УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-22247/11
Справа № 22ц-22247/11 Головуючий в першій
Категорія № 21 (4) інстанції – Грищенко Н.М.
Доповідач - Ляховська І.Є.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 травня 2011 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого – судді Ляховської І.Є.,
суддів – Барильської А.П., Карнаух В.В.,
при секретарі – Євтодій К.С.,
за участю – позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 19 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 (третя особа - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6) про визнання договору дарування квартири недійсним, -
В С Т А Н О В И Л А :
У серпні 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що є опікуном своєї недієздатної матері – ОСОБА_7, якій на праві приватної власності належала житлова квартира АДРЕСА_1. У грудні 2007 року позивач дізналася про те, що 26 жовтня 1999 року ОСОБА_7 подарувала вищезазначену квартиру ОСОБА_4 Вважаючи, що відповідачка протиправно заволоділа квартирою, скориставшись тяжким станом матері, оскільки та внаслідок хвороби не могла розуміти і не розуміла своїх дій, ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним договір дарування ОСОБА_7 ОСОБА_4 житлової квартири АДРЕСА_1, посвідчений 26 жовтня 1999 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 19 листопада 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на її думку, суд безпідставно не звернув уваги на порушення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом. Судом залишено поза увагою, що недієздатною ОСОБА_7 визнано лише з 2008 року. Крім того, судом не надано належної оцінки акту експертизи № 12 від 22.02.2010 року, проведеної КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня», та не допитано свідків, про допит яких вона заявляла клопотання та які могли б підтвердити здатність ОСОБА_7 розуміти значення своїх дій.
В своїх запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є опікуном недієздатної матері ОСОБА_7 на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 10 липня 2008 року.
ОСОБА_7 на праві приватної власності належала трикімнатна житлова квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № 1576, виданого 18.03.94 року УЖКГ, згідно розпорядження № Дз-164 від 21.01.94 року, зареєстрованого у Криворізькому бюро технічної інвентаризації за № 61П-482-482.
Згідно договору дарування від 26 жовтня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 в реєстрі за № 10300, який було зареєстровано в Криворізькому бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_7 подарувала належну їй квартиру АДРЕСА_1 відповідачці ОСОБА_4
Відповідно до висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи (акт № 102 від 15 липня 2010 року) ОСОБА_8 в період часу на момент складання та підписання договору 26 жовтня 1999 року за своїм психічним станом не могла розуміти значення своїх дій та розпоряджатися ними.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що під час укладення спірного договору ОСОБА_7 була дієздатною, однак не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними, а тому укладений нею договір дарування є недійсним на підставі ст. 55 ЦК 1963 року.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду через неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ст.. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує ряд питань, зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Зазначені вимоги закону суд першої інстанції не виконав.
Як на підставу для задоволення позовних вимог позивачка ОСОБА_2 посилалася на ст.. 225 ЦК України, зазначаючи, що на час укладення договору дарування її мати не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними через хворобливий психічний стан, а своє право на звернення з позовом обґрунтувала тим, що 10 липня 2008 року вона призначена опікуном недієздатної особи та має право на її захист.
Дійшовши правильного висновку про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК 1963р., суд вірно послався на ст.. 55 ЦК 1963р., проте не звернув уваги на те, що згідно цієї норми правом оспорювання угоди, укладеної в стані, коли особа не розуміє значення своїх дій та не може керувати ними, наділений лише громадянин, який був учасником угоди.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суд залишив поза увагою, що строк позовної давності – це строк, у межах якого особа, право якої порушене, може звернутися до суду. Строк позовної давності до вимог про визнання оспорюваної угоди недійсною встановлений у три роки і не пов'язаний із набуттям позивачкою статусу опікуна.
Враховуючи, що позивачка ОСОБА_2 не була учасником договору дарування, при пред’явленні позову діяла від свого імені, а не від імені особи, опікуном якої вона є, і на момент укладення оспорюваного договору вона не була визнана опікуном, висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_2 є неправильним.
За таких обставин судове рішення не відповідає вимогам ст.. 213 ЦПК щодо законності і обґрунтованості, у зв’язку із чим рішення суду необхідно скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.
Керуючись ст. 303, 307,309 ч. 1 п. 4, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 19 листопада 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: І.Є.Ляховська
Судді: А.П.Барильська
В.В.Карнаух