Справа № 22ц-2116/11
Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2011 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого –судді Талалай О.І.
суддів: Корніюк А.П., П’єнти І.В.
з участю секретаря: Лапка Ю.В.
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
представника відповідача: Андрейчик Ю.Л.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-2116 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 24 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк»про визнання недійсним кредитного договору.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк»(далі Банк) про визнання недійсним кредитного договору № 231534-СRED від 02 червня 2008 року. В обґрунтування своїх вимог вказувала, що отримала кредит на побутові цілі в сумі 8000 доларів США. Договором передбачено його повернення та відсотків за користування кредитом також у доларах США. Банк не мав права на видачу кредиту у валюті за відсутності індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій. Договір укладений з порушенням вимог ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», згідно яких
____________________________________________________________________
Головуючий в першій інстанції –Салоїд Н.М. . Справа № 22ц-2116
Доповідач –Талалай О.І. Категорія № 27 грошовою одиницею України і єдиним законним платіжним засобом є гривня та встановлено випадки використання фізичними і юридичними особами іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України. Подальше виконання умов кредитного договору є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин –принципу справедливості. Наведене дає підстави для визнання договору недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ч. 1 і ч. 3 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 24 березня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з рішенням суду не погоджується, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Посилається на те, що рішення є необ’єктивним і необґрунтованим, постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи. Має місце невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Надання кредиту та виконання позичальником умов кредитного договору у валюті за відсутності індивідуальної ліцензії суперечить вимогам чинного законодавства. Договір є несправедливим, всі ризики знецінення національної валюти покладаються на позичальника. В задоволенні позову відмовлено з підстав, що не були предметом позову.
В засіданні апеляційного суду позивач і її представник апеляцію підтримали, представник відповідача проти її задоволення заперечує.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд встановив та правильно виходив з того, що 02 червня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір № 231534-СRED, згідно якого ПАТ КБ «ПриватБанк»надає ОСОБА_1 кредит в розмірі 8000 доларів США з поверненням згідно графіка та сплатою відсотків за користування кредитом. При його укладенні сторони погодили всі істотні умови. Договір відповідає вимогам ч. 2 ст. 524 ЦК України, у відповідності з якою сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язань і в іноземній валюті. Волевиявлення учасників цього правочину під час укладення відповідало їх внутрішній волі та правовідносинам, які існували між сторонами договору, а саме: позивач бажала отримати та отримала кредит в іноземній валюті –доларах США, повертала його в доларах США, сплачуючи частинами.
Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на вимоги ст. ст. 203, 215, 533 ч. 3, 629, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 5, 6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», відповідно до яких передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; підстави недійсності правочину; використання іноземної валюти на території України за зобов’язанням допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом; договір є обов’язковим для виконання сторонами; позичальник зобов’язаний повернути кредит та сплатити проценти в строк та в порядку, що встановлені договором; валютні операції здійснюються на підставі ліцензії, виданої Національним банком України.
Висновки суду узгоджуються з матеріалами справи.
Давши належну оцінку зібраним по справі доказам та відповідно до наведених вище вимог чинного законодавства, суд правильно дійшов висновку про недоведеність вимог позивача та відмовив у задоволенні позову.
Порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, судом не допущено.
Доводи апеляційної скарги спростовуються нормами діючого законодавства.
Частиною 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 і 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Як вбачається з матеріалів справи ПАТ КБ «ПриватБанк» отримало таку ліцензію № 22 від 04 грудня 2001 року на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» і письмовий дозвіл № 22-1 від 04 грудня 2001 року на право здійснення операцій, визначених п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно додатку до вказаного дозволу відповідач має право здійснювати операції з валютними цінностями.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій.
За відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у Банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Посилання апелянта на невідповідність умов кредитного договору загальним засадам цивільного законодавства, а саме принципу справедливості є безпідставними.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Укладаючи кредитний договір, ОСОБА_1 з’ясувала на яких умовах він укладається, з власної ініціативи на час отримання коштів визначила для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не можуть безпідставно змінюватися на вимогу однієї із сторін.
Інші доводи апеляційної скарги на законність рішення суду не впливають і його висновки не спростовують.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 24 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: (підпис) Судді: (підписи)