Судове рішення #15580844

ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД


  


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


20 квітня 2011 р. Справа № 4236/11


          Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді                             Коваля Р.Й.

суддів                                                  Пліша М.А.,

                                                            Судової-Хомюк Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Базис», м.Мукачево Закарпатської області, на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року у справі за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів  до  товариства з обмеженою відповідальністю «Базис», м.Мукачево Закарпатської області, про  стягнення  адміністративно-господарських санкцій,-

В С Т А Н О В И Л А :

19 квітня 2010 року Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – Закарпатське обласне відділення ФСЗІ) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до  товариства з обмеженою відповідальністю «Базис», м.Мукачево Закарпатської області, (далі – ТОВ «Базис») про  стягнення  адміністративно-господарських санкцій в сумі 8276 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не забезпечено виконання нормативу робочих місць у кількості, визначеній статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ (далі – Закон № 875-ХІІ), у кількості 1 особа. У зв’язку із цим та відповідно до ст. 20 Закону № 875-ХІІ ТОВ «Базис» повинно самостійно розрахувати та сплатити  адміністративно-господарські санкції, виходячи із  середньорічної  зарплати на підприємстві у 2009 році в сумі 8276 грн. Оскільки відповідач цю суму у встановлений законом строк самостійно не сплатив, Закарпатське обласне відділення ФСЗІ просить суд стягнути цю суму з відповідача.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року позовні вимоги задоволено повністю. Постановлено стягнути з ТОВ «Базис» адміністративно-господарські санкції в сумі 8276 грн.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підприємства, установи, орга-нізації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статтей 18, 19 Закону № 875-ХІІ. Суд не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що він подавав до Мукачівського міськрайонного центру зайнятості (далі – Мукачівський МРЦЗ) звіти про наявність вакансій для інвалідів і брав участь у ярмарку вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями, а працевлаштування інвалідів входить до компетенції державної служби зайнятості, так як, на думку суду, відповідно до вимог ст.18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації самі зобов’язані забезпечувати працевлаштування інвалідів. Крім того, позивачем такі інваліди направлялися для працевлаштування в ТОВ «Базис», але останній не здійснив ні їх працевлаштування, ні проведення атестації робочих місць.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач оскаржив її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що ним щомісячно на протязі 2009 року подавався звіт у Мукачівський МРЦЗ про наявність вакансії на посаду «підсобний робочий» для працевлаштування інваліда, як цього вимагає ст. 18 Закону № 875-ХІІ. Але працевлаштування інвалідів не відбулося через відсутність бажаючих працевлаштуватися інвалідів. Особи, які направлялися Мукачівським МРЦЗ для працевлаштування у ТОВ «Базис» – ОСОБА_2 та ОСОБА_3, самостійно відмовилися від працевлаштування.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому колегія суддів, у відповідності до п.п.1, 2 ч.1 ст.197 КАС України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.                 

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти дише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 19 вказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб – у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округляється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною пер-шою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громад-ських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 Закону, щороку до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу місць для працевлаштування інвалідів, згідно Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70, сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Судом першої інстанції встановлено, що вбачається з матеріалів справи, а саме, зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік, відповідач є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність та використовує найману працю. За період 2009 року середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача складала 17 осіб. За вказаний період відповідачем інваліди працевлаштовані не були.

Протягом 2009 року відповідач щомісячно подавав до Мукачівського МРЦЗ звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів.

Безпосередньо до підприємства інваліди не зверталися та, відповідно, їм не було відмовлено у працевлаштуванні.

Мукачівським МРЦЗ направлялися для працевлаштування в ТОВ «Базис» два інваліди – ОСОБА_2 та ОСОБА_3, однак самі з поважних причин (віддаленість місця роботи від місця проживання та загострення стану здоров’я) відмовилися від працевлаштування. Позивачем у справі причини непрацевлаштування цих осіб особисто не з’ясовані, а вищезазначені твердження відповідача не спростовані.

На думку колегії суддів, відповідач здійснив всі передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів згідно нормативу та заходи щодо інформування вищезазначених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим надавав можливість виконання органами, зазначеними в ст. 18 Закону № 875-ХІІ, свого обов’язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів. Створене робоче місце не було зайнято інвалідами з незалежних від нього обставин, внаслідок відсутності бажаючих з числа цих осіб.

Згідно ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість застосування до ТОВ «Базис» санкцій за незайняті інвалідами робочі місця, помилково не врахував, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця  є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб’єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом № 875-ХІІ  заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

У зв’язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за порушення нормативу працевлаштування інвалідів.  

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є необгрунтованими, а рішення суду першої інстанції є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального права, в зв’язку з чим його слід скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову.

Відповідно до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заявленого позову з вищевикладених мотивів.

Керуючись  ст. 195, п.п.1,2 ч.1 ст.197, 198, п. 4 ст. 202, ст.ст. 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів,-                                                                                                                                                                                                                                                                        

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Базис», м.Мукачево Закарпатської області, задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року у справі № 2-а-1411/10/0770 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів  до  товариства з обмеженою відповідальністю «Базис», м.Мукачево Закарпатської області, про  стягнення  адміністративно-господарських санкцій в сумі 8276 грн., – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили  через п’ять днів після направ-лення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.




Головуючий суддя :                                                                          Коваль Р.Й.

Судді:                                                                                                 Пліш М.А.

                                                                                                           Судова-Хомюк Н.М.

         























Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація