Справа №22-ц-785/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Левченко

Категорія - 27 Суддя-доповідач - Смирнова

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2011 року                                                                                                     м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді -  Смирнової Т. В.,

суддів -  Ільченко  О. Ю.,  Попруги  С. В.,

з участю секретаря судового засідання -Пархоменко А.П.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду справу апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 березня 2011  року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,  

про визнання недійсними умов кредитного договору, зобов’язання здійснити перерахунок сплачених коштів, розірвання кредитного договору, зобов’язання прийняти суму залишкової заборгованості з розстрочкою платежів,            

ВСТАНОВИЛА:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який потім уточнила, та просила:

визнати недійсним кредитний договір від 28.11.2007 року в частині положень про надання та повернення кредиту в іноземній валюті, сплату процентів за його користування в іноземній валюті;

зобов’язати відповідача здійснити перерахунок сплачених нею коштів в рахунок повернення тіла кредиту і сплату процентів за його користування, штрафних санкцій із долару США в національну валюту України – гривню, за офіційним курсом НБУ, що діяв на момент здійснення нею проплат, та зарахувати надмірно сплачені кошти в рахунок погашення тіла кредиту;

розірвати кредитний договір від 28.11.2007 року;

зобов’язати відповідача прийняти від неї суму залишку заборгованості по тілу кредиту рівними платежами з розстрочкою платежів на 84 місяців.

Вказує, що між нею та відповідачем було укладено кредитний договір № 800002755 від 28.11.2007 року, згідно якого позивачка отримала 20000 доларів США кредиту. Вважає, що відповідач не мав права надавати їй кредит в іноземній валюті, крім того договір слід розірвати у зв’язку з істотною зміною обставин, що полягає в підвищенні курсу іноземної валюти та зменшення вартості нерухомого майна.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 03 березня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на не повне з’ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нового рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Вказує, що суд в порушення вимог закону розглянув справу без участі позивача, чим позбавив її можливості доводити заявлені позовні вимоги, надавати докази.

Апелянт зазначає, що наданий їй в іноземній валюті кредит є не законним засобом платежу на території України, і виданий банком без належних на те підстав, а саме, у банка відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту, тому, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», такий договір є недійсним.

Вважає, що банк допустив незаконне використання валютних цінностей, що є підставою для визнання правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 227 ЦК України.  Крім того, при укладенні кредитного договору її не було попереджено про валютні ризики під час виконання зобов’язання. Також зазначає, що суд дійшов невідного висновку поро відсутність ідеальної сукупності обставин для розірвання договору на підставі ст. 652 ЦК України.

Вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення апелянта, його представника, підтримавших скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір № 800002755, у відповідності з яким банк надав позивачці 20000 доларів США кредиту, строком до 28.11.2017 року, зі сплатою за користування кредитом 13 % річних.

28.11.2007 року, на забезпечення вказаного кредитного договору, між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір іпотеки (а.с.17), за умовами якого у забезпечення виконання зобов’язань перед банком, було передано у іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Також, 28.11.2007 року, на забезпечення вказаного кредитного договору, було укладено договір поруки між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк», за умовами якого остання поручилася перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов’язання за кредитним договором (а.с.22).  

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти – гривні, тому сторони за договором повинні були усвідомлювати, що можлива зміна курсу національної валюти України до долара США, а тому мали передбачати і враховувати підвищення валютного ризику за кредитним договором. У позивачки, в момент укладення договору, була можливість передбачити зміни курсу гривні по відношенню до долара США.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Частина перша ст. 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 524 ЦК України - зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у п.п. 3-7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій.

Положення вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року N15-93.

Відповідно до ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»  на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Виходячи з вище викладеного, чинне законодавство допускає можливість визначення зобов'язань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

Як вбачається з матеріалів справи 24.03.1993 року Національним Банком України видано ПАТ «Альфа-Банк» банківську ліцензію № 61 та Дозвіл № 61-4 від 24.03.1993 року на право здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до п. "в" ч. 4 ст. 5 зазначеного Декрету КМ України  індивідуальної ліцензії потребує, зокрема,  здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення операцій по наданню і одержанню резидентами кредитів в іноземній валюті необхідна лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

За викладених обставин, укладення кредитного договору у іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Доводи апелянта про визнання недійсним кредитного договору внаслідок зміни курсу долару США, чого вона не могла передбачити при укладенні кредитного договору є безпідставними. Позивачка могла передбачити можливість зміни курсу валют, так як національним законодавством України не встановлене стабільного курсу долара США по відношенню до гривні.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачка перед укладенням договору у повній мірі ознайомилася з умовами надання кредиту, повністю усвідомлювала свої дії та керувала ними (а.с.12-Договір).

Посилання апелянта, як на підставу для розірвання договору, на світову економічну кризу, як на істотну зміну обставин договору та причину підвищення курсу долара, що є загальновідомими фактами і доказування не потребують, є необґрунтованим.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у достроковому розірванні договору з посиланням на фінансову кризу, суд правильно врахував положення ч.2 ст. 652 ЦК України, оскільки закон пов’язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених цією нормою, при істотній зміні обставин. Саме наявність цих умов і не було доведено позивачкою.

В засіданні апеляційного суду було встановлено, що з кінця 2008 року позивачка взагалі не проводила ніяких платежів по одержаному кредиту.

Оскільки ОСОБА_1 не довела свій позов в частині наявності підстав для  визнання недійсним договору, для розірвання кредитного договору, то не вбачається підстав і для задоволення позовних вимог щодо зобов’язання відповідача здійснити перерахунок сплачених нею коштів та зарахування надмірно сплачених коштів в рахунок погашення тіла кредиту, зобов’язання відповідача прийняти залишок заборгованості з розстрочкою платежів, оскільки ці вимоги залежать від підставності вимог про визнання недійсним кредитного договору та про розірвання кредитного договору.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки цих висновків суд дійшов при повному і всебічному з’ясування обставин справи та належній оцінці наявних у справі доказів, та вірному застосуванні закону.

З приводу порушення прав позивачки внаслідок розгляду справи судом першої інстанції за її відсутності, про що йдеться в апеляційній скарзі, то з цим не можна погодитися, оскільки ОСОБА_1 була повідомлена судом про час і місце розгляду справи, про що вбачається з її письмової заяви до суду з проханням перенести судове засідання (а.с.196). Проте до свого клопотання вона не додала ніяких доказів про поважність причин відсутності в судовому засіданні, що надавало суду право розглядати справу без участі позивачки.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим,  ухвалене з дотриманням нормам матеріального і процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -            

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 березня 2011  року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набрала законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.     

Головуючий -

Судді -