КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-171/10 Головуючий у 1-й інстанції: Тіщенко Л.В.
Суддя-доповідач: Шелест С.Б.
У Х В А Л А
Іменем України
"30" травня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуюча суддя : Шелест С.Б.
Судді: Романчук О.М., Пилипенко О.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Талалаївському районі Чернігівської області на постанову Талалаївського районного суду Чернігівської області від 08.10.10р. у справі №2-а-171/10 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Талалаївському районі Чернігівської області про визнання дій відповідача протиправними та зобов’язання вчинити дії
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання дій відповідача протиправними та зобов’язання нарахувати і виплатити підвищення до пенсії дитині війни з 01.01.09р. до моменту подання адміністративного позову. Крім того, позивач просив поновити пропущений з поважних причин строк.
Ухвалою Талалаївського районного суду Чернігівської області від 30.09.10р. ОСОБА_2 поновлено строк звернення до суду на підставі того, що строк пропущено не з вини позивача.
Постановою Талалаївського районного суду Чернігівської області від 08.10.10р.позов задоволено: визнано дії відповідача протиправними та зобов’язано нарахувати і виплатити підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за періоди з 01.01.09р. по 31.12.09р., з 01.01.10р. по 29.09.10р., з урахуванням виплачених сум у ці періоди.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вимоги пункту третього частини першої статті 1832 КАС України, розгляд апеляційної скарги було проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду –частковому скасуванню з ухваленням нового рішення в скасованій частині, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що вимога про визнання дій незаконними щодо нарахування і виплати підвищення до пенсії позивачу, як дитині війни є обґрунтованою, оскільки відповідачем порушено його право на отримання такої надбавки до пенсії у розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
З таким висновком суду першої інстанції можна погодитися в повній мірі.
Колегією суддів встановлено, що позивач відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»є дитиною війни. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(у відповідній редакції, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008р. від 22 травня 2008 року, далі по тексту - Закон № 2195-ІV) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Проте, всупереч статті 6 Закону № 2195-ІV позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни виплачувалось відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
Між тим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачеві застосуванню підлягає стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не Постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Зі змісту статті 6 Закону № 2195-ІV випливає, що під час визначення розміру підвищення до пенсії, за основу його нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
При цьому, судовою колегією не приймаються до уваги положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону № 2195-ІV.
Оскільки позивачеві слід визначити підвищення до пенсії, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок підвищення до пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що незаконними діями відповідача було порушено право позивача на отримання належних йому виплат, розрахованих відповідно до мінімальної пенсії за віком.
Крім того, беручи до уваги, що права позивача були суттєво обмежені у зв’язку із змінами в законодавстві, тобто коли з 09.09.10р. на підставі Рішення Конституційного Суду України від 09.09.10р. № 19-рп/2010 втратив чинність пункт другий частини першої статті 15 ЦПК України де за змістом спори, пов'язані із соціальними виплатами, незалежно від статусу відповідача належало розглядати в порядку цивільного судочинства, у зв’язку з чим і строки звернення до суду по таких спорах до 09.09.10р. визначались Цивільним процесуальним кодексом України, а не Кодексом адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду при розгляді його клопотання.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 198, статтею 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
За таких обставин, постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 195, 197, 200, 205, 206 КАС України Київський апеляційний адміністративний суд, -
У Х В А Л И В:
апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Талалаївському районі Чернігівської області на постанову Талалаївського районного суду Чернігівської області від 08.10.10р. у справі №2-а-171/10 - залишити без задоволення, а постанову Талалаївського районного суду Чернігівської області від 08.10.10р. у справі №2-а-171/10 - без змін.
Дана ухвала, відповідно до ч. 10 ст. 1832, ст. 254 КАС України, є остаточною, оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту постановлення.
Головуюча суддя Шелест С.Б.
Судді : Романчук О.М.
Пилипенко О.Є.