УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-22657/11
Справа № 22-ц-22657/2011 Головуючий в 1-й інстанції
Категорія – 26 (ІV) Валуєва В.Г.
Доповідач – Михайлів Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
19 квітня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Михайлів Л.В.
суддів: Митрофанової Л.В., Соколан Н.О.
при секретарі: Бондаренко І.В.
за участю: позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області – Бершадської Людмили Станіславівни,
представника третьої особи Відкритого акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» - Кравчука Сергія Андрійовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 01 лютого 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, третя особа – Відкрите акціонерне товариство «Криворізький центральний рудоремонтний завод», про стягнення недоплати по щомісячним страховим виплатам та перерахунок їх розміру, -
В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» (далі – ВАТ «КЦРЗ»), Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі – Відділення Фонду) про стягнення недоплати по щомісячним страховим виплатам та перерахунок їх розміру, посилаючись на те, що у зв’язку з ушкодженням здоров’я на підприємстві ВАТ «КЦРЗ», висновком МСЕК від 21.01.1986 року йому встановлено 20% втрати профпрацездатності.
ВАТ «КЦРЗ» було призначено й виплачувалося відшкодування шкоди здоров’ю у зв’язку з втратою профпрацездатності, нарахування якого позивач вважає правильним до 01.02.1995 року. Потім, як вважає позивач, підприємство стало неправильно перераховувати суми відшкодування шкоди, оскільки в лютому 1995 року на підприємстві тарифні ставки були підвищені, а його середній заробіток не був відкоригований з урахуванням підвищення, що й стало підставою виникнення перед позивачем у підприємства недоплати в розмірі 12121,97 грн., яку позивач просить суд стягнути з ЗАТ «Криворізький завод гірничого обладнання» на його користь. Крім того, позивач просив стягнути з ВАТ «КЦРЗ» на його користь компенсацію в розмірі 7966,58 грн., моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Враховуючи те, що починаючи з 01.04.2001 року страхові виплати на його користь здійснює Відділення Фонду у неправильному розмірі, просив суд стягнути з останнього на його користь суму недоплати в розмірі 17622,11 грн., а також зобов’язати Відділення Фонду проводити йому щомісячні страхові виплати, починаючи з 01.03.2006 року в розмірі 601,72 грн. до періоду виникнення обставин на перерахунок страхової виплати.
Під час розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги й в остаточній редакції уточненої позовної заяви від 03.12.2010 року, просив суд стягнути з Відділення Фонду на свою користь недоплату по щомісячним страховим виплатам з 01.01.2004 року по 01.12.2010 ороку в розмірі 11447,80 грн. та зобов’язати Відділення Фонду щомісячно проводити страхові виплати в розмірі 301,16 грн., починаючи з 01.12.2010 року довічно або до наступного перерахування, згідно до діючого законодавства.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 01 лютого 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з Відділення Фонду на користь ОСОБА_2 недоплату по щомісячним страховим виплатам відшкодування шкоди за період з 10.05.2003 року по 31.01.2011 року у сумі 2686 гривень 04 копійки, а також щомісячно, починаючи з 01.02.2011 року страхові виплати у сумі 266 гривень 08 копійок до зміни обставин, що тягнуть перерахунок розміру страхових виплат, або їх припинення згідно діючому законодавству України.
В іншій частині позову відмовлено.
Витрати по сплаті судового збору віднесено за рахунок держави, а на користь Державного підприємства «Судовий інформаційний центр» стягнуто з Відділення Фонду витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 15 гривень.
В апеляційній скарзі відповідач Відділення Фонду ставить питання про скасування рішення суду та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки судом безпідставно залучено Відділення Фонду, яке не є відповідальним за помилки підприємства, до участі у справі в якості відповідача, а не третьої особи, не перевірено чи відбулося фактичне підвищення заробітної плати по підприємству, не витребувано відомості про нарахування та одержання заробітної плати за професією позивача за оспорюваний період, не надано належної правової оцінки економічному обґрунтуванню застосування або незастосування коефіцієнтів підвищення тарифних ставок та окладів. Судом порушено положення ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року й проведено перерахунок страхових виплат без достатніх на те правових підстав.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Відділення Фонду підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що підприємством неправильно визначено базовий заробіток для нарахування сум відшкодування шкоди та неправильно проводило перерахунок втраченого заробітку ОСОБА_2 без застосування коефіцієнтів підвищення заробітної плати, які застосовуються на підприємстві з 1992 року.
Однак, колегія суддів не може погодитися з підставами задоволення цієї частини позовних вимог з огляду на наступне.
Матеріалами справи встановлено, що позивач при виконанні трудових обов’язків коваля-штампувальника на Криворізькому центральному рудоремонтному заводі 04 вересня 1985 року отримав виробничу травму й йому встановлено стійку втрату працездатності відповідно до висновку МСЕК 20% з 21.01.1986 року.
Згодом відсоток втрати профпрацездатності змінювався на 25%, а з 01.02.1993 року - становить 40%.
Підприємством були призначені і виплачувалися позивачу щомісячні виплати відшкодування шкоди.
Відповідно до наказу № 355 від 10 липня 1992 року, на підставі п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 1992 року № 278 позивачу проведено перерахунок відшкодування шкоди, виходячи із середньої заробітної плати відповідного працівника за січень-квітень 1992р., відкоригованої на величину фактичного підвищення на підприємстві тарифних ставок і посадових окладів і визначено її з урахуванням 25% втрати профпрацездатності у сумі 1189 руб. 12 коп. (а.с. 190 т.1).
Визначений розмір відшкодування шкоди корегувався на коефіцієнти: липень 1992р. – 1,39; листопад 1992р. – 1,57; січень 1993р. – 1,33; червень 1993р. – 2,5; вересень 1993р. – 2,9; грудень 1993р. – 3,0; серпень 1994р. – 2,0; жовтень 1994р. – 2,0; березень 1995р. – 3,0; листопад 1995р. – 1,5; січень 1996р. – 2,267; лютий 1999р. – 1,25; березень 2000 р. – 1,1.
На 01 квітня 2001 року розмір відшкодування шкоди склав 67,39 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про неправильний розрахунок розміру втраченого заробітку на 01.04.2001р. в сумі 67 грн. 39 коп., і зазначаючи що це призвело до неправильного визначення розміру щомісячних платежів і їх виплати після передачі особової справи позивача до Відділення Фонду, не навів доказів на підтвердження зазначеного висновку, не спростував заперечень підприємства в цій частині.
Посилаючись, як підставу задоволення позову, на довідку про заробітну плату та особові рахунки ковалів-штампувальників 2-го розряду (а.с. 89, 92 т.1) суд зазначив, що вони свідчать про ріст заробітної плати на підприємстві, однак не визначив, саме на який коефіцієнт. Тоді як підприємство, як зазначено вище, застосувало коефіцієнти підвищення заробітної плати правильність яких зазначеними довідками не спростовується.
Судом не спростовано і законність наказу № 355 від 10 липня 1992 року про визначення розміру відшкодування шкоди на травень 1992 року у сумі 1189 руб. 12 коп.
Обчислення середньомісячного заробітку для визначення розміру відшкодування шкоди потерпілому на виробництві підприємство провело відповідно до постанови КМУ від 26.05.1992 року № 276 із базового заробітку за січень-квітень 1992 року.
Позивачем не надано доказів на підтвердження неправильності визначеного розміру базового заробітку відповідно до зазначеної постанови.
Оскільки в оскаржуваний період 1992-2000 років підприємством правильно застосовані коефіцієнти при здійсненні перерахування щомісячних сум відшкодування шкоди у зв’язку з втратою професійної працездатності та правильно визначений розмір відшкодування, у суду не було підстав для перерахування цих платежів.
Виходячи із визначеного розміру страхових виплат 67 грн. 39 коп. Відділення Фонду здійснювало ОСОБА_2 щомісячні виплати, після передачі особової справи Фонду, із застосуванням коефіцієнтів зростання реальної середньомісячної заробітної плати в галузях національної економіки, встановлених постановами правління Фонду.
Проведене Відділенням Фонду перерахування належних ОСОБА_2 щомісячних страхових виплат ґрунтується на вимогах закону, а висновок суду першої інстанції зроблений із порушенням вимог ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV.
За таких обставин у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, колегія суддів рішення суду в оскарженій частині скасовує з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
В частині відмови в задоволенні позову рішення не оскаржується.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.2, 4 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 01 лютого 2011 року в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області про стягнення недоплати з страхових виплат за період з 01.05.2003 року по 31.01.2011 року в сумі 2686 грн. 04 коп. та стягнення щомісячно, починаючи з 01.02.2011 року страхових виплат у розмірі 266 грн.08 коп. – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: