У Х В А Л А
Іменем України
31.05.2011 м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області
в складі : головуючого – судді Мацунича М.В.
суддів : Фазикош Г.В., Дроботі В.В.
при секретарі : Добра М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 20 квітня 2011 року про закриття провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 й ОСОБА_4 про надання права користування квартирою, визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету, ордеру по обміну квартири, акту приймання квартири й договору найму житла, -
в с т а н о в и л а :
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали апеляційну скаргу в якій клопочуть перед апеляційною інстанцією, щодо скасування згаданої ухвали суду, а справу направити на новий судовий розгляд. Мотивують свої вимоги тим, що судом першої інстанції постановлено ухвалу, яка не відповідає вимогам норм процесуального права. А звідси, уважають таку незаконною .
Ухвалою Хустського районного суду від 09 вересня 2009 року провадження в справі закрито, оскільки не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У судове засідання апеляційної інстанції сторони не з’явились, але повідомлені, належним чином про час та місце судового розгляду.
Протягом судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що позаяк позивачка звернулась в суд із позовними вимогами, які полягають в оскарженні рішень суб’єкта владних повноважень, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинстві, а тому позовна заява не може розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши й дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно із правилом ст. 213 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Проте ухвала суду не відповідає вимогам норм процесуального законодавства, що призвело до постановлення помилкового судового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулась в суд із позовними вимогами, які полягають у наданні права на користування квартирою, визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету, ордеру по обміну квартири, акту приймання квартири й договору найму житла.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що їй на праві користування належала квартира АДРЕСА_1. Рішенням Ужгородського міськвиконкому за № 44 від 22.03.1995 року незаконно було проведено обмін квартир між ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, оскільки заяви на обмін житла не писала. Рішенням Ужгородського міського суду від 31.08.1999 року зазначене рішення міськвиконкому визнано незаконним та скасовано. Проте рішенням Ужгородського міськвиконкому за № 185 від 29.11.1999 року визнано обмін між вище зазначеними особами таким, що набув чинності з моменту видачі обмінних ордерів – 31.03.1995 року, а обмінні ордери на вселення, визнано дійсними.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України – суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Проаналізувавши позовні вимоги ОСОБА_1, колегія суддів дійшла до думки, що такі випливають з житлових правовідносин й регулюються нормами статей 79 – 89 ЖК України, позаяк пов’язані з обміном жилого приміщення.
Але, рішенням Ужгородського міськвиконкому за № 185 від 29.11.1999 року визнано обмін між ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 таким, що набув чинності з моменту видачі обмінних ордерів – 31.03.1995 року, а обмінні ордери на вселення, визнано дійсними /а.с. 12/. Визнаючи обмін таким, що набрав чинності, а обмінні ордери дійсними, виконком Ужгородської міськради не реалізовував за даної обставини свої владні управлінські функції, а реалізовував права сторін у житлових правовідносинах стосовно здійснення ними обміну жилих приміщень. Зазначені позовні вимоги апелянтки, ґрунтуються на приватноправовому (цивільному), а не публічно-правовому (адміністративному), спорі.
Як зазначено в ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Проте, оспорюючи обмін житлових приміщень, такі не стосуються захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Хоч п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України й передбачає, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Однак, подані позовні вимоги не стосуються спору між позивачкою й міськвиконкомом у розумінні вимог даної статті, не дивлячись на те, що й оспорюється рішення виконкому, так-як відсутні стосунки в сфері публічно-правових відносин. У спірних правовідносинах, міськвиконком виступає як суб’єкт права власності, який здійснює, управління житловим фондом, а не як суб’єкт владних повноважень. Таким чином, прийняття зазначеного рішення міськвиконкомом є етапом реалізації волі власника по розпорядженню житловим фондом, який не змінює правову природу спірних відносин, і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
А звідси в суду першої інстанції не було правових підстав для застосування вимог п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України стосовно закриття провадження в справі.
Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню в справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Крім цього, колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на ту обставину, що стосується, з’ясування питання про наявність рішень суду зі спірних питань. Та за наявності таких, прийняти рішення у відповідності до вимог норм цивільно-процесуального законодавства.
Поза як допущені, судом першої інстанції порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому це є підставою для скасування ухвали суду й передачі справи до того ж суду для розгляду в іншому складі зі стадії попереднього судового засідання.
На підставі викладеного та керуючись статтями 307, 311, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів :
у х в а л и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 20 квітня 2011 року про закриття провадження в справі – скасувати, а справу передати до того ж суду першої інстанції для розгляду по суті вимог в іншому складі зі стадії судового розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання нею законної сили.
Головуючий : ______________________
Судді : ______________________
______________________