Категорія №14
ПОСТАНОВА
Іменем України
27 квітня 2011 року Справа № 2а-8713/10/1270
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кравцова Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” до управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення стягнень від 20.09.2010 №000881,-
В С Т А Н О В И В:
26 жовтня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області, в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати постанови від 20 вересня 2010 року № 000826, № 000827, № 000828, № 000829, № 000830, № 000831, № 000832, № 000833, № 000834, № 000835, № 000836, № 000837, № 000838, № 000839, № 000840, № 000841, № 000842, № 000843, № 000844, № 000845, № 000846, № 000847, № 000848, № 000849, № 000850, № 000851, № 000852, № 000853, № 000854, № 000855, № 000856, № 000857, № 000858, № 000859, № 000860, № 000861, № 000862, № 000863, № 000864, № 000865, № 000866, № 000867, № 000868, № 000869, № 000870, № 000871, № 000872, № 000873, № 000874, № 000875, № 000876, № 000877, № 000878, № 000879, № 000880, № 000881, № 000882, № 000883 про накладення стягнень.
Ухвалою суду від 29 жовтня 2010 року відкрито провадження у справі № 2а-8116/10/1270 за адміністративним позовом Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго”до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправними та скасування постанов від 20 вересня 2010 року №№ 000826-000883 про накладення стягнень.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року у справі № 2а-8116/10/1270 позовні вимоги Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправними та скасування постанов від 20 вересня 2010 року №№ 000826-000883 про накладення стягнень роз’єднані у самостійні провадження.
Ухвалою від 08 квітня 2011 року справу № 2а-8713/10/1270 за адміністративним позовом Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” до управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення стягнень від 20.09.2010 №000881 прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області постановою про накладення стягнень від 20 вересня 2010 року № 000881 застосувало до позивача штраф у розмірі 340,00 грн. У постанові відповідач посилається на акт від 01 червня 2010 року № 000879, на підставі якого, враховуючи вимоги статті 26 Закону України “Про захист прав споживачів”, винесено припис від 03 червня 2010 року № 312 про припинення порушень прав споживачів Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” (надалі - ЛМКП “Теплокомуненерго”).
Постанову про накладення стягнення позивач вважає неправомірною та такою, що порушує вимоги чинного законодавства з таких підстав.
По-перше, згідно постанови про накладення стягнення відповідач зазначив, що ЛМКП “Теплокомуненерго” не виконало припис начальника управління – Лукашика М.Ф. Однак, Законом України від 05 квітня 2007 року № 877 “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” та Порядком проведення перевірок у суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технологічного регулювання та споживчої політики від 25 жовтня 2006 року № 311, встановлено, що припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснює перевірку.
По-друге, ЛМКП “Теплокомуненерго” виконало припис, призупинило нарахування виплат за послуги теплопостачання. На думку позивача, виконати пункт 3 припису, а саме, провести перерахунок за ненадані послуги з централізованого опалення, взагалі не можливо, оскільки відповідач не зазначив момент, з якого часу потрібно зробити перерахунок та яким нормативним актом це передбачено.
Крім того, позивач зазначив, що припис управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області видано на підставі статті 26 Закону України “Про захист прав споживачів”. Цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності. Термін “послуга” у розумінні цього закону є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Підприємство позивача не відноситься до вищезазначеної категорії. Договорів та прямих відношень між ЛМКП “Теплокомуненерго”та споживачем діючим законодавством не передбачено. Згідно з Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-ІV “Про житлово-комунальні послуги”виконавець послуги –це суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Виробник –це суб’єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги. Таким чином ЛМКП “Теплокомуненерго” є виробником послуги, діє на договірних засадах та надає послугу організаціям, на балансі яких знаходяться житлові будинки. Тобто, оскільки відносини між споживачами та ЛМКП “Теплокомуненерго”неможливо розглядати, як послуги в значені, яке вживається в Законі України “Про захист прав споживачів”, тому втручання відповідача у господарську діяльність двох суб’єктів господарювання є протиправним. До того ж, зауважив у позові позивач, не відомо, яким чином управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області встановило факт неотримання послуг централізованого опалення в період, коли послуга з теплопостачання не надавалася.
Згідно листа Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 10 грудня 2009 року № 11/14-13332 до ЛМКП “Теплокомуненерго” прийняття рішень про надання дозволів на відключення від мереж централізованого теплопостачання окремих квартир, а також відключення будинків без урахування оптимізованої схеми теплопостачання є порушенням вимог чинного законодавства. Також у листі зазначено, що у разі, якщо споживач провів відключення від мереж централізованого опалення (надалі ЦО) та гарячого водопостачання (надалі ГВП) самовільно, то рішення контролюючих органів щодо припинення нарахування оплати є порушенням вимог чинного законодавства.
До початку судового засідання від сторін надійшли заяви про розгляд справи без їхньої участі. 27.04.2011 постановлено ухвалу про розгляд справи у порядку письмового провадження.
В матеріалах справи є заперечення на адміністративний позов, в яких відповідач не визнає адміністративний позов у повному обсязі, посилаючись на наступне.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив таке.
Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області на підставі статі 26 Закону України “Про захист прав споживачів” 01 червня 2010 року згідно направлення на проведення перевірки № 000879 здійснило позапланову перевірку дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів у ЛМКП “Теплокмуненерго” за зверненнями гр. ОСОБА_2, перевірка проводилась заступником начальника відділу Шупрановим П.М.
В ході перевірки встановлено, що у заявника в наявності повний пакет документів, передбачений законодавством, на встановлене автономне опалення. За результатами перевірки управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області склало акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів № 000879 та надано ЛМКП “Теплокомуненерго” припис від 03 червня 2010 року № 312 про припинення порушень прав споживачів, а саме: припинити порушення прав вищевказаної громадянки в частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги та встановлено строк для надання інформації управлінню у справах захисту прав споживачів у Луганській області про прийняті міри щодо виконання приписів. У встановлений управлінням строк ЛМКП “Теплокомуненерго” не надало цю інформацію. Керуючись пунктом 9 статті 23 та статтею 26 Закону України “Про захист прав споживачів” управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області застосувало до ЛМКП “Теплокомуненерго” штрафи та прийняло постанову про накладення стягнення.
На думку відповідача, начальник управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області має право надавати обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів ЛМКП “Теплокомуненерго”, оскільки пунктом 4.2 Порядку проведення перевірок у суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технологічного регулювання та споживчої політики від 25 жовтня 2006 року № 311, встановлено, що за результатами перевірки відповідно до виявлених порушень керівником органу у справах захисту прав споживачів або його заступником серед іншого приймається рішення про видання суб’єкту господарювання обов’язкового для виконання припису про припинення порушень прав споживачів.
Враховуючи той факт, що ЛМКП “Теплокомуненерго” єдина організація у м. Луганську з надання послуги ЦО та ГВП та отримує за це абонентську плату від споживачів та проводить перерахунки у разі ненадання послуг ЦО та ГВП, тобто кожен споживач має у позивача свій особистий рахунок, на якій вносить кошти за отримані послуги та отримує квитанцію, тому саме ЛМКП “Теплокомуненрго”і є виконавцем послуг споживачам в розумінні статті 1 Закону України “Про захист прав споживачів”і управління мало всі законні підстави для застосування вимог статті 26 зазначеного Закону.
Згідно зі статтею 19 Закону України “Про теплопостачання”споживач або суб’єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Отже, після встановлення автономної системи опалення в квартирі споживача гр. ОСОБА_2 він фактично перестав отримувати теплову енергію від позивача, тому він не повинен був сплачувати, а позивач продовжував нараховувати плату за послуги, які не надавалися, чим порушено статтю 19 Конституції України. Факт відключення квартири споживача від централізованої системи опалення та постачання гарячої води підтверджується актом про відключення кварти від внутрішньо будинкових мереж ЦО та ГВП, актом на пуск газу та зверненням вищевказаного громадянина.
Крім того, відповідач зазначив, що позивачем при зверненні з даним позовом до адміністративного суду не дотримані строки звернення, а саме порушено частину 5 статті 99 КАС України, якою встановлюється місячний строк для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII “Про захист прав споживачів”встановлено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
Згідно з частиною 3 статті 5 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII “Про захист прав споживачів” захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.
Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 23 червня 2009 року № 229 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 липня 2009 року за № 636/16652, визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Управління у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, наказами Держспоживстандарту України, а також цим Положенням.
Згідно зі статтею 26 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII “Про захист прав споживачів”спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і, серед іншого, мають право:
- давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;
- накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною 8 статті 7 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”припис - це обов’язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб’єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.
Таким чином, враховуючи викладене, управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області є суб’єктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а його приписи щодо усунення виявлених порушень та постанови про накладення стягнень є способом реалізації владних управлінських функцій і як правові акти індивідуальної дії можуть бути предметом оскарження та розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05 квітня 2007 року № 877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”:
- державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища;
- заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
Відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 6 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”підставою для здійснення позапланових заходів є звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення. Під час проведення позапланового заходу з’ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов’язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).
Суб’єкт господарювання відповідно до частини 3 статті 6 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа.
Строк здійснення позапланового заходу згідно із частиною 4 статті 6 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва - двох робочих днів, якщо інше не передбачено законом. Продовження строку здійснення позапланового заходу не допускається.
Відповідно до статті 7 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”:
- для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб’єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові) і засвідчується печаткою;
- у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються: найменування органу державного нагляду (контролю), що здійснює захід; найменування суб’єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; місцезнаходження суб’єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід; номер і дата наказу, на виконання якого здійснюється захід; перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім’я та по батькові; дата початку та дата закінчення заходу; тип заходу (плановий або позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо); підстави для здійснення заходу; предмет здійснення заходу; інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення);
- перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов’язані пред’явити керівнику суб’єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб’єкту господарювання копію посвідчення (направлення);
- посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб’єкта господарювання;
- за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім’я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб’єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства;
- в останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб’єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб’єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід’ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб’єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається суб’єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий - зберігається в органі державного нагляду (контролю).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підставі розпорядження від 31 травня 2010 року № 000879 посадовою особою управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області за зверненням громадян, у тому числі гр. ОСОБА_2, проведено позапланову перевірку Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” з питань дотримання законодавства про захист прав споживачів, за результатами якої складено акт від 01 червня 2010 року № 000879 (арк. справи 11 зворотній бік, 30-31).
Актом перевірки від 01 червня 2010 року № 000879 зафіксовано, що гр. ОСОБА_2 має у повному обсязі дозвільні документи, що передбачені законодавством, на встановлення автономного опалення.
У зв’язку з цим начальник управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області Лукашик М.Ф. дійшов висновку про наявність законних підстав для припинення нарахувань за послуги, які фактично не надаються, та проведення перерахунків з моменту звернення заявника до Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго”, внаслідок чого на підставі цього акта перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів ним видано припис від 03 червня 2010 року № 312 (арк. справи 10) про усунення порушень з боку Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” прав споживачів з вимогами:
- припинити порушення прав гр. ОСОБА_2, яка мешкає у АДРЕСА_1, в частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги;
- припинити нарахування виплат за ненадані послуги гр. ОСОБА_2, яка мешкає у АДРЕСА_1;
- провести перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення гр. ОСОБА_2, який мешкає у АДРЕСА_1;
- про вжиті заходи інформувати управління до 03 липня 2010 року.
За невиконання зазначеного припису відповідачем до позивача у відповідності зі статтею 26, пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України “Про захист прав споживачів” постановою від 20 вересня 2010 року № 000881 застосований штраф у розмірі 340,00 грн. (арк. справи 9).
Суд вважає, що у даному випадку у відповідача не було підстав для прийняття вказаної постанови.
Згідно зі статтею 21 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII “Про захист прав споживачів”, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:
1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;
2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;
3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;
4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;
5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;
6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;
7) ціну продукції визначено неналежним чином;
8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
У відповідності зі статтею 23 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII “Про захист прав споживачів”у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за:
1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у розмірі п'ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
8) створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто, відповідальність суб’єкта господарювання у разі порушення прав споживачів настає тільки у вказаних вище випадках і саме у вказаних випадках може бути видано припис про усунення цих порушень та накладено стягнення у вигляді штрафу.
Судом встановлено, що у даному випадку фактично виник спір між позивачем як теплопостачальною організацією та споживачами теплової енергії з приводу відмови їх від отримання теплової енергії та оспорювання правомірності нарахування оплати за поставлену теплову енергію, що не підпадає під перелік випадків, за які суб’єкт господарювання несе відповідальність, як за порушення прав споживачів.
Закон України від 02 червня 2005 року № 2633-ІV “Про теплопостачання”визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки визначає Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV “Про житлово-комунальні послуги”.
Згідно із підпунктом 9 пункту 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач має право, серед іншого, на звільнення від плати за послуги у разі їх ненадання та отримання компенсації за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт.
Пунктом 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, закріплено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункт 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630).
На виконання пункту 25 Правил № 630 наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, затверджений Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.
Згідно із пунктом 2.5 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.
По закінченні робіт, відповідно до пункту 2.6 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом від 22 листопада 2005 року № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.
Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм, випливає, що питання, пов’язані з виробництвом теплової енергії та її постачанням, яке здійснюється на договірній основі, у тому числі і питання відключення від теплопостачання у встановленому порядку, відноситься до сфери господарської діяльності теплопостачальної організації.
Згідно з частиною 4 статті 4 Закону України від 5 квітня 2007 року № 877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
Таким чином, у даному випадку спір між теплопостачальною організацією та споживачем підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідачем помилково було накладено на позивача стягнення у вигляді штрафу за невиконання припису, оскільки за результатами перевірки йому цей припис було видано безпідставно.
Доводи відповідача про те, що у даному випадку відносини, які виникли між позивачем та споживачем гр. ОСОБА_2, відносяться до правовідносин, які підпадають під дію Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII “Про захист прав споживачів”, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються вищенаведеним та свідчать про те, що відповідачем хибно тлумачаться положення Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII “Про захист прав споживачів”в цій частині.
Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого частиною 5 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не приймає до уваги, оскільки вважає, що у даному випадку, враховуючи положення частини 3 статті 23 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII “Про захист прав споживачів”, до спірних правовідносин застосовується строк звернення до суду, визначений частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” до управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення стягнень від 20.09.2010 №000881 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області від 20 вересня 2010 року № 000881 про накладення на Луганське міське комунальне підприємство "Теплокомуненерго" стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. (триста сорок гривень нуль копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
СуддяН.В. Кравцова