Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 травня 2011 р. справа № 2а/0570/6125/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Ушенка С. В.
при секретарі Кутафіній К.Ю.
за участю
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сніжне Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Сніжне Донецької області про визнання неправомірними дій щодо нарахування недоїмки по страховим внескам на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування за третій і червертий квартали 2010 року в сумі 1732,80 грн. і їх примусового стягнення та зобов’язання зняти стосовно неї нарахування недоїмки по страховим внескам на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування за третій і червертий квартали 2010 року в сумі 1732,80 грн. і їх примусове стягнення.
Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що вона є пенсіонеркою, інвалідом другої групи, отримує пенсію за віком довічно, займається підприємницькою діяльністю та є платником фіксованого податку, що, у відповідності до приписів ст. 13 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виключає її участь як застрахованої особи в системі загальнообов”язкового державного пенсійного страхування, а тому відповідачем незаконно нараховано їй недоїмку зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за третій та четвертий квартали 2010 року в загальній сумі 1732,80 грн.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала з підстав, наведених в позові. Надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві та просить її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності відповідач суду не надав. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності на підставі наявних у справі доказів, оскільки відповідач є суб”єктом владних повноважень.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши в судовому засіданні обставини справи і перевіривши їх наявними доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрована 16.05.2001р. Виконавчим комітетом Сніжнянської міської ради Донецької області як фізична особа – підприємець, з 20.01.2010 року є платником фіксованого податку, зареєстрована в УПФУ в м. Сніжне Донецької області та до 01.01.2011р. була платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Як вбачається з матеріалів справи і підтверджено позивачем в судовому засіданні, з 07.02.2007р. їй призначено пенсію у зв”язку з інвалідністю терміном дії довічно, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1.
Управління Пенсійного фонду України в м. Сніжне Донецької області є суб’єктом владних повноважень – органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього Законами України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов”язкове державне соціальне страхування”, Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року №121/2001, з наступними змінами та доповненнями, зокрема, щодо здійснення контролю за правильністю нарахування та своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування та єдиного внеску на загальнообов”язкове державне соціальне страхування.
Згідно Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Управління Пенсійного фонду України в м. Сніжне Донецької області діє на підставі Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Абзацом 5 п. 7 розділу VIII „Прикінцеві та Перехідні положення” Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» передбачено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій, тобто відповідно до Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, в редакції, яка діяла до 01.01.2011р. (надалі – Закон).
Відповідно до ст. 18 Закону, страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 11 Закону визначено, що загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Процедура реєстрації та обліку платників внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески), обчислення і сплати страхових внесків та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України підприємствами, установами, організаціями (далі - Підприємства) незалежно від форм власності, виду діяльності і господарювання та фізичними особами, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, подання страхувальниками звітності управлінням Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах (далі - органи Пенсійного фонду України) визначається Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за № 64/8663, зі змінами і доповненнями.
З введенням в дію Закону України «Про внесення змін до Законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 8 липня 2010 року N 2461-VI, який набрав чинності з дня опублікування, тобто з 17.07.2010р., внесені зміни до підпункту 4 пункту 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Зазначеними змінами визначено, що фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону, страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Статтею 1 Закону передбачено, що мінімальний страховий внесок – це сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).
23.03.2011р. у зв”язку із наявністю у позивача заборгованості зі сплати страхових внесків у відповідності до вищезазначених змін законодавства, відповідачем стосовно позивача сформовано вимогу № 457, якою визначено до сплати суму заборгованості по страховим внескам в розмірі 1732,80 грн. Зазначена вимога отримана позивачем. Ні в адміністративному, ні в судовому порядку оскаржена не була.
Відповідно до приписів ст. 106 Закону, вимога органу пенсійного фонду про сплату боргу є виконавчим документом і виконується державною виконавчою службою. Тобто, виходячи із вищезазначених вимог законодавства, у відповідача відсутні повноваження щодо примусового стягнення боргу. Такими повноваженнями наділені органи державної виконавчої служби.
В обгрунтування своєї правової позиції позивачем зазначено, що єдиною підставою для визнання дій відповідача щодо нарахування зазначеного вище боргу і зобов”язання скасувати його нарахування є те, що у відповідності до ст. 13 Закону, її участь в системі загальнообов”язкового державного пенсійного страхування припинена, оскільки їй призначено пенсію і вона не продовжує працювати, а також отримала право на довічну пенсію.
Суд не приймає до уваги зазначені доводи позивача виходячи з наступного.
Статтею 13 Закону визначені підстави припинення участі в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, відповідно до частини 1 якої, участь застрахованих осіб у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування припиняється: у разі якщо особа, яка підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до цього Закону, втратила визначений цим Законом статус застрахованої особи; у разі якщо застрахованій особі відповідно до цього Закону призначено пенсію і вона не продовжує працювати або якщо застрахована особа відповідно до цього Закону набула права на довічну пенсію чи одноразову виплату.
Статтею 1 Закону визначені поняття пенсії, довічної пенсії та одноразової виплати.
Довічна пенсія – це пенсійна виплата, сума якої визначається в договорі страхування довічної пенсії та сплачується у визначеному законом порядку застрахованій особі після досягнення нею пенсійного віку або членам її сім'ї чи спадкоємцям у випадках, передбачених цим Законом.
Одноразова виплата – це пенсійна виплата, що здійснюється в разі досягнення застрахованою особою пенсійного віку та в інших випадках на умовах та в порядку, визначених цим Законом за рахунок коштів Накопичувального фонду.
Пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Як вже було зазначено вище, позивачу призначена пенсія по інвалідності безстроково, тобто вона є отримувачем щомісячної пенсійної виплати в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом (пенсія). Договір страхування довічної пенсії з позивачем не укладався, права на одноразову виплату вона не має.
Таким чином, невід”ємною умовою, визначеною ст. 13 Закону, при настанні якої припиняється участь застрахованої особи в системі загальнообов”язкового державного пенсійного страхування, крім призначення пенсії, є припинення трудової діяльності.
Статтею 1 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, зокрема, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців.
Приписами ст. 128 Господарського Кодексу України передбачено, що громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач хоча і отримує пенсію по інвалідності, призначену безстроково, але продовжує працювати, оскільки є підприємцем, тобто належить до зайнятого населення, що виключає застосування щодо нього приписів ст. 13 Закону і не звільняє його від обов’язку щодо сплати страхових внесків.
Крім того, позивач зазначає, що дії відповідача, які виразились в незаконному нарахуванні їй боргу зі сплати страхових внесків на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування за третій і четвертий квартали 2010 року, призвели до необгрунтованої його сплати, у зв”язку із чим відповідач зобов”язаний скасувати зазначену суму заборгованості.
У зв”язку із наведеним, суд звертає увагу на наступне.
Діяльність суб’єкта владних повноважень полягає, передусім, в активній поведінці, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів конкретної особи.
Статтею 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі – Конвенція) та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, у якій би формі вони не забезпечувалися у національному правовому полі. Суд також підкреслив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
З урахуванням цього Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
У п. 3.6 мотивувальної частини рішення від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 Конституційний Суд України зазначив, що „охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст. Згідно з тим самим рішенням охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, що є самостійним об'єктом судового захисту з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб.
З урахуванням завдань адміністративного судочинства та норм міжнародного договору, яким є Конвенція, передбачається перед усім ефективність засобу захисту порушеного права.
Суд також звертає увагу на те, що результатом нарахування недоїмки, за приписами ст. 106 Закону, є прийняття суб”єктом владних повноважень (відповідачем) певного рішення, оформленого відповідною вимогою про сплату боргу. Саме ця вимога є рішенням відповідача, яке має правові наслідки і може вплинути на права та інтереси позивача.
У спірних правовідносинах юридичним наслідком дій, які оскаржує позивач, є прийняття відповідачем вимоги про сплату боргу від 23.03.2011р. № 457. У той самий час зазначена вимога про сплату боргу не є предметом даного спору. Надання правової оцінки лише фізичним діям відповідача щодо нарахування заборгованості зі сплати страхових внесків не може вплинути на права та охоронювані законом інтереси позивача за умови чинності вимоги про сплату боргу, яка прийнята внаслідок їх здійснення. Саме визнання нечинною чи скасування вимоги про сплату боргу, у разі наявності достатніх на це правових підстав, є підставою для скасування суми нарахованого боргу.
За таких обставин суд дійшов висновку, що в даному випадку позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного, на його думку, права. А тому, з урахуванням всього вищезазначеного, підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 94 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 9, 11, 14, 17, 18, 71, 86, 91, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сніжне Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії – відмовити в повному обсязі.
Повний текст постанови складено і підписано 23.05.2011р., її вступну і резолютивну частини проголошено в судовому засіданні 16.05.2011р. в присутності позивача та приєднано до матеріалів справи.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги.
В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з подачею копій апеляційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Суддя Ушенко С. В.