КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-1289/10                            Головуючий у 1-й інстанції:   Майбоженко А.М.  

Суддя-доповідач:  Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" травня 2011 р.                                                                                                        м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя

судді            

                           Грибан І.О.

Парінов А.Б., Вівдиченко Т.Р.

           розглянув в порядку  письмового провадження справу за апеляційною скаргою Головного Управління Пенсійного фонду України в м.Києві на постанову  Оболонського районного суду м.Києва від 01 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4  до Головного Управління Пенсійного фонду України в м.Києві  про зобов’язання вчинити дії –

В С Т А Н О В И В :

 Постановою Оболонського районного суду м.Києва від 01 листопада 2010 року позовні вимоги задоволено частково: зобов’язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві провести ОСОБА_4 перерахунок та здійснити виплату основної пенсії згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»з розрахунку 90 відсотків грошового забезпечення, без обмеження максимального розміру пенсії.

 Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а  постанова суду першої інстанції –без змін, виходячи з наступного.

          Судом першої інстанції встановлено, що відповідач  виплачував позивачу пенсію відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а також постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»від 28.05.08 № 530, у розмірі 12 мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

          При цьому відповідачем не враховано позицію Конституційного Суду України викладеною в рішенні щодо реалізації права на соціальний захист громадян України. Зокрема, в Рішенні по справі № 1-21/2005 від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначено, що пенсійне забезпечення громадян, які виконують або виконували державні функції на посадах із спеціальним статусом, є важливим елементом державних гарантій матеріального і соціального захисту відповідних осіб з метою належного виконання ними особливих професійних обов'язків, пов'язаних у тому числі з певними обмеженнями конституційних прав і свобод. Тому право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, є таким, що не підлягає звуженню або обмеженню згідно з вимогами ст.ст. 22, 64 Конституції України. Для окремих категорій осіб передбачено особливий порядок пенсійного забезпечення з урахуванням їх правового статусу, професійних обов'язків, підвищених вимог до дисципліни, обмежень та інших особливостей, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, що й зумовило встановлення додаткових гарантій соціального забезпечення таких осіб. Обмеження цих гарантій не відповідає ст.ст. 3, 22, 48 Конституції України.

          Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) від 09.07.2007 № 6-рп/2007, визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) зазначені положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»та визначено, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.

            Крім того, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 10-рп/2007 від 22.05.08 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано такими, що не відповідають конституції (є неконституційними) норми вказаних вище положень Закону.

            Відтак, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

            Відповідач вважає, що він діяв правомірно, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, кільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, сум індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), призначених перерахованих відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»не може перевищувати 12 мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої згідно з абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

            Такі доводи відповідача є безпідставними враховуючи те, що статтею 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, базується на вимогах Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих Законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

            Отже, враховуючи, що до зазначених законів жодних змін не вносилось, суд першої інстанції вірно  виходив з пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами.

            Відповідно до ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмежень будь-яким строком.

             Згідно частини 2 статті 46 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

             Тому доводи апелянта щодо обмеження своєчасно невиплачених сум пенсій певним строком є безпідставними.

              Відповідно до п. 16 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність з цим законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

           На підставі викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об‘єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених у оскаржуваній постанові, у зв‘язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

           Керуючись  ст.ст. 160, 195, 196, 197, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ :

           Апеляційну  скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в м.Києві –залишити без задоволення, а постанову Оболонського районного суду м.Києва від 01 листопада 2010 року – без змін.

           Ухвала  набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

         Головуючий-суддя:                                                                       І.О.Грибан

        суддя                                                                                                А.Б.Парінов  

        суддя                                                                                                Т.Р.Вівдиченко