УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-20180/11 Головуючий в першій
Категорія № 27(4) інстанції – Косторенко О.Ю.
Доповідач - Ляховська І.Є.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 травня 2011 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого – судді ЛЯХОВСЬКОЇ І.Є.,
суддів – БАРИЛЬСЬКОЇ А.П., КАРНАУХ В.В.,
при секретарі – Євтодій К.С.,
за участю – представника відповідача Калинич Лариси Володимирівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»
на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (треті особи – приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, Саксаганський відділ Державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції) про розірвання кредитної угоди та припинення договору іпотеки,
В С Т А Н О В И Л А :
У червні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – Банк), фізичної особи-підприємцю ОСОБА_4, приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 із позовом, який під час розгляду справи уточнив, виключивши фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 із кола відповідачів та зазначивши його в якості другого позивача, відмовився від позовних вимог до нотаріуса, та просив розірвати генеральну кредитну угоду №014/03-03/896 від 23 жовтня 2007 року та додаткову угоду №1 від 17 березня 2008 року, укладені між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4; припинити договір іпотеки № S014/03-03/896/1 від 17 березня 2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4; зобов’язати приватного нотаріуса вчинити запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна про зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна, зареєстрованої 17 березня 2008 року за №6800993. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач не виконує свої зобов’язання за кредитним договором, укладеним між сторонами 23 жовтня 2007 року, а саме – відмовляє позивачам у видачі кредитних ресурсів, відкликавши свої зобов’язання по наданню чергових траншів кредиту, чим порушує умови договору і права позивачів, які розраховували на кредитні кошти з метою вкладення їх у відповідні бізнес-проекти. Вважають, що таке порушення є істотним, що є підставою для розірвання кредитного договору згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України. Крім того, на думку позивачів, у разі розірвання договору припиняється договір іпотеки, укладений сторонами в забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором, а тому позивачі набувають право на зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (предмета іпотеки), про що нотаріусом вчиняється відповідний запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06 липня 2010 року позов задоволено в повному обсязі, розірвано генеральну кредитну угоду №014/03-03/896 від 23 жовтня 2007 року та додаткову угоду №1 від 17 березня 2008 року, укладені між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4; припинено договір іпотеки № S014/03-03/896/1 від 17 березня 2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4; знято обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна, зареєстрованої приватним нотаріусом ОСОБА_5 17 березня 2008 року за №6800993 шляхом вчинення відповідного запису у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, на його думку, даний спір виник із правовідносин сторін, які існують між Банком та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, якій кредитні кошти надані з цільовим призначенням – на розвиток бізнесу, тому справа повинна розглядатись господарським судом. Відповідач вважає, що висновок суду про істотне порушення Банком умов договору помилково ґрунтується на рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2009 року по справі 25/234-09, оскільки зазначеним рішенням Банк зобов’язано вчинити певні дії з видачі кредитних ресурсів згідно договору, а суд помилково вирішив, що господарський суд зобов’язав Банк видати кредитні кошти ОСОБА_4 без будь-яких умов укладення та підписання сторонами додаткових документів. Суд не взяв до уваги постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08 червня 2010 року, якою скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2010 року про задоволення позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Банку про визнання виконавчого напису нотаріуса №46 від 18 січня 2010 року про звернення стягнення на окремо розташовану нежитлову будівлю кафе, що належить на праві власності ОСОБА_4 в рахунок задоволення вимог Банку, які існують на підставі договору іпотеки № S014/03-03/896/1 від 17 березня 2008 року, та в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 23 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є відповідач, ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено генеральну кредитну угоду №014/03-03/896 (далі - генеральна кредитна угода), яка регулює відносини, пов’язані з наданням та сплатою кредитних коштів відповідно до цієї угоди та кредитних договорів, укладених на підставі цієї угоди, які є її невід’ємною частиною.
Згідно умов генеральної кредитної угоди відповідач зобов’язався надавати ОСОБА_4 кошти в порядку та на умовах, визначених у кредитному договорі, загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими в рамках даної угоди кредитами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 3 000 000 (три мільйони) грн. за офіційним курсом НБУ на дату укладення кредитних договорів, строк дії угоди 120 місяців.
17 березня 2008 року з метою надання кредитних коштів та укладення нового договору сторонами укладена додаткова угода №1 до кредитного договору (далі – додаткова угода), якою збільшено розмір коштів за кредитними договорами до 4 418 100 (чотири мільйони чотириста вісімнадцять тисяч сто)грн.
Крім того, 17 березня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов’язань за генеральною кредитною угодою між ОСОБА_4 та відповідачем укладено договір іпотеки № SO 14/03-03/896/1, предметом якої є нерухоме майно - окремо розташована нежитлова будівля кафе літ. «А-1,2,34» загальною площею 799,9кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1
У період дії кредитного договору відповідачем частково виконувалися зобов'язання та надавалися кредитні ресурси позивачам.
Проте, листом № 2842 від 25 грудня 2008 року відповідач відмовив у видачі чергового траншу кредитних ресурсів у розмірі 150 000,00 грн. із посиланням на кризу ліквідності, значне зростання вартості кредитних ресурсів, зниження вартості майна, що є предметом забезпечення, які на думку відповідача створили об'єктивні передумови в обмеженні доступу до кредитних ресурсів та погіршення фінансового стану позичальників банку, у зв'язку з чим банк відкликав свої зобов'язання по наданню чергових траншів кредиту.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2009 року по справі № 25/234-09, яке набрало чинності, встановлено, що відповідач порушує свої зобов’язання та не виконує покладені на нього обов'язки згідно кредитного договору №S010\03-03\148 від 19 березня 2008року, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та відповідачем на підставі генеральної кредитної угоди та додаткової угоди. Дане рішення суду, а тому обставини, встановлені господарським га зазначені в рішенні суду, не потребують доведення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції розірвав генеральну кредитну угоду та додаткову угоду , оскільки дійшов висновку, що Банк порушив істотні умови цих угод, відмовивши ОСОБА_4 у видачі чергового траншу. У зв’язку із розірванням кредитних угод суд припинив договір іпотеки та зняв заборону відчуження нерухомого майна, належного ОСОБА_4, яке було накладено приватним нотаріусом ОСОБА_5, шляхом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.
Проте погодитись із такими висновками суду не можна з наступних підстав.
Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції зазначені вимоги закону не дотримані, через що судове рішення у справі не можна визнати таким, що є законним і обґрунтованим.
Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Згідно із ст.. 15, 16 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до положень ст.. 16 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст.. 1 Господарського Кодексу України цей кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Статтею 12 Господарського процесуального Кодексу України визначено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні чи розірванні і виконанні господарських договорів підвідомчі господарським судам.
Як убачається із матеріалів справи, спірні генеральна та додаткова кредитні угоди укладені ОСОБА_4 як фізичною особою та як фізичною особою-підприємцем з метою отримання кредитних коштів з цільовим призначенням - на розвиток бізнесу.
Так, п. 2.1 генеральної кредитної угоди передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику на умовах їх цільового призначення, а п. 10.3 встановлена відповідальність позичальника у разі виявлення фактів нецільового використання кредиту (його частки).
Таким чином, між сторонами виник спір з приводу виконання відповідачем господарського договору, який підвідомчий господарському суду.
Відповідно до положень ст. 15 ЦК України, ст.. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання . Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.. 16 ЦК України, ст.. 4 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
На думку колегії суддів, позивачем ОСОБА_4 не надано доказів на підтвердження факту порушення відповідачем його прав, свобод та інтересів як фізичної особи.
Як убачається із умов спірного договору іпотеки № SO 14/03-03/896/1 від 17 березня 2008 року, ОСОБА_4 з метою забезпечення виконання зобов’язань, взятих ним як фізичною особою-підприємцем за генеральною кредитною угодою, передав в іпотеку належне йому нерухоме майно - окремо розташовану нежитлову будівлю-кафе, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1, тобто нерухоме майно, яке використовується ним у своїй господарській діяльності як фізичною особою-підприємцем.
Таким чином, спір між ОСОБА_4 та Банком щодо припинення договору іпотеки також не підвідомчий суду загальної юрисдикції, оскільки повинен розглядатися господарським судом.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не взяв до уваги викладене та дійшов помилкових висновків щодо підстав для задоволення позову.
Якщо на стадії відкриття провадження у справі допущена помилка, то суд при розгляді справи має закрити провадження в частині вимог, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1ч.1ст.205 ЦПК України).
Згідно п. 1 ст. 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 205 ч. 1 п. 1, 303, 307, 310, 313-315 ЦПК України,
колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06 липня 2010 року скасувати та закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_4, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання кредитної угоди та припинення договору іпотеки скасувати та закрити провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: І.Є.Ляховська
Судді: А.П.Барильська
В.В.Карнаух