Справа № 22-ц-1594/11 19.05.2011 19.05.2011
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц-1594/11 Суддя першої інстанції Гречана С.І.
Категорія 19 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 травня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Кутової Т.З., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Недо К.А.,
з участю: представника позивача ОСОБА_2
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2011 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства ,,УкрСиббанк" (далі - ПАТ ,,УкрСиббанк") про визнання недійсним договору поруки,
В С Т А Н О В И Л А :
1 вересня 2010 р. ОСОБА_3 подала у суд позов до ПАТ ,,УкрСиббанк" про визнання недійсним договору поруки, в якому азначала, що 27 травня 2008 р. між ПАТ „УкрСиббанк" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, за яким банк надав позичальнику 58390 доларів США кредиту строком до 27 травня 2026 р. під 13,5% річних. В той же день між відповідачем і позивачкою був укладений договір поруки, за умовами якого вона зобов'язалась перед банком нести солідарну з боржником відповідальність по всіх його зобов'язаннях, що випливають з указаного кредитного договору.
Посилаючись на те, що вказаний договір поруки не відповідає вимогам законодавства України, оскільки кредитний договір був укладений в іноземній валюті, тоді як єдиним законним платіжним засобом на території України є гривня, як національна валюта України, позивачка просила визнати недійсним договір поруки з підстав, передбачених ст. 203, 215 ЦК України.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2011 р. у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про повне задоволення її позовних вимог.
Вислухавши суддю – доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним указаного договору поруки.
Так, відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, оскільки зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Згідно ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом.
Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України ,,Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. (з наступними змінами) (далі - Декрет КМУ).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Крім того, відповідно до ст. ст. 553, 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно зі ст. 2 Закону України ,,Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. (з наступними змінами) кошти - це гроші у національній або іноземній валюті. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 указаного Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 названого Декрету КМУ, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 зазначеного Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
При видачі вказаному позичальнику, за якого поручилась позивачка, кредиту в доларах США відповідач мав усі необхідні на той час дозволи. Зокрема: Банківську ліцензію №75, видану Національним банком України 28 жовтня 1991 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 указаного Закону, Письмовий дозвіл Національного банку України №75-2 від 28 жовтня 1991 р., на право здійснення операцій визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 названого Закону; Додаток до дозволу Національного банку України №75-2 від 19 листопада 2002 р., з правом залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Що підтверджує право банку надавати кредити в доларах США;
В договорі поруки сторони письмово виконали вимоги статей 1048-1052, 1054 ЦК України та Закону України ,,Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. (з наступними змінами) щодо визначення істотних умов правочину.
Крім того, рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 23 грудня 2010 р. ухвалено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_4 (позичальника) і ОСОБА_3 (поручителя) на користь ПАТ „УкрСиббанк" 505484 грн. 36 коп. заборгованості по вказаному кредитному договору, що відповідає волевиявленню позивачки нести відповідальність в національній валюті України.
Правильно встановивши такі обставини справи та надавши їм вірну правову оцінку, місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують указаних висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2011 р. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: