Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
02.06.2011 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області
у складі : головуючого – судді Мацунича М.В.
суддів : Дроботі В.В., Фазикош Г.В.
при секретарі : Коновчук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 березня 2011 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_2, ОСОБА_3 й ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2010 року ПАТ КБ “ПриватБанк” звернувся в суд із вищенаведеним позовом із посиланням на те, що між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_2 було укладено 12.06.2007р. кредитний договір № MKMOG100000198 на загальну суму 32100 доларів США по 01.06.2037 року. Для забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань перед ПАТ КБ “ПриватБанк” по кредитному договору, було укладено з ОСОБА_1 договори поруки від 12.06.2007 року й 08.10.2007 року №№ MKMOG100000198. Узяті на себе за кредитним договором зобов’язання, ОСОБА_2 не виконував належним чином вимог кредитного договору, а тому в ПАТ КБ “ПриватБанк” виникло право на стягнення кредитної заборгованості. Виходячи з наведеного й просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 28 березня 2011 року позовні вимоги, задоволено.
ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій клопоче перед апеляційною інстанцією стосовно його зміни в частині вимог до неї, скасувавши та ухваливши нове рішення в цій частині вимог про відхилення позову. Мотивує свої вимоги тим, що рішення суду є незаконне, оскільки судом не враховано обставини справи та допущено порушення норм матеріального й процесуального права.
Представник - позивачки в особі Пересоляка О.С. підтримав, вимоги апеляційної скарги та просив задовольнити таку з підстав наведених у скарзі.
Представник - ПАТ КБ “ПриватБанк” в особі Перести С.М. заперечила, вимоги апеляційної скарги та просила відхилити таку.
Відповідач ОСОБА_2 підтримав, вимоги апеляційної скарги та просив задовольнити таку.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши матеріали справи й перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є, рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є, рішення, ухвалене на основі повно й всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених, тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає, права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений, законами України.
Задовольняючи позовні вимоги в частині солідарного стягнення заборгованості по кредитному договору з ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що остання не виконала тих зобов’язань, які встановлені в договорах поруки.
Однак, рішення суду підлягає зміні, так-як судом першої інстанції не враховано матеріали справи, а звідси неправильно застосовано норми матеріального права.
Та як передбачено ч.1 ст.303 ЦПК України – під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Позаяк відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не оскаржували рішення суду, а тому апеляційний суд не вправі виходити за межі доводів апеляційної скарги.
Згідно положень ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Договорами поруки від 12.06.2007 року й 08.10.2007 року за №№ MKMOG100000198 передбачено, що на підставі п.2 цих Договорів, ОСОБА_1 відповідає перед ПАТ КБ “ПриватБанк” за виконання зобов’язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що й ОСОБА_2 включаючи сплату всіх платежів передбачених, кредитним договором.
Як передбачено ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Так у п.5 договорів поруки зазначено, що у випадку невиконання ОСОБА_2 будь-якого зобов’язання, передбаченого п.1 цих договорів, ПАТ КБ “ПриватБанк” направляє на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов’язання. У п.6 договорів поруки значиться, що ОСОБА_1 зобов’язана виконати зобов’язання, зазначені в письмовій вимозі ПАТ КБ “ПриватБанк” на протязі п’яти днів із моменту отримання вимоги, зазначеної в п.5 цих договорів.
Виходячи із приписів статей 58 і 60 ЦПК України, ПАТ КБ “ПриватБанк” не надав жодного належного доказу, який би підтверджував, виконання ним вимог п.5 договорів поруки по надісланню на адресу ОСОБА_1 письмової вимоги із зазначенням невиконаного зобов’язання.
Правові наслідки, установлені, договором (п.п.6, 9 договорів поруки) настають у разі порушення зобов’язання, ст. 611 ЦК України.
Покладаючи також на ОСОБА_1 солідарну відповідальність за порушення зобов’язань за кредитним договором, суд першої інстанції не звернув уваги на вище наведене, і тим самим не з'ясував, чи виникло в ПАТ КБ “ПриватБанк” право на звернення до суду за захистом своїх прав, за умови, що сам ПАТ КБ “ПриватБанк” не виконав узятих на себе зобов’язань передбачених, договорами поруки.
Пунктами 11 Договорів поруки визначено, що ці договори набирають, чинності з моменту їх підписання сторонами та діють до повного виконання зобов’язань Боржника за Кредитним договором.
Виходячи із ч. 2 ст. 252 ЦК України, термін дії договору визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Установлюючи строк дії договору поруки, сторони визначили, що такою є подія, яка пов’язана з повним виконанням зобов’язань за кредитним договором.
Таким чином, твердження апелянта, що в договорі поруки не встановлено строку дії договору, а тому порука припинилась, оскільки позивач протягом 6-ти місяців не пред’явив, вимоги до нього, є безпідставним, так-як суперечить вищенаведеному.
Даючи пояснення в судовому засіданні суду першої інстанції, ОСОБА_1 пояснила, що договір поруки їй було нав’язано, позаяк продавала квартиру, а тому повинна виступати поручителем. У порядку статей 58 і 60 ЦПК України, ОСОБА_1 не надала жодного належного доказу, який би підтверджував обставину не підписання нею договорів поруки. За цих обставин, доводи апелянтки не можуть бути взяті до уваги.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 також зазначала, що судом першої інстанції не перевірено дійсного розміру заборгованості по кредитному договору.
Як передбачено ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх доведення перед судом, їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє в з’ясуванні обставин справи, що полягає в роз’ясненні прав та обов’язків, попередженні про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, і сприяє здійсненню їх прав у випадках установлених, цим Кодексом.
ОСОБА_1 у супереч даної норми не подала суду жодного доказу, який би спростовував розрахунок розміру заборгованості по кредитному договору. А тому її твердження в цій частині є невмотивованими.
Приймаючи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не є законним у цілому, а це у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення кредитної заборгованості з ухваленням нового рішення, а в решті рішення суду залишити без змін.
Позаяк судом першої інстанції на вище зазначені положення закону та обставини справи не звернуто уваги, належної правової оцінки їм не дано, а тому ухвалено помилкове рішення через неправильне застосування норм матеріального права, що у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його зміни в частині вимог до ОСОБА_1, шляхом ухвалення нового рішення про відхилення позову щодо солідарного стягнення заборгованості з апелянтки. У решті вимог рішення суду, залишити без змін.
Відповідно до вимог статті 88 ЦПК України на користь апелянта підлягають солідарному стягненню з відповідачів судові витрати в розмірі 850 грн. судового збору й 120 грн. витрат на ІТЗ.
Ураховуючи вищенаведене та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 316 і 319 ЦПК України, апеляційний суд -,
в и р і ш и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 березня 2011 року змінити, ухваливши нове рішення в частині вимог до ОСОБА_1.
У позові публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором, відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на користь ОСОБА_1 850 гривень судового збору й 120 гривень витрат на ІТЗ.
У решті, рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним законної сили.
Головуючий : ______________________ Судді : ______________________ ______________________