Справа №22-ц-771/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Левченко

Категорія - 52 Суддя-доповідач - Кононенко

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2011 року                                                                                                     м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді -  Кононенко О. Ю.,

суддів -  Білецького  О. М.,  Семеній  Л. І.,

за участю секретаря - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Зарічного районного суду м.Суми від 12 березня 2011 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Сумського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Зарічного відділу міліції Сумського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 12 березня 2011 року у задоволенні позову  ОСОБА_1. відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

При цьому зазначає, що вона сумлінно виконувала свої трудові обов’язки. Крім того, вказує, що з боку керівництва до неї упереджене ставлення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, яка підтримала доводи скарги, представника відповідача Сумського міського управління УМВС України в Сумській області Дахна В.П., який заперечував проти доводів скарги, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 27 вересня 1994 року перебувала у трудових відносинах з Зарічним ВМ СМУ УМВС України в Сумській області. З 01 серпня 2009 року вона працювала прибиральницею службових приміщень сектора ресурсного забезпечення  Зарічного ВМ СМУ УМВС України в Сумській області.

Згідно з наказом начальника УМВС України в Сумській області від 22 червня 2009 року №372 «Про організаційно-штатні зміни в ГУМВС області» штатним розписом Зарічного ВМ передбачено 3 посади прибиральника службових приміщень.

У користуванні Зарічного ВМ перебуває три нежитлові приміщення: двоповерхове по вул.Охтирській, 14, одноповерхове по вул.Нижньо-Сироватській, 61 та одноповерхове приміщення сектору ГІРФО по вул.Антонова, 6 в м.Суми.

Згідно з графіком робочого дня прибиральниць, затвердженим розпорядженням начальника Зарічного ВМ від 08 лютого 2008 року №25, робочий день триває з 06-00 години до 15-00 години, перерва – з 11-00 години до 12-00 години.

До трудових обов’язків ОСОБА_1 входило прибирання одноповерхових приміщень по вул.Нижньо-Сироватській, 61 та по вул.Антонова, 6 в м.Суми.

Наказом т.в.о. начальника Сумського МУ від 24 листопада 2010 року  №646 за систематичне невиконання службових обов’язків ОСОБА_1 оголошено догану.

Наказом начальника Сумського МУ від 15 грудня 2010 року  №71о/с за систематичне невиконання без поважних причин службових обов’язків ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивачки проведено у відповідності з вимогами норм трудового законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.40  КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Як вбачається з матеріалів справи, перед звільненням до позивачки 24 листопада 2010 року було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за те, що вона систематично не виконувала покладені на неї обов’язки щодо прибирання приміщень райвідділу, на зауваження реагувала неадекватно і вірних висновків з цього приводу не зробила (а.с.57).

Доводи ОСОБА_1 про те, що вона сумлінно виконувала свої трудові обов’язки, спростовуються наявними у справі доказами, зокрема, рапортами начальника сектора ГІРФО Зарічного РВ майора міліції Падалиці Г.М. від 18 листопада 2010 року, начальника сектора дізнання Зарічного РВ майора міліції Шульмана І.О. від 19 листопада 2010 року, старшини Зарічного РВ прапорщика міліції Майфета В.В. та інших працівників райвідділу  (а.с.81-83, 93-99).

Після накладення дисциплінарного стягнення ОСОБА_1 продовжувала неякісно виконувати свої посадові обов’язки, а 22 та 25 листопада 2010 року взагалі відмовилась виконувати свої обов’язки, що підтверджується рапортом начальника сектора ГІРФО Зарічного РВ майора міліції Падалиці Г.М. від 25 листопада 2010 року (а.с.47).

За вказаними рапортами проводилися службові перевірки, в ході яких викладені в них факти знайшли своє підтвердження, що відображено у відповідних висновках від 22 листопада 2010 року та від 30 листопада 2010 року (а.с.79-80, 46).

Висновок суду першої інстанції про відсутність порушень трудових прав ОСОБА_1 з боку відповідачів заявником апеляційної скарги не спростований.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 було визначено для прибирання територію понад 600 кв.м, є безпідставними, оскільки в судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що площа приміщення по вул.Антонова, 6 становить 187,7 кв.м, а по вул.Нижньо-Сироватській, 61 – 276 кв.м, що загалом складає 463,7 кв.м і не перевищує встановленої норми обслуговування для прибиральників службових приміщень (а.с.131, 223).

Твердження ОСОБА_1, що при її звільненні не були дотримані гарантії прав інваліда, також були предметом  розгляду в суді першої інстанції та обґрунтовано ним спростовані. Крім того, обмежень для звільнення інваліда з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України чинним законодавством не передбачено.

За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1  відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м.Суми від 12 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -