Справа № 2-7253/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

27 квітня 2011 року                                                                                    Жовтневий районний суд

                                                                                                                    м. Дніпропетровська

У складі: Головуючого судді –Шелестова К.О.

               При секретарі         –Шнейдеріс А.С.

За участю: представника позивача: ОСОБА_1

                  представника відповідача: Данильченко О.О.

             розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Національний банк України про визнання кредитного договору, договору іпотеки, договору застави, договору відступлення права вимоги недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

           У лютому 2011 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом. Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилався на те, що в жовтні 2005 року між ПАТ КБ «Приват банк» був укладений кредитний договір № DNHLGB00000441 на підставі якого він отримав кредит в сумі 123 050,00 дол. США на строк до 19 жовтня 2015 року. Оскільки позивач в своїй позовній заяві посилався на те, що відповідачем були порушені його права, просив визнати кредитний договір, договір іпотеки, договір застави, договір відступлення права вимоги недійсними.

          Позивач у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав.

          Представник відповідача ПАТ КБ «Приват банк»у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала.

          Представник третьої особи Національного банку України у судове засідання не з’явився, про день та годину розгляду справи у судовому засіданні повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

          Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

     На підставі статуту ПАТ КБ «Приват банк»у зв’язку із зміною типу банку, змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приват банк»на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват банк», тобто Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват банк»є правонаступником всіх прав та зобов’язань Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк».

      Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 19 жовтня 2005 року в ПАТ КБ «Приват банк»було укладено кредитний договір № DNHLGB00000441 на підставі якого позивач отримав кредит в сумі 123 050,00 дол. США на строк до 19 жовтня 2015 року.

          Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

На момент підписання договору сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов. ПАТ КБ «Приват Банк»надав грошові кошти позивачу, задовольнив його вимогу і надав майно (грошові кошти) у тимчасове користування, при цьому передбачив порядок та умови здійснення розрахунків за користування грошовими коштами.

На час укладання договору обидві сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі.

       Прийнявши грошові кошти, позивач погодився з умовами даного договору та своєчасно здійснював платежі відповідно до умов договору до лютого 2008 року. У лютому 2008 року позивач допустив прострочення платежу у зв'язку з чим виникла заборгованість по кредиту, яка до цього часу не погашена.

        Окремо слід зазначити, що договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства.

          Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у ст.ст. 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає в себе й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

 Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках та у порядку, встановлених законом.

  Статті 47 та 49 ЗУ «Про банки та банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

   Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам, та іншим фінансовим установам, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до пункту 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N 730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту “в” пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті суд враховує те, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

        Суд звертає увагу нате, що нормативно-правовими актами НБУ встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління НБУ від 28.08.01 р. № 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління НБУ від 06.07.00 р. № 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, НБУ постановою Правління НБУ від 01.12.08 р. № 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими Позичальникам в іноземній валюті.

З вище викладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, та підпункта "г" часини 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як засобу застави.

На сьогоднішній день законодавець не визначив межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті.

Під валютними операціями згідно статті 1 Декрету КМУ розуміються, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Отже, Декрет КМУ виокремлює операції, пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Отже, здійснювані банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до підпунктів "в" частини 4 ст. 5 Декрету КМУ не вимагають отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Отримуючи кредит в повному об'ємі, позивач не пред'являв до відповідача вимог щодо зміни визначення валюти кредитування, порядку та строків сплати кредиту. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, а його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. ПАТ КБ «Приват банк»свої зобов'язання виконав у повному обсязі. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не передбачено договором або законом. На зміну спірного договору банком не надано згоди та й взагалі внесення змін до договору є право сторони, а не обов'язок. В даному разі при внесенні змін до договору банк покладається на власний розсуд виходячи з засад доцільності та економічної вигоди.

З доводів позивача слід зробити висновок, що під час низької вартості доларів США він користувався кредитними коштами у іноземній валюті. Коли вартість долара США внаслідок кризових обставин в країні збільшилась, позивач різними способами намагається уникнути його виконання, хоча позивачеві було відомо, що він особисто несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором.

Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операцій індивідуальної ліцензії НБУ з огляду на те, що така операція не є тією операцією, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки, в даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом якого є валютні цінності, як наводилось вище відрізняються Декретом КМУ від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти, як засобу платежу, тому відсутність у ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ вимог щодо ліцензування НБУ операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії НБУ для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.

Дозвіл на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", що діє на даний момент, видано ПАТ КБ "Приват банк" за номером 22-3 від 21.09.09 р. (до перейменування діяла банківська ліцензія № 22 від 04.01.01 р. та дозвіл за номером 22-2 від 29.07.03 р.), де у додатку 1, 2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.

Отже, вказані кредитний договір, договір іпотеки, договір застави, договір відступлення права вимоги  відповідають вимогам законодавства України та відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

За таких обставин суд доходить висновку про те, що позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог до ПАТ КБ «Приват Банк».  

На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 16, 203, 215, 525, 526, 530, 547, 548, 553, 554, 628, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 1189 ГК України, ст. ст. 10, 11, 57-64, 212-215, 224 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

          ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Національний банк України про визнання кредитного договору, договору іпотеки, договору застави, договору відступлення права вимоги недійсними –відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено у Апеляційний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Головуючий суддя                                                                                                           К.О. Шелестов