Справа  2-64/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

          "25" травня 2011 р. року  Самарський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

                  головуючий, суддя                                         Сухоруков А.О.,        

                  при  секретарі                                                   Сядро Г.Г.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Самарська районна у м.Дніпропетровську рада, Дніпропетровська міська рада, управління Держкомзему України у м.Дніпропетровськ Дніпропетровської області, Дніпропетровська регіональна філія Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України», про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення колодязя, відновлення межі та встановлення межі, усунення перешкод в приватизації земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

05 березня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2, треті особи: Самарська районна у м. Дніпропетровську рада, Дніпропетровська міська рада, управління Держкомзему України у м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення колодязя, відновлення межі та встановлення межі, усунення перешкод в приватизації земельної ділянки.

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що їй на праві власності, на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 1996 року належить домоволодіння АДРЕСА_1. Фактично домоволодіння було успадковане після смерті її батьків, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 800 кв.м., яка була надана її батьку, відповідно до договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 31 грудня 1957 року. За рішенням Виконкому № 216 від 10 травня 1957 року, був виконаний план земельної ділянки, яка була надана у користування її батькові.

Зі сторони АДРЕСА_1 ширина земельної ділянки складала 8,0 м. Довжина земельної ділянки зі сторони буд.НОМЕР_1 складала по прямій лінії 64,0 м. Довжина земельної ділянки зі сторони буд. НОМЕР_2 і далі довжина земельної ділянки по прямій лінії складала 48 м. Ширина земельної ділянки по АДРЕСА_3 складала 14,0 м. Первинна конфігурація земельної ділянки підтверджується планом земельної ділянки станом на травень 1957 року.

Із користувачами земельної ділянки № НОМЕР_2 –батьками відповідача ОСОБА_2, у її батьків були нормальні стосунки, між земельними ділянками з 1957 року і до цього часу ніколи парканів не було. З відповідачем вона також підтримувала нормальні стосунки. Умовною межею між земельними ділянками був колодязь, який був викопаний їх батьками і належав їм, а тепер належить їй із відповідачем в рівних долях. При цьому, у зв’язку із наявністю спільного колодязю, площа її земельної ділянки була зменшена, але ані вона, ані її батьки не заперечували проти цього.

В листопаді 2008 року відповідач звернувся до неї із проханням узгодити межу та поставити підпис на акті узгодження меж, що йому було потрібно для приватизації його земельної ділянки, попередньо запевнивши її про те, що їх межа залишиться по колодязю, відповідно до документів на домоволодіння. Жодних схем при підписанні акту їй не давали, так як підстав недовіряти відповідачу в неї не було, у зв’язку з чим вона беззастережно поставила свій підпис на акті. Після цього відповідач самочинно змінив розташування меж, а спеціалізованим підприємством йому була надана схема земельної ділянки, за якою в приватну власність відповідача передавалося 939 кв.м., коли він мав право приватизувати всього лишень 805 кв.м.

Після цього, вона звернулася із заявою на ім’я міського голови про приватизацію своєї земельної ділянки. Після вимірів її земельної ділянки, їй стало відомо, що фактично її площа складає 672 кв.м., з чим вона категорично не згодна.

Після цього вона невідкладно звернулася із заявою про призупинення приватизації та відізвала свій підпис на акті узгодження меж.

Її звернення до Самарської районної у м. Дніпропетровську ради результатів не дала, що послугувало підставою для звернення до суду.

На підставі викладеного, позивач просить суд відновити межу між земельними ділянками №НОМЕР_2 та № НОМЕР_3по АДРЕСА_1 та встановити її відповідно до плану земельної ділянки, складеного на підставі рішення виконкому Дніпропетровської райради депутатів трудящих від 10 травня 1957 року № 216 (а.с.а.с. 3-5).

08 листопада 2010 року позивач уточнила свої позовні вимоги, у якості третьої особи зазначила Дніпропетровську регіональну філію Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України».

В обґрунтування позову зазначила, що земельній ділянці позивача присвоєно кадастровий номер і через це вона не може приватизувати свою земельну ділянку.

На підставі викладеного, позивач просить суд усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення колодязя під літ. к, який знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та належить на праві власності в рівних частках їй та відповідачу, відновити межу між земельними ділянками № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 та встановити її відповідно до плану земельної ділянки, складеного на підставі рішення виконкому Дніпропетровської райради депутатів трудящих від 10 травня 1957 року № 216, усунути їй перешкоди у приватизації земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, скасувати реєстрацію в Державному земельному кадастрі України реєстрацію земельної ділянки площею 0,0939 га під № 121010000:09:397:0019 на ім’я ОСОБА_2, розташованої по АДРЕСА_2 (а.с.а.с. 132-134).

12 серпня 2009 року відповідач подав до суду заперечення проти позову в якому зазначив, що позовні вимоги позивача не визнає у повному обсязі, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими.

Свої заперечення обґрунтував тим, що в дійсності відсутні акти землевпорядних організацій про встановлення меж суміжних земельних ділянок та закріплення їх межовими знаками. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 грудня 2005 року йому належить мостіння, яке умовно відгороджує їх земельні ділянки та межа має проходити за мостінням з боку земельної ділянки № НОМЕР_3.

Крім того, вказує на відсутність доказів того факту, що за рахунок земельної ділянки № НОМЕР_3 площа земельної ділянки № НОМЕР_2 збільшилася (а.с.а.с. 89-90).

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, наполягали на їх задоволенні, обґрунтувавши свою позицію аналогічними доводами, що викладені у позовній заяві.

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували в повному обсязі, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, представник відповідача зазначив, що колодязь не побудовано самочинно, на час його будівництва не діяли Державні будівельні норми, за якими експерт проводив дослідження, меж між земельними ділянками сторін немає і не було, у зв’язку з чим і немає підстав їх відновлювати.

Представник третьої особи, Самарської районної у м. Дніпропетровську ради, в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримала, пояснивши, що у Виконкомі Самарської районної у м. Дніпропетровську ради було розглянуте дане питання і вирішити його не вдалося, у зв’язку з чим, це питання має вирішуватися в судовому порядку.

Представники третіх осіб, Дніпропетровської міської ради та управління Держкомзему України у м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області, в судовому засідання на слухання по справі не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Представник третьої особи, Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України», в судовому засіданні пояснив, що з 01 січня 2011 року вся технічна документація передана до Держкомзему України у м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області і саме ця організація займається присвоєнням кадастрових номерів. Присвоєння кадастрового номеру не є самою приватизацією, а ідентифікуючими даними для земельної ділянки.

Вислухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, пояснення експерта та спеціаліста, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав, встановлених в судовому засіданні.

Судом встановлено, що за рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської районної ради депутатів трудящих № 216 від 10 травня 1957 року ОСОБА_4 була надана для індивідуального будівництва земельна ділянка АДРЕСА_1 загальною площею 800 кв.м (а.с. 172).

За договором про надання в безстрокове користування змеленої ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності з числом кімнат від однієї до п’яти включно від 31 травня 1957 року, ОСОБА_4 була відведена земельна ділянка АДРЕСА_1 загальною площею 800 кв.м (а.с.а.с. 6-8).

Із акту про землевідведення від 15 травня 1957 року вбачається, що ОСОБА_4 була відведена земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 800 кв.м (а.с. 171).

Відповідно до довідки про землекористування, площа земельної ділянки по АДРЕСА_1, що перебувала у користуванні ОСОБА_4, складає 800 кв.м (а.с. 170).

За рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 1996 року, за позивачем ОСОБА_1 було визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 9).

В Дніпропетровській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України»було зареєстровано за кадастровим № 121010000:09:397:0019 опис меж земельної ділянки по АДРЕСА_2, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 (а.с. 12).

26 листопада 2008 року позивач ОСОБА_1 подала на ім’я заступника міського голови заяву про відзив свого підпису на акті узгодження меж земельних ділянок домоволодінні поАДРЕСА_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 (а.с. 13), 23 січня 2009 року звернулася із заявою про призупинення приватизації цієї ж земельної ділянки (а.с. 15).

04 грудня 2008 року позивач ОСОБА_1 звернулася із заявою на ім’я міського голови про приватизацію житлового будинку по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську (а.с. 14).

27 січня 2009 року позивач ОСОБА_1 звернулася із заявою до Самарської районної у м. Дніпропетровську ради із прохання врегулювати спір між сторонами (а.с. 16).

Із технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонд АДРЕСА_1 вбачається, що загальна площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську складає 800 кв.м (а.с.а.с. 27-29).

Згідно протоколу засідання комісії з питань земельних спорів від 18 березня 2009 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було запропоновано врегулювати спір на принципах добросусідства (а.с. 34).

Із технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_2, виготовленого станом на 12 серпня 2008 року, вбачається, що площа земельної ділянки по АДРЕСА_2 складає 805 кв.м (а.с. 49).

Із технічної документації із землеустрою № 083942 щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі по АДРЕСА_2 вбачається, що 14 листопада 2008 року ОСОБА_6 дала згоду на встановлення меж земельних ділянок в натурі (а.с.а.с. 50-54).

В свідоцтві про право на спадщину за законом від 14 лютого 1987 року зазначено, що площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 складає 799 кв.м (а.с. 68).

Із висновку № 2313/2314-09 судової будівельно –технічної експертизи вбачається, що відповідно до вимог ДБН 360-92 ** розташовування колодязю, який знаходиться біля будинку АДРЕСА_1, не відповідає державним будівельним нормам і правилам (а.с.а.с. 114-119).

Допитаний в судовому засіданні експерт пояснив, що при проведенні експертизи він керувався нині діючими державними будівельними нормами, оскільки в технічній документації не зазначено року побудови колодязя. Вирішення інших питань щодо відновлення меж земельних ділянок до їх компетенції не входить.

Допитаний в судовому засіданні спеціаліст геодезист ОСОБА_7 суду пояснив, що при узгодженні меж земельних ділянок із сусідами ОСОБА_2, він керувався технічною документацію, що була надана самим ОСОБА_2 З усіма сусідами були узгоджені межі, окрім ОСОБА_1 ОСОБА_2 сказав, що це його сестра і вона заперечувати не буде. Вони зробили заміри, опираючись на технічний паспорт, що було надано ОСОБА_2, пізнане останній надав акт із підписами всіх сусідів, при цьому, вони не були присутні в момент підписання акту сусідами. Вони вклали акт у документацію. Через деякий час із заявою на приватизацію земельної ділянки звернулася ОСОБА_1 Вони їй показали межу, яку було встановлено, але вона з нею не погодилася. Інші запропоновані варіанти встановлення межі ОСОБА_1 проігнорувала, межа так і не була встановлена.

Аналізуючи спірні правовідносини, співвідношуючи їх із дослідженими в судовому засіданні доказами, суд приходить до наступного.

У відповідності до ч. 1-5 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Судом встановлено і підтверджується сторонами, що земельна ділянка, яка перебуває у користуванні позивача ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську межує із земельною ділянкою по АДРЕСА_2, що перебуває у користуванні відповідача ОСОБА_2

При цьому із первинної документації на земельну ділянку позивача (рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської районної ради депутатів трудящих № 216 від 10 травня 1957 року, договору про надання в безстрокове користування змеленої ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності з числом кімнат від однієї до п’яти включно від 31 травня 1957 року, акту про землевідведення від 15 травня 1957 року вбачається) та технічної документації на домоволодіння позивача, складену станом на 11 квітня 1994 року, вбачається, що площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську складає 800 кв.м.

В технічній документації ОСОБА_2, виготовленої станом на 12 серпня 2005 року, вбачається, що площа земельної ділянки по АДРЕСА_2 складала 805 кв.м.

У зв’язку із приватизацією ОСОБА_2 своєї земельної ділянки, ним було погоджено межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 із сусідніми землекористувачами.

Як виходить із пояснення спеціаліста, який на місці проводив заміри земельної ділянки, позивач ОСОБА_1 не була присутня при погодженні меж земельних ділянок, її не було ознайомлено із місцем проходження межі, акт вона підписала не знайомлячись із технічною документацією.

Внаслідок цього, площа земельної ділянки позивача зменшилася до 673 кв.м, а площа земельної ділянки відповідача збільшилася до 939 кв.м. Цей висновой випливає також із того, що первісно ширина земельної ділянки по АДРЕСА_1 була 13 метрів (по межі від вулиці), ширина земельної ділянки по АДРЕСА_2 була 13 м 80 см (по межі від вулиці), а згідно опису меж та інвентаризації земельної ділянки по АДРЕСА_2 на замовленнв ОСОБА_2, ця земельна ділянка не лише була збільшена у площі, але збільшена і межа від вулиці – до 14 метрів 20 см, також змінено конфінурацію межі від земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Дана обставина була виявлена позивачем при підготовці останньою документів для приватизації своєї земельної ділянки, що і послугувало підставою для звернення до суду із цим позовом.

В позасудовому порядку спір між сторонами врегулювати не вдалося, звернення позивача до органу місцевого самоврядування на вирішення спору між сторонами не вплинуло, у зв’язку з чим, в порядку ч. 5 ст. 158 ЗК України, його вирішення належить до компетенції суду.

У відповідності до ст. 106 ЗК України:

1. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

2. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

3. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Положеннями ст. 118 ЗК України визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

В своїй позовній заяві позивач просить усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, відновити межу між земельними ділянками № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 та встановити її відповідно до плану земельної ділянки, складеного на підставі рішення виконкому Дніпропетровської райради депутатів трудящих від 10 травня 1957 року № 216, оскільки їх відсутність перешкоджає їй приватизувати земельну ділянку.

При цьому, в дійсності межа між домоволодіннями встановлена не була і відновити її не можливо, встановлена на підставі акту межа зменшила земельну ділянку позивача і перешкоджає їй користуватися наданою їй частиною, у зв’язку з чим суд доходить висновку про необхідність встановити межу між земельними ділянками.

Оскільки у справі є фактичні дані щодо виділу батьку позивача земельної ділянки, із зазначенням її площа та обрису конфігурації, суд вважає, що межа між земельними ділянками № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1має бути встановлена відповідно до плану земельної ділянки, складеного на підставі рішення виконкому Дніпропетровської райради депутатів трудящих від 10 травня 1957 року № 216

У зв’язку з такими обставинами, суд приходить до висновку, що позовні заяви позивача в частині позовних вимог про усунення їй перешкод у користуванні земельною ділянкою та встановлення межі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оскільки відповідачем було зареєстровано в Державному земельному кадастрі України земельну ділянку по АДРЕСА_2 на підставі акту погодження меж, який позивач своїм підписом в частині її погодження із межею було анульовано, тобто земельна ділянка була зареєстрована із порушення процедурних норм, її конфігурація та площа, що на даний момент зареєстровано, не відповідає дійсності і перешкоджає позивачу в приватизації наданої їй в користування земельної ділянки, в цій частині позов позивача також необхідно задовольнити.

При цьому, суд доходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову в частині знесення криниці з наступних підстав.

Відповідно до ст. 108 ЗК України:

1. У випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів.

2. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.

В судовому засіданні було встановлено і не заперечувалося сторонами та обставина, що криниця була збудована в 1960-х роках батьками позивача та відповідача.

У зв’язку з цим, посилання позивача та її представника на те, що розташування криниці не відповідає державним будівельним нормам, суд до уваги не бере, оскільки на момент її будування, жодних суперечностей із державними та будівельними нормами, що діяли в той час, не було.

Крім того, дана криниця є спільною власністю сторін, умовно позначає межу між земельними ділянками, у зв’язку з чим суд не вбачає підстав для її знесення.

Керуючись  ст.ст. 106-108, 118, 152, 158 Земельного кодексу України,  ст.ст. 4-8, 10, 11, 18, 57-60, 88, 130, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську.

Встановити межу між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 відповідно до плану земельної ділянки, складеного на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської районної ради депутатів трудящих від 10.05.1957 року №216.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у приватизації земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську.

Скасувати реєстрацію в Державному земельному кадастрі України земельної ділянки площею 0,0939 га під кадастровим №1210100000:09:397:0019 на ім’я ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 у м.Дніпропетровську.

У задоволенні позовних вимог в частині знесення криниці відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 17 грн., 24 грн. 67 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи і 490 грн. 24 коп. витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи, загалом 531 грн. 91 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м.Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

   Суддя                                        А.О. Сухоруков