Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 травня 2011 р. справа № 2а/0570/6241/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 10 год. 00 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Голубової Л.Б.
при секретарі Платоновій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління
Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій
області
до Громадянина Гвінеї ОСОБА_1
про видворення за межі України в примусовому порядку
за участю:
представника позивача: ОСОБА_3, за дов. № 11/8 від 04 травня 2011 року,
відповідача: не з’явився
Ворошиловський районний відділ Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі – Ворошиловський РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до громадянина Гвінеї ОСОБА_1 (надалі – відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_1, про видворення за межі території України у примусовому порядку та утримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на Україні, або в ізоляторі тимчасового утримання ГУМВС України в Донецькій області на період необхідний для підготовки його видворення за межі України у примусовому порядку.
Заявлені позивачем вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушуються вимоги міграційного законодавства, через що 25 березня 2011 року Ворошиловським РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області було прийнято рішення про видворення ОСОБА_1 за межі України, з забороною в’їзду строком на шість місяців та був зобов’язаний покинути територію України до 25 квітня 2011 року. Проте, відповідач рішення Ворошиловським РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області про видворення за межі України не виконав, чим порушив встановлений порядок перебування іноземців в Україні, тобто встановлений порядок реєстрації, переміщення та вибору місця проживання відповідно до вимог пунктів 18-33 Правил в’їзду іноземців в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 29 грудня 1995 року.
Посилаючись на те, що 13 листопада 2009 року відповідач прибув на навчання у Донецький національний технічний університет (ДонНТУ), з 01 жовтня 2010 року по 15 березня 2011 року був зареєстрований у гуртожитку ДонНТУ, однак 10 березня 2011 року був відрахований з ДонНТУ. 25 березня 2011 року відносно нього був складений адміністративний протокол за ст. 203 КУпАП, ухиляється від виїзду з території України та не має джерел для існування, позивач у позовній заяві просив розглянути питання щодо видворення відповідача за межі території України у примусовому порядку та утримання на період необхідний для підготовки його видворення за межі України у примусовому порядку.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, в обґрунтування яких зазначив, що відповідачем порушений встановлений порядок перебування на території України. Просив задовольнити позов у повному обсязі. Представником позивача в судовому засіданні надана письмова заява про зміну позовних вимог, згідно якої він просить видворити за межі України в примусовому порядку ОСОБА_1.
Відповідач позов визнав у повному обсязі, у своїх письмових поясненнях від 30 квітня 2011 року просив розглянути справу у його відсутність (а.с. 17).
Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,
ВСТАНОВИВ:
Громадянин Гвінеї ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибув до України в місто Донецьк 13 листопада 2009 року літаком на навчання у Донецькому національному технічному університеті.
На території України відповідач проживав за національним паспортом НОМЕР_1, виданий МВС Гвінеї 20 жовтня 2009 року, строк дії до 19 жовтня 2014 року, проживав за адресою: АДРЕСА_1, термін перебування до 15 березня 2011 року (а.с. 6).
Відповідач був відрахований з 10 березня 2011 року з ДонНТУ, про що свідчить наказ № 51-11 від 10 березня 2011 року (а.с. 19).
25 березня 2011 року Ворошиловським РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області було прийнято рішення про видворення громадянина Гвінеї ОСОБА_1 за межі України, з забороною в’їзду на шість місяців (а.с. 6-7).
Відповідач 25 березня 2011 був ознайомлений з рішенням про видворення за межі України та встановлення строку не пізніше ніж 25 квітня 2011 року залишити територію України, про що свідчить його підпис на зворотному боці рішення.
Проте, на час подання позову територію України не покинув, що свідчить про ухилення від виконання рішення від 25 березня 2011 року.
Відомості про оскарження відповідачем рішення про видворення від 25 березня 2011 року в матеріалах справи відсутні.
Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, та порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до частини 5 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі (без дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання), вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої паспортні документи і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.
Як вбачається яз наявних в матеріалах справи документів, громадянин ОСОБА_1 порушив термін перебування на території України, який передбачено Правилами в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. N 1074, що відповідно до статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є порушенням іноземцями встановленого порядку перебування в Україні.
Іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України з підстав та в порядку, що визначені статтею 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Рішення про видворення залежно від підстав приймають органи внутрішніх справ, органи охорони державного кордону, Служби безпеки України відповідно до статті 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно з частиною 5 статті 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення.
Орган внутрішніх справ може затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду, як передбачено частиною 7 статті 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Суд зазначає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про видворення за межі України; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про видворення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що такі особи будуть ухилятися від виїзду. Тобто обов'язковим є попереднє прийняття указаними органами рішення про видворення іноземця чи особи без громадянства.
Щодо позовних вимог про утримання громадянина Гвінеї ОСОБА_1 з розміщенням в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на період, необхідний для підготовки його видворення за межі України у примусовому порядку, суд зазначає наступне.
Іноземці та особи без громадянства, затримані за незаконне перебування на території України (всупереч забороні щодо в'їзду в Україну, за відсутності визначених законодавством та міжнародними договорами України підстав для перебування в Україні (транзитного проїзду через її територію), у тому числі перебування за чужими, підробленими, зіпсованими або такими, що не відповідають встановленому зразку, візою (дозволом), паспортним документом) або прийняті на територію України на виконання міжнародних договорів про реадмісію осіб, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, розміщуються за рішенням адміністративного суду в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з регламентованим внутрішнім розпорядком на період, необхідний для підготовки їх видворення за межі України у примусовому порядку, але не більш як дванадцять місяців, як передбачено частиною 10 статті 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Поміщення іноземців до пункту перебування здійснюється за направленням МВС, Адміністрації Держприкордонслужби чи СБУ або їх територіальних органів в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі на період, необхідний для підготовки їх адміністративного видворення за межі держави, але, як правило, не більше ніж на 6 місяців відповідно до вимог пункту 3 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року N 1110, із змінами і доповненнями.
Враховуючи те, що відповідач не в змозі без грошових коштів покинути територію України, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та примусово видворити за межі України, громадянина Гвінеї ОСОБА_1, затримавши його з метою підготовки документів для його видворення за межі України.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач може визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.
Судове рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позову, визнанням адміністративного позову чи примиренням сторін ухвалюється за правилами, встановленими статтями 112, 113 цього Кодексу.
Частинами 3, 4 статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Суд не приймає визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про те, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав, свобод або інтересів, що є підставою для прийняття судом визнання позову.
На підставі наявних у справі доказів, а також враховуючи визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку, про обґрунтованість заявлених позивачем вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Частиною четвертою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем-фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача-суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області до громадянина Гвінеї ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, про видворення за межі території України у примусовому порядку – задовольнити.
Громадянина Гвінеї ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, піддати адміністративному видворенню за межі території України в примусовому порядку до країни походження.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її повний текст у судовому засіданні 17 травня 2011 року в присутності представника позивача.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Голубова Л.Б.