ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2011 р. Справа № 2а/0470/1872/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Горбалінського В.В. суддів Лозицької І.О., Олійника В.М.
при секретаріКошлі А.О.
за участю:
представника позивача ОСОБА_3, довіреність від 31.03.2011 року № 384
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва про зобов"язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
08.02.2011 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва про зобов’язання відповідача виконати дії по нарахуванню грошової допомоги позивачу в розмірі 10 місячних посадових окладів.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначено, що 06.09.2010 року відповідно до наказу № 537 К від 01.09.2010 року вона була звільнена з посади голови представництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Дніпропетровській області на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та на момент звільнення її стаж роботи складав 36 років 10 місяців 25 днів, в тому числі на державній службі 30 років 1 місяць 27 днів. В порядку ст. 37 Закону України «Про державну службу» позивач звернулася до відповідача про виплату їй грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, але їй в цьому було відмовлено. Оскільки, згідно діючого законодавства, грошова допомога повинна виплачуватися при двох умовах – вихід на пенсію та наявність стажу державної служби не менше 10 років – відмова відповідача є незаконною.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та крім обставин, викладених в позовній заяві, зазначив, що аналогічна позиція викладена в листі Міністерства праці та соціальної політики України від 17.09.2009 року № 396/13/155-09, в якому вказано, що грошова допомога виплачується у разі звільнення з посади державного службовця у зв’язку з виходом на пенсію державного службовця та ця норма застосовується також і при достроковому виході на пенсію державних службовців у зв’язку із звільненням згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Також, до суду було надано заперечення на позовну заяву, в якому зазначено, що законодавством визначено не дві а три умови отримання грошової допомоги – особа повинна бути державним службовцем на момент виникнення права на грошову допомогу, наявність стажу державної служби не менше 10 років та у разі виходу на пенсію, тобто звільнення з посади державного службовця у зв’язку з призначенням пенсії. Оскільки на момент призначення пенсії позивач не працювала в Держкомпідприємництві та в представництві Держкомпідприємництва, а була зареєстрована в службі зайнятості, не була державним службовцем та звільнилася з державної служби не у зв’язку з виходом на пенсію, виплата їй грошової допомоги статтею 37 Закону України «Про державну службу» не передбачено. Крім того, відповідачем наголошено, що при звільненні позивачу, відповідно до ст. 44 КЗпП України, було виплачено вихідну допомогу у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, що виключає одночасну виплату грошової допомоги.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, встановив.
06.09.2010 року відповідно до наказу № 537 К від 01.09.2010 року ОСОБА_4 була звільнена з посади голови представництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Дніпропетровській області на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та на момент звільнення стаж роботи складав 36 років 10 місяців 25 днів, в тому числі на державній службі – 30 років 1 місяць 27 днів. Пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України встановлює як підставу для розірвання трудового договору зміну в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. На підставі наказу від 01.09.2010 року № 537 К, яким позивача було звільнено, їй було виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку згідно ст. 44 КЗпП України та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.
07.09.2010 року ОСОБА_4 було зареєстрована в Ленінському районному центрі зайнятості в місті Дніпропетровську як така, що шукає роботу, та 22.09.2010 року була направлена до органу управління Пенсійного фонду України для оформлення дострокового виходу на пенсію згідно п. «г» ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення».
З 23.09.2010 року позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська і отримує пенсію державного службовця.
01.11.2010 року ОСОБА_4 звернулася до голови Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з заявою про надання їй грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу», на яку листом від 18.11.2010 року їй було відмовлено.
Порядок прийняття на державну службу, її проходження та звільнення з державної служби, умови матеріального та соціально-побутового забезпечення державних службовців регулюються Законом України «Про державну службу».
Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» встановлено, що державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Оскільки ОСОБА_4 звільнилася з державної служби на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, а не у зв’язку із виходом на пенсію, отримала при звільненні вихідну допомогу, що передбачена ст. 44 КЗпП України, після звільнення з державної служби перебувала на обліку в Ленінському районному центрі зайнятості в місті Дніпропетровську як така, що шукає роботу, та на момент призначення пенсії державного службовця вона не перебувала на державній службі та не була у трудових відносинах з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, суд не знаходить підстав для задоволення позову та зобов’язання відповідача виконати дії по нарахуванню грошової допомоги позивачу в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Суд вважає посилання представника позивача на лист Міністерства праці та соціальної політики України від 17.09.2009 року № 396/13/155-09 безпідставним, так як вказаний лист не є нормативно-правовим актом та не є обов’язковим для виконання, а носить рекомендований характер. Крім того, разом з запереченням на позов відповідачем надано до суду листи Головного управління державної служби України з аналогічного питання, але протилежного змісту.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва про зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова в повному обсязі складена 16.05.2011 року.
Суддя
В.В. Горбалінський