ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2011 р. Справа № 2а/0270/1771/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Дончика Віталія Володимировича,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1 (далі - ПП ОСОБА_1) до Відділу Державної виконавчої служби Бершадського районного управління юстиції (далі - ВДВС Бершадського РУЮ) про визнання дій протиправними та скасування постанови
в с т а н о в и в :
15 квітня 2011 року ПП ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ВДВС Бершадського РУЮ про визнання дій протиправними та скасування постанови ВП № 25126248 від 23.03.11 року про накладення арешту на кошти.
Позов мотивовано тим, що за вимогою УПФ України у Бершадському районі про сплату боргу, відповідачем винесено постанову про арешт коштів боржника та в подальшому стягнення з позивача 1519,78 грн., яка не відповідає вимогам, що ставляться до виконавчого листа. Так, вимога про сплату боргу не є рішенням органу державної влади, оскільки районне управління пенсійного фонду не є таким. Також вимога не є виконавчим листом, ухвалою, постановою, судовим наказом, виконавчим написом нотаріуса, постановою органу уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, а отже, не є виконавчим документом, відповідно, відкриття виконавчого провадження є безпідставним.
Крім того, у виконавчому документі, відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про виконавче провадження" має бути зазначено дата прийняття рішення і номер рішення, згідно яким видано такий документ. Всупереч викладеного, у вимозі про сплату боргу відсутня дата прийняття і номер самого рішення.
Також, змінами до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які вступили в силу з 01.01.2011 р., скасовані положення норм статті 106 Закону, на підставі яких управління пенсійного фонду могло складати вимоги та рішення про штрафні санкції. Оскільки закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому вимога не є виконавчим документом, відповідно, не підлягає виконанню.
В судове засідання сторони не з'явились з невідомих суду причин, про дату, час та місце розгляду справи були повідомленні завчасно та належним чином, про що свідчить телефонограма в матеріалах справи (а.с.20). Заперечень на позовну заяву та заяв-клопотань щодо неможливості розгляду справи у їх відсутності чи відкладення розгляду справи, в зв’язку із неможливістю прибуття в судове засідання, до суду не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
23 березня 2011 року заступник начальника відділу Державної виконавчої служби Бершадського районного управління юстиції на підставі вимоги, Управління Пенсійного фонду України у Бершадському районі Вінницької області про сплату боргу № 690 від 20.01.2011 року виніс постанову про арешт коштів боржника ВП № 25126248 від 23.03.2011 року (а.с. 5).
Не погоджуючись з даною постановою позивач звернулась з позовом до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року ( далі - Закон).
Згідно положень статті 17 вказаного Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 8 вказаної статті підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Так, відповідно до положень частини 3 статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"( в редакції чинній на момент винесення вимоги) територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.
Частина 4 зазначеної статті встановлює, що вимога про сплату недоїмки або рішення суду про стягнення недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Аналогічні норми містяться в Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 N 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за № 64/8663 (далі - Інструкція).
Слід також зазначити, що вказаною Інструкцією затверджено і форму вимоги.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що вимога територіального органу Пенсійного фонду: 1) може бути оскаржена як рішення суб’єкта владних повноважень; 2) є виконавчим документом; 3) підлягає виконанню відповідним підрозділом державної виконавчої служби в порядку, встановленому законом.
При цьому, як зазначалось вище, спеціальний Закон, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (Закон України «Про виконавче провадження») містить відсилочну норму, а саме: підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу. В даному випадку, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»встановлено, що саме орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки, яка є виконавчим документом, до відповідного підрозділу державної виконавчої служби і така вимога виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Щодо твердження позивача про те, що районне управління пенсійного фонду не є органом державної влади, а тому видана ним вимога не є рішенням органу державної влади та не підпадає під пункт 8 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», то суд зазначає про наступне.
Відповідно до Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на принципах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки.
В свою чергу виконавча влада здійснюється системою органів, серед яких є центральні органи виконавчої влади.
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 року N 1261 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики.
Водночас, згідно Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України, № 8-2 від 30.04.2002 року, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 року, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Таким чином, не можна вважати, що органи пенсійного фонду не є органами державної влади.
На підставі викладеного, спростовуються твердження позивача про те, що вимога органу пенсійного фонду не є виконавчим документом та, відповідно, не підлягає виконанню державною виконавчою службою.
Аналогічна позиція, щодо того, що вимога органу пенсійного фонду є виконавчим документом викладена й у листі Вищого адміністративного суду України № 09.1-22/688 від 25.07.2007 року «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами норм Кодексу адміністративного судочинства України та інших нормативно-правових актів»(п.15).
Стосовно того, що у вимозі відсутнє посилання на номер та дату рішення, то суд зазначає про наступне.
Як вбачається зі змісту вимоги, остання містить наступне: «Відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»та на підставі картки особового рахунку платника, рішень № _______ від_____ управління Пенсійного фонду України в Бершадському районі у м. Бершадь: ». вимагає сплатити недоїмки зі страхових внесків, фінансових санкцій (штрафів) та пені на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі:….».
Тобто з наведеного вбачається, що вимога видається за наявності однієї або кількох умов:
1. За наявності недоїмки у платника страхових внесків.
(Статтею 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», передбачено, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду (на підставі даних картки особового рахунку платника) надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Крім того, відповідно до положень пункту 8.2 Інструкції органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:
а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків;
б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків;
в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені.
У випадку "а" вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки.
У випадку "б" вимога надсилається щомісяця протягом п'яти робочих днів, наступних за звітним базовим періодом. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу.
2. За наявності рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені.
3. За наявності і недоїмки і фінансових санкцій та пені.
Таким чином, у вимозі зазначаються реквізити рішення (про застосування фінансових санкцій та нарахування пені) лише за умови наявності такого. Відсутність рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені не є перешкодою для виставлення вимоги, за наявності боргу по недоїмці.
Отже, відсутність посилання у вимозі на рішення органу пенсійного фонду свідчить лише про відсутність заборгованості по сплаті штрафних санкцій та пені, а тому не може бути підставою для скасування постанови про арешт коштів боржника.
А тому, відповідно до вимог пункту 5 частини 3 статті 11 Закону "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до статей. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
Мотивація та докази, надані позивачем, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи відповідача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції позивача, покладеної в основу оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що в задоволені позову слід відмовити.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі викладеного та враховуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог, витрати пов'язані з розглядом справи, згідно положень статті 94 КАС України, позивачу не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-
п о с т а н о в и в :
В задоволені позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя: Дончик Віталій Володимирович