ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2011 р. Справа № 2а/0270/1180/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни,
при секретарі судового засідання: Котюжанському В.О.
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : 1 ОСОБА_2
відповідача: 2 ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: приватного підприємства "Аміго"
до: прокурора м.Вінниці, Вінницької міської ради
про: визнання протиправним та скасування протесту прокурора м.Вінниці від 14.02.2010 року, визнання протиправним та скасування рішення Вінницької міської ради №2743 від 26.03.2010 року
ВСТАНОВИВ :
Приватне підприємство «Аміго» звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в якій просить визнати протиправним та скасувати протест прокурора м. Вінниці (далі – Відповідач 1) від 14.02.10 р. та визнати протиправним і скасувати рішення Вінницької міської ради (далі – Відповідач 2) №2743 від 26.03.10 р. про розгляд протесту прокурора м. Вінниці на п.7 додатку №4 до рішення Вінницької міської ради №2654 від 25.12.09 р. року «Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок в оренду, постійне користування, власність».
Позовні вимоги мотивовані тим, що принесений прокурором протест є незаконним, оскільки прокурор вимагає скасувати п.7 додатку №4 до рішення Вінницької міської ради від 25.12.09 р. №2654 з підстав невиконання попереднього рішення Вінницької міської ради від 19.09.08 р. №2083, яке по своїй суті є ненормативним правовим актом. Зазначене є порушенням вимог ст.ст.21, 25 Закону України «Про прокуратуру», які визначають право прокурора приносити протести на рішення з мотивів суперечності опротестованих рішень тільки закону.
Крім того, прийняте Вінницькою міською радою рішення від 26.03.10 р. №2743 про задоволення протесту прокурора та скасування п.7 додатку 4 до рішення міської ради від 25.12.09 р. №2654 є також незаконним, оскільки положення Земельного кодексу України не передбачають таких способів припинення права користування земельною ділянкою, як скасування рішення про надання земельної ділянки в користування.
За таких обставин, враховуючи, що Вінницька міська рада не може скасувати власне рішення ненормативного характеру, прокурор діяв незаконно приносячи протест про скасування рішення Вінницької міської ради №2654 від 25.12.09 р.
З наведених мотивів позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду про скасування наведеного протесту прокурора та рішення міської ради.
Ухвалою суду від 17.03.11 р. відкрито провадження у справі.
В ході судового засідання позивач додатково обґрунтував позовні вимоги та просив їх задовольнити зазначивши, що відповідачами порушено норми чинного законодавства, а саме ст.ст. 3, 19, 62, 121, 144, Конституції України, ст.ст. 12, 118, 119 Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 19, 20, 21 Закону України "Про прокуратуру" та ст.ст. 25, 46, 59, 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Представник відповідача 1 в судовому засіданні позов не визнав, свою позицію мотивував тим, що відповідно до статті 21 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право вносити протест на рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, якщо такі рішення є незаконними. Проте при розгляді протесту прокурора м. Вінниці, міська рада має право, як задовольнити вимоги прокурора так і відмовити у їх задоволенні. В задоволенні позову просив відмовити.
При цьому, представником прокуратури заявлено клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання протиправним та скасування протесту прокурора з тих підстав, що відповідно до ст.20 Закону України "Про прокуратуру" не передбачено оскарження протесту прокурора до суду, а відтак вказану вимогу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суд, постановленою в судовому засіданні ухвалою, відмовив у задоволенні клопотання виходячи з наступного.
Стаття 17 КАС України встановлює юрисдикцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ. Відповідно ч. 1 вказаної статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Частиною 2 ст. 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Таким чином предмет адміністративної юрисдикції становлять публічно-правові спори, у яких хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень (п. 1 ст. 3 КАСУ), тобто обов'язковою стороною у таких спорах має бути представник публічної влади (орган державної влади, орган місцевого самоврядування тощо).
Стаття 55 Конституції гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, а тому встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть бути оскаржені будь-які їхні рішення, дії та бездіяльність
Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
При цьому юрисдикція адміністративних судів охоплює всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення (ч. 2 ст. 4 КАСУ).
Таким чином враховано принцип, за яким жоден правовий акт (нормативний чи індивідуальний) не може бути виведено з-під контролю судової влади на предмет конституційності, законності цього акта чи його відповідності правовому акту вищої сили.
Винятки з цього правила встановлено Конституцією та законами України, які можуть визначати інший порядок судового провадження для таких рішень, дій чи бездіяльності. В даному випадку іншого порядку судового оскарження, крім загального, щодо протесту прокурора законодавством не встановлено. Тому доцільно дійти висновку, що оскарження протесту прокурора відбувається в загальному порядку, що й має місце в даній справі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для закриття провадження у справі в даній частині.
Представник Вінницької міської ради в судовому засіданні в задоволенні адміністративного позову просив відмовити, заперечення обґрунтовані посиланням на норми Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" .
При цьому, представником Вінницької міської ради в судовому засіданні заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст.99 КАС України.
Суд відмовив у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки як вбачається з матеріалів справи, що не спростовано відповідачами, про принесений прокурором протест від 14.02.10 р. та прийняте Вінницькою міською радою рішення позивачу стало відомо 21.09.10 р. в результаті отримання поштою копій ухвал Господарського суду Вінницької області про відкриття провадження у справах №11/134-10 від 13.09.10 р., №11/135-10, №11/136-10 від 13.09.10 р.
Відтак, суд вважає, що строк звернення до суду із даними позовними вимогами необхідно відраховувати від 21.09.10 р.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими не повністю та такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Вінницької міської ради від 25.12.09 р. №2654 було затверджено документацію із землеустрою, передано земельні ділянки в оренду, власність, постійне користування та вирішено укласти з ПП «Аміго» договори оренди земельних ділянок у м. Вінниці відповідно до умов інвестиційної угоди (а.с.68-69).
На вказане рішення прокурором м. Вінниці принесений протест від 14.02.10 р. з підстав порушення вимог ст.140 Конституції України, а також невиконання ПП «Аміго» вимог попереднього рішення Вінницької міської ради про передачу земельних ділянок в оренду від 19.09.08 р. №2083 щодо не укладення протягом року інвестиційної угоди та невиконанням благоустрою прилеглих територій до належних відповідачеві об’єктів
За результатами розгляду протесту прокурора, Вінницькою міською радою прийнято рішення від 26.03.10 р. №2743, яким принесений протест задоволений, а п.7 додатку №4 рішення Вінницької міської ради №2654 від 25.12.09 р. «Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок в оренду, постійне користування, власність» скасовано (а.с.70).
Позивач не погоджується з зазначеним протестом прокурора та рішенням Вінницької міської ради від 26.03.10 р. №2743 з наведених вище підстав, тому просить визнати їх протиправними та скасувати.
Визначаючись стосовно вимог позивача про скасування рішення Вінницької міської ради №2743 від 26.03.10 р. про розгляд протесту прокурора м. Вінниці на п.7 додатку №4 до рішення Вінницької міської ради №2654 від 25.12.09 р. року «Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок в оренду, постійне користування, власність» суд зазначає наступне.
Відповідно до абзаців 6 та 7 п.4.1 і абзацу 4 п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 системний аналіз положень Конституції законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Отже, органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).
Разом з тим, в абзацах 5 і 6 п. 5 мотивувальної частини згаданого рішення Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1 - зп. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем і Відповідачем 2 виникли правовідносини з оренди земельних ділянок, що знаходиться в комунальній власності Вінницької міської ради, і які регулюються нормами Земельного кодексу України, Законом України «Про оренду землі», які є спеціальними законами для цих правовідносин.
Згідно зі ст.ст. 13, 16, 18, 20 Закону України «Про оренду землі», ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької чи іншої діяльності. Договір оренди землі за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння, користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Укладання договору оренди земельної ділянки із землі комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування прийнятому в порядку визначеному Земельним кодексом України. Договір оренди набирає чинності після його Державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до п.6 ст.3, ч.1 ст.648 ЦК України, одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність і розумність. Зміст договору укладеного на підставі правового акту органу державної влади, органу місцевого самоврядування має відповідати цьому акту.
В силу вимог ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації і право оренди, відтак користування земельною ділянкою виникає з дня його державної реєстрації.
Згідно матеріалів справи, договори оренди земельних ділянки від 29.01.2009 р. (а.с.86-124) були укладені і зареєстровані в державному реєстрі 04.06.2009 р. за актом приймання - передачі земельні ділянки передані відповідачем 2 позивачеві тільки 04.06.2009 р., тобто з дати державної реєстрації договорів оренди.
09.07.2009 року між позивачем та відповідачем 2 укладено інвестиційну угоду. Відповідно до п.5.2 вказаної Угоди, остання набуває юридичної сили з моменту затвердження виконкомом міської ради і діє до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов"язань.
Відтак, між позивачем і відповідачем на підставі договорів оренди, інвестиційної угоди, рішень сесії міської ради виникли орендні правовідносини
Відповідно до умов договорів від 29.01.2009 р., останні діяли до 11.11.2009 року.
З 11.11.2009 року між відповідачем 2 та позивачем Акти щодо передачі орендних ділянок міській раді не підписувались, а отже земельні ділянки від орендаря не повертались, рішення міської ради щодо припинення договорів оренди на адресу позивача не надходили. Отже, орендні правовідносини продовжували існувати, що станом на грудень 2009 року давало право позивачу користуватися земельними ділянками переданими йому за договорами оренди від 29.01.2009 р. на підставі п. 6 додатку №1 до рішення міської ради від 11.11.2008 р. №2148.
Це узгоджується із ст.33 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. № 16-1-XIV (в редакції чинній на момент встановлених правовідносин) у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом - повідомленням.
В подальшому, рішенням міської ради від 25.12.2009 р. №2654, зокрема п.7 додатку до рішення №4, вирішено укласти з приватним підприємством "Аміго" договори оренди 7 земельних ділянок, відповідно до умов інвестиційної угоди.
В силу вищезазначеної ст.33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на на момент прийняття рішення міської ради №2654), після закінчення строку на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору оренди, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.
З аналізу наведених положень Закону судом вбачається, що закон надавав право продовжувати Відповідачеві 2 з позивачем орендні правовідносини і при цьому не шляхом укладення нового договору оренди в зв'язку із закінченням попереднього, а шляхом поновлення (продовження, пролонгації) раніше укладеного договору оренди, але на тих же умовах, або за волевиявленням сторін умови договору при поновленні його на новий строк могли бути змінені.
Беручи до уваги зміст п.9.1 договорів оренди земельних ділянок від 29.01.2009 р. в яких вказане переважне право позивача на поновлення на підставі письмового повідомлення про продовження дії договорів на новий термін після закінчення терміну дії та зміст рішення 42 сесії 5 скликання Вінницької міської ради від 25.12.2009 р. №2654 п.7 додатку № 4 до цього рішення, винесених на підставі клопотань суб'єктів господарювання і наданих ними матеріалів документів, можливо дійти до висновку про продовження відповідачем - Вінницькою міською радою, як органом місцевого самоврядування, названим рішенням строку дії договорів оренди земельних ділянок на новий строк, ще на один рік.
Засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 вказаного Закону до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Отже, рішення відповідача щодо земельних відносин повинні відповідати та ґрунтуватись на законі, що регулює дані відносини.
Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (ч. 1 ст. 2 Земельного кодексу України). Вони регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. З Земельного кодексу України).
Припинення прав на землю регламентовано главою 22 Земельного кодексу України, ст. 141 якого передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою.
Вказана норма не передбачає таку підставу припинення як скасування рішення про надання земельної ділянки у користування. Відсутня така підстава і серед приписів статті 143 Земельного кодексу України, що встановлює підстави примусового припинення прав на земельну ділянку.
З огляду на це, оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на приписах земельного законодавства України, оскільки останнє не передбачає таких способів припинення права користування земельною ділянкою.
Крім того, відповідно до оскаржуваного рішення, відповідачем 2 зазначено, що ПП "Аміго", незважаючи на вимоги рішення міської ради №2083 від 19.09.2008 року, не уклало з міською радою інвестиційної угоди протягом року та не виконало благоустрій прилеглих до належних йому об"єктів (МАФ) територій.
На вимогу суду представником міської ради надана інвестиційна угода від 09.07.2009 року, що є беззаперечним доказом її підписання між позивачем та відповідачем 2.
В той же час, судом при оцінці доказів досліджено рішення міської ради №2083 від 19.09.2008 року, з якого вбачається, що його зміст не врегульовує питання виділення Вінницькою міською радою земельних ділянок позивачу. Відтак, останній не міг виконувати рішення міської ради №2083 від 19.09.2008 року.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення 45 сесії Вінницької міської ради 5 скликання №2743 від 26.03.2010 року є обгрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування протесту прокурора м. Вінниці від 14.02.10 р. на п.7 додатку №4 рішення Вінницьткої міської ради «Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок в оренду, постійне користування, власність» від 25.12.09 р. №2654, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 1 та 2 ч. 1 ст.20 Закон України "Про прокуратуру” від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (далі - Закон №1789) визначено, що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право: - опротестувати акти Прем’єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також рішення і дії посадових осіб; - вносити подання або протест на рішення місцевих Рад залежно від характеру порушень.
Відповідно до ст.21 Закону №1789, протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п’ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.
З аналізу вищенаведених правових норм, можна зробити висновок, що прокурор м. Вінниці мав усі передбачені законодавством повноваження принести протест до Вінницької міської ради щодо скасування п.7 додатку №4 рішення Вінницької міської ради «Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок в оренду, постійне користування, власність» від 25.12.09 р. №2654, оскільки на його думку рішення прийняте з порушенням закону.
Однак, суд критично відноситься до позиції позивача про те, що протест прокурора необхідно скасувати в судовому порядку, оскільки він не відповідає правовій позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 16.04.2009 року № 7-рп/2009. Як зазначалося судом вище, прокурор, відповідно до закону, має повноваження вносити протест до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, тому судовим рішенням не можливо позбавити прокурора права яке надано йому чинним законодавством. Крім того, відповідно до положень ст. 21 Закону №1789-ХІІ, протест прокурора тільки є обов’язковий для його розгляду, однак орган, до якого він внесений, не зобов’язаний виконати вимогу прокурора зазначену у протесті, якщо орган вважає, що опротестоване рішення є законним. У разі відхилення протесту, прокурор може оскаржити рішення до суду де суд зобов’язаний надати правову оцінку законності вимог протесту прокурора шляхом задоволення чи відмовою в задоволенні позовних вимог.
Суд вважає, що принесення протесту прокурором само по собі не порушує прав та законних інтересів позивача. Внесення протесту є виключним правом прокурора і саме прокурору надано право встановлювати наявність підстав для внесення протесту. Тобто спеціальним Законом прокурору надано право робити висновки про наявність суперечності певного акту, закону і зазначати про такі висновки у вказаному акті прокурорського реагування.
Задоволення протесту прокурора не є обов'язком Вінницької міської ради і внесення протесту не тягне безумовне скасування опротестованого акту або приведення його у відповідність до закону.
Таким чином, позовні вимоги ПП «Аміго» в частині щодо визнання незаконним протесту прокурора м. Вінниці Семенюка В.А. є такими, що не ґрунтуються на законі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що задоволення вищезазначених позовних вимог призведе до порушення вимог чинного законодавства, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
З урахуванням встановлених обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України, аналізуючи зібрані по справі докази та оцінюючи їх в сукупності, суд вважає, що позов обґрунтований не повністю і підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами статті 94 КАС України.
Відповідно до ч. 3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до заявлених вимог, а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи що позовні вимоги позивача задоволено частково, понесені ним судові витрати в розмірі 3,40 грн. підлягають стягненню на його користь з Державного бюджету в сумі 1,70 грн.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 45 сесії Вінницької міської ради 5 скликання №2743 від 26.03.2010 року "Про розгляд протесту прокурора м. Вінниці на п.7 додатку №4 до рішення Вінницької міської ради №2654 від 25.12.2009 року "Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок в оренду, в постійне користування, власність".
В решті позовних вимог відмовити.
Присудити з Державного бюджету на користь приватного підприємства "Аміго" судовий збір у розмірі 1,70грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя: Дмитришена Руслана Миколаївна