (видаткові накладні, акти приймання-передачі), що підтверджують час придбання товарів, які передавались позивачу за договором комісії № 40/04 від 05.01.2004 р., неналежними доказами по справі, оскільки вказані документи підтверджують самостійні правовідносини комісіонера з третіми особами. Придбання комісіонером товару у третіх осіб відбувалося у період дії договору комісії, а перерив у часі з придбання окремих партій товарів ніяким чином не впливає на зобов'язання сторін за комісійною угодою і тим більше не свідчить про удаваність цього правочину.
Необґрунтованим є і клопотання позивача про призначення судової експертизи. Так, представники заявника не оспорюють ідентичність підписів і повноваження особи, яка підписала договір, та первинні документи щодо передачі паперу та фарби типографської з боку ПП «Редакційно-видавничий комплекс «Бердянськ Діловий». В свою чергу, представник відповідача також підтвердив, що документи ПП ОСОБА_1 підписував особисто. Крім того, сторони у справі не заперечують і не оспорюють самого факту укладення договору, передачі та отримання товару згідно накладних, що свідчить про схвалення таких дій як з боку позивача, так і відповідача.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.
Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати у справі покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ :
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Редакційно-видавничого комплексу «Бердянськ Діловий» (м. Бердянськ Запорізької області) залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від 27.09.2007 р. у справі № 7/224/07 залишити без змін.
Головуючий суддя Зубкова Т.П.
судді Зубкова Т.П.
Кричмаржевський В.А. Яценко О.М.