Справа  № 2-4696/11

Р І Ш Е Н Н Я

(заочне, в порядку гл.8 розділу ІІІ ЦПК України)

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

28 березня 2011 року                                  Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

у складі: головуючого –судді Черновського Г.В.

             при секретарі –Біжко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач у березні 2010 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій  просив суд:

- стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором  у розмірі 3 462 861 грн. 56 коп.;

- стягнути солідарно з відповідачів суму у розмірі 1 700 грн., в рахунок відшкодування оплати судового збору і суму у розмірі 120 грн., в рахунок відшкодування оплати ІТЗ.

          В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на задоволенні позову наполягав.

          Відповідачі в судове засідання по справі не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. За таких обставин, на підставі ч.4 ст.169 ЦПК України, відповідачі вважаються повідомленими про день та час судового засідання і такими, що відсутні без поважних причин, що є підставою для вирішення справи на підставі наявних у ній даних і доказів і постановлення заочного рішення.

          Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

           Судом встановлені наступні факти:

          27 грудня 2007 року між ВАТ «Надра»та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 8/2007/840-МК12/22. (А.С. 6-7).

          Відповідно до п.1.1 –1.4, кредитного договору позивач надав ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 343 337 доларів США. Кредит надавався ОСОБА_1 строком по 20 грудня 2022 року включно, зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 14,4 % річних, що обчислюються виходячи з 360 днів у році. (А.С. 6).

          Відповідно до п.9.1 –9.2 кредитного договору, у разі порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом ОСОБА_1 сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки (А.С. 6).

          Судом встановлено, що ОСОБА_1 свої обов'язки за кредитним   договором №8/2007/840-МК 12/22 від 27 грудня 2007 року не виконав.

          Станом на 31 грудня 2009 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем за кредитним договором №8/2007/840-МК 12/22 від 27 грудня 2007 року становить 433 670 доларів США 83 цента, що в еквіваленті по курсу НБУ 3 462 861 грн. 58 коп., яка складається з:

-    сума боргу за кредитом - 337 583  доларів США 55 центів, що в еквіваленті по   курсу  НБУ 2 695 604 грн. 65 коп.;

-   сума боргу за нарахованими відсотками - 82 104 доларів США 35 центів, що в еквіваленті по курсу НБУ 655 603 грн. 23 коп.;

-   сума боргу по пені за порушення строку ануітетного платежу - 13 982 доларів США 93 цента, що в еквіваленті по курсу НБУ 111 653 грн. 70 коп.

          Судом встановлено, що для забезпечення своєчасного повернення кредиту, виплати відсотків за користування кредитом, а також можливої пені та штрафних санкцій, що випливають з кредитного договору, між позивачем та ОСОБА_2, було укладено договір поруки №22/1 від 27 грудня 2007 року (А.С. 10). Того ж дня для забезпечення своєчасного повернення кредиту між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 22/2 від 27 грудня 2007 року (А.С. 11).

          Відповідно до пунктів 1.1. договорів поруки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поручалися перед позивачем за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитним договором №8/2007/840-МК12/22 від 27 грудня 2007 року, а саме:

-  повернути до 20 грудня 2022 року кредит у сумі 343 337 доларів США;

- сплатити відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 14,4 % річних із розрахунку фактичної кількості днів у періоді;

-  сплатити можливі штрафні санкції. (А.С. 10, 11).

          Відповідно до ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

          Відповідно до ст.543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

          Судом встановлено, що отримуючи кредит в іноземній валюті, відповідач не пред'являв до позивача вимог щодо зміни визначення умов кредитування, порядку та строків сплати кредиту чи недійсності укладення договору. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, а його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України.

          Згідно ч.1 ст.215 та ЦК України, підставою недійсності правочину е недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою п'ятою та шостою ст.203 цього кодексу, однак при укладанні та підписанні договору вимоги законодавства було додержано та виконано.

          В договорі передбачено, що погашення заборгованості здійснюється в сумі згідно з графіком погашення, в якому чітко зазначена сума в валюті погашення. На виконання умов договору, відповідачем протягом договору здійснювалися погашення в іноземній валюті, більш того, при підписанні кредитного договору, відповідачеві було відомо яку суму він повиннен внести щомісяця.

          Отже при підписанні кредитного договору відповідач усвідомлював всі наслідки укладання кредитного договору та свої можливості стосовно виконання.

          Згідно ст.192 ЦК України, до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню, та іноземну валюту.

          Відповідно до ч.2 ст.192 Цивільного кодексу України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

          Отже, у кредит можуть бути надані згідно Цивільного Кодексу України як грошова одиниця України гривня, так і іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов'язання.

          Нормативно-правовим актом, що має силу Закону та встановлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93.

          Під валютними операціями згідно статті 1 Декрету розуміються, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

          Отже, Декрет відокремлює операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

          Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

          Згідно частини 4 статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентами нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

          Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти, на території України як засобу платежу або як застави.

          Диспозиція норми підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме "якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі". Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть-індивідуальної ліцензії.

          Відповідно до листа Національного банку України від 29.05.2001 р. N 28-313/2178 на сьогоднішній момент вимоги або які не будь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або наданих резидентами України, чинним законодавством не встановлені, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України.

          Вказаний лист не є нормативним актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти: про відсутність регулювання законодавством України меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами.

          Відповідаю до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

          Отже, здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк, відповідно до підпункту "в" частини 4 статті. 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.

          Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцією, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.           Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит, погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, як наводилось вище, відрізняються Декретом від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти, як засобу платежу, тому відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.

          Здійснення банківськими установами операцій з валютними цінностями встановлено діючим законодавством України.

          Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, мас право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої статті 47 цього Закону надає дозвіл Національний банк України.

          Згідно п. 2.3. глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, яке затверджене Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

          Таким чином, аналіз вищезазначених нормативно-правових актів України дозволяє зробити висновок, що надання банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої банку Національним банком України, та не потребує отримання банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

          Необхідно зазначити, що, укладаючи договір, відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити нараховані банком проценти та інші платежі у порядку та терміни, встановлені договором.

          Відповідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

            Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

            Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

          Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

          Відповідно до ст.ст. 509, 526 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

          Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати строкового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

          Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, що інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

          Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

          Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          У відповідності до ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

          За таких обставин, суд вважає можливим стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 462 861 грн. 58 коп.

            Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до ст. 88 ЦПК України та враховуючи результат вирішення справи, суд вважає за можливе стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача  суму у розмірі 1700 грн. в рахунок відшкодування оплати судового збору і суму у розмірі 120 грн., в рахунок відшкодування оплати ІТЗ, а всього 1 820 грн.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст.526, 527, 530, 543, 553, 1049, 1054 ЦК                                            України; ст.ст.10, 11, 60, 88, 169, 212, 213, 215, 224-226 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

           Позов відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

          Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра»суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 462 861 грн. 58 коп.

          Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра»судові витрати у розмірі 1820 грн.

          Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.223 ЦПК України.

          Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

          Заочне рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

     Суддя                                                                    Г.В.Черновськой