КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2011                                                                                           № 25/464-27/349

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зеленіна  В.О.

суддів:             

при секретарі:            

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 11.01.2011;

відповідача : ОСОБА_3, довіреність № 1608 від 05.04.2011;

розглянувши апеляційну скаргу  Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1

на рішення

господарського суду міста  Києва

від 08.02.2011

у справі № 25/464-27/349 (суддя: Дідиченко М.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»

до  Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1

про стягнення  538565,40 дол. США.

ВСТАНОВИВ:

    Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» звернулось до господарського суду міста  Києва з позовною заявою до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про стягнення 538565,40 дол. США.

   Рішенням господарського суду міста  Києва від 08.02.2011 у справі № 25/464-27/349 позов задоволено частково.

   Стягнуто з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1  на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» 558438,35 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти складає 4458571,78 грн., пеню в сумі 21954,08 грн., 19323,90 грн. державного мита та 178,84 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

   Не погоджуючись з вказаним рішенням, Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста  Києва від 08.02.2011 у справі № 25/464-27/349 скасувати та прийняти нове яким в позові відмовити повністю.

   Скарга мотивована тим, що господарським судом міста  Києва не в повному обсязі були з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

   Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2011 прийнято до розгляду  справу № 25/464-27/349. Розгляд апеляційної скарги призначений на 18.04.2011 о 10:40.

   14.04.2011 представником скаржника  через відділ  діловодства  Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

   18.04.2011 представник позивача в судовому засіданні заперечував стосовно заявленого клопотання.

   Також, 18.04.2011 представник позивача для долучення до матеріалів справи надав заперечення на апеляційну скаргу.

   Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2011 розгляд апеляційної скарги у справі № 25/464-27/349 відкладено на 16.05.2011 о 10:40.

   Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2011 розгляд апеляційної скарги у справі № 25/464-27/349 відкладено на 30.05.2011 об 11:30.

   27.05.2011 представником позивача через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду було подано письмові пояснення по справі.

   Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 30.05.11 № 01-23/1/1 у справі № 25/464-27/349 доручено розгляд апеляційної скарги колегії суддів у складі: Зеленіна В.О. – головуючого-судді, суддів Дикунської С.Я., Чорної Л.В.

   30.05.2011 представником відповідача в судовому засіданні для долучення до матеріалів справи надав письмові пояснення по справі.

   Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне.

   30.07.2008 між Закритим акціонерним товариством “ОТП Банк” (банк) та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір № EL-SME 021/379/2008 (надалі –Договір).

   Згідно п. 2 частини № 1 Договору банк надає позичальнику кредит у розмірі 534 352,60 доларів США для придбання обладнання на термін до 24 липня 2013 року зі сплатою 14,5% річних за користування кредитом.

    З виписки по особовому рахунку відповідача вбачається, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу кредит у сумі 534352,60 доларів США.

   Статтею 1054  Цивільного Кодексу України встановлено, що  за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

   Згідно ч. 1 ст. 1049  Цивільного Кодексу України  позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

   З метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача за кредитним договором  № EL-SME 021/379/2008 від 30.07.2008 року, між позивачем та відповідачем були укладені договори застави обладнання № PE-SME 021/379/2008 від 30.07.2008 року та № PE-SME 021/379/2008/1 від 04.09.2008 року (надалі –Договори застави).

   Згідно із п. 3.1 Договорів застави предметом застави є обладнання, що належить заставодавцю на праві власності, та знаходиться за такою адресою: м. Київ, вул. С. Хохлових, 7/9. Більш детальний опис предмету застави наведено в додатку № 1 до договору.

    Пунктом 1.6.1. частини 2 Договору визначено, що позичальник зобов’язаний повністю повернути банку суму кредиту відповідно до умов, встановлених п. 1.5 цього Договору.

   Відповідно до п. 1.5.1.1.  частини 2 Договору нараховані в порядку, передбаченому цим Договором проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк передбачений в графіку повернення кредиту та сплати процентів.

   З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконав взяті на себе за Договором зобов’язання і надав відповідачу кредит, а відповідач його отримав, проте всупереч умовам Договору відповідач своїх зобов’язань за Договором належним чином не виконав, а саме не в повному обсязі погашав визначені графіком суми кредиту та не в повному розмірі виплачував проценти за користування останнім.

   Згідно з п. 1.9.1. частини 2  Договору незважаючи на інші положення цього договору, Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов’язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання позичальником своїх боргових та інших зобов’язань за цим договором. При цьому виконання боргових зобов’язань повинно бути проведено позичальником протягом 30-ти календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

   В зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору, 13.04.2009 позивач направив відповідачу досудову вимогу про погашення заборгованості за договором, в якій банк повідомив про те, що у відповідності до п. 1.9. частини 2 Договору вимагає дострокового виконання відповідачем зобов’язань за Договором.

   Зазначена вище вимога отримана відповідачем особисто 14.05.2009, що підтверджується його підписом про отриманні на листі № 22-2/76307.

   Отже, враховуючи викладене та зважаючи на положення п. 1.9.1 договору, відповідач зобов’язаний був повністю погасити заборгованість по кредиту та сплатити нараховані відсотки протягом 30-ти календарних днів з дати одержання вимоги позивача, а саме до 13.06.2009.

   Пунктом 1.4.1.4. частини 2 Договору визначено, що проценти нараховуються на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день повернення.

   З огляду на викладене вище колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зважаючи на факт прострочення відповідачем сплати кредиту понад встановлений строк користування кредитом, встановлений п. 1.9.1. частини 2  Договору, відповідач мав сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі, встановленому договором до дати фактичного погашення заборгованості по кредиту.

   Таким чином, станом на 08.12.2009 заборгованість відповідача по кредиту складає 498107, 34 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти складає 3976889,00 грн. та по сплаті відсотків заборгованість відповідача становить 60331,01 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти складає 481682,78 грн.

   Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

   До того ж, з апеляційної скарги скаржника вбачається, що він підтверджує наявність у нього заборгованості за Договором.

   Отже, на час розгляду справи судом як першої інстанції так і апеляційної інстанції, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором не погашена.   

  Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.  

   Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

   Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

   Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

   Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

  Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

   Згідно з п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

   Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

   Як вбачається із матеріалів справи, 06.08.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 були вчинено виконавчі написи № 2856 та № 2855, відповідно до яких запропоновано звернути стягнення на предмет застави згідно договорів застави обладнання № PE-SME 021/379/2008 від 30.07.2008 року та № PE-SME 021/379/2008/1 від 04.09.2008 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” у розмірі 498 107, 34 доларів США - залишок заборгованості за кредитом, що згідно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют на день вчинення виконавчого напису становить 3 826 958, 69 грн., 29 319, 86 доларів США – сума несплачених відсотків за користування кредитом за період з 26 березня 2009 року по 28 липня 2009 року, що згідно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют на день вчинення виконавчого напису становить 225 264, 48 грн., 412 767, 39 грн. – сума пені за прострочення виконання зобов’язань за період з 26 березня 2009 року по 28 липня 2009 року, штрафні санкції –300 гривень, а всього на загальну суму 527 427, 20 дол. США, що згідно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют на день вчинення виконавчого напису становить 4 052 223, 17 грн. та 413 067, 39 грн.

   Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

   Відповідно до ч.1 ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не вставлено законом (право застави).

   Статтею 20 Закону України “Про заставу” передбачено, що кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (зааставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

   З матеріалів справи вбачається, що 28.08.2009, 22.09.2009 відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого напису № 2856 від 06.08.2009, № 2855 від 06.08.2009.

   Проте, листом № ДВ/30 від 13.10.2010 Відділ Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві повідомив, що станом на 13.10.2010 виконавчий напис № 2855 від 06.08.2009 не виконано, кошти від реалізації заставленого майна на депозитний рахунок ВДВС Шевченківського РУЮ не надходили.

   Крім того, виконавчі написи № 2855 та № 2856 від 06.08.2009 не виконані.

   У зв’язку з відсутністю майна, на яке повинно бути звернуто стягнення державним виконавцем та винесено постанову про повернення виконавчого документу № 2855 від 06.08.2009 стягувачу від 04.02.2011.  

   В апеляційній скарзі стверджує, що одночасно задоволення вимог і на підставі виконавчих написів, і на підставі рішення суду призведе до подвійного стягнення заборгованості.

   Проте, колегія суддів не може погодитись з зазначеним вище твердженням скаржника з огляду на наступне.

   Згідно з ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріпленого статтею 16 Цивільного кодексу України. Тому, здійснення особою свого права на судовий захист не може ставитися у залежність від використання нею інших засобів правового захисту, до яких відноситься, зокрема, захист цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

   Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України “Про нотаріат” нотаріат в Україні визначено як систему органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою наданням юридичної вірогідності.

   Однак, при цьому виконавчий напис не є вирішенням спору про право цивільне між кредитором та боржником. Вирішення спору про право відноситься саме до компетенції судів.

   Частиною 1 ст. 26 Закону України “Про заставу” передбачено, що заставодавець має право у будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов’язання.

   Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що таке виконання може відбутися за рішенням суду способом стягнення коштів з боржника, тобто не за рахунок заставленого майна, що автоматично припинить звернення стягнення на заставлене майно.

   З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості та законності позовної вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в частині стягнення з відповідача 558438,35 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти складає 4458571,78 грн. заборгованості за Договором, а тому правомірно була задоволена судом першої інстанції.

   Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пеню в сумі 1453610,71 грн. за період з 26.03.2009 по 08.12.2009, а також штраф в сумі 100,00 грн.

   Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

   Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

   Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

   Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

   Згідно з п. 4.1.1 частини 2 Договору за порушення відповідачем прийнятих на себе зобов’язань стосовно повернення кредитних коштів, сплаті процентів у визначені договором строки, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання за кожен  день прострочення.   

   Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

   Проте, позивачем не було враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

   В зв’язку з зазначеною вище обставиною судом першої інстанції були зроблені власні перерахунки пені з якими суд апеляційної інстанції погоджується і вважає їх правильними, а тому були задоволені в розмірі 21954,08 грн.

   Що ж стосується стягнення з відповідача штрафу в сумі 100,00 грн. колегія суддів відзначає наступне.

   У відповідності до п. 4.1.1.2. частини 2  Договору за прострочення виконання боргових зобов’язань понад 30-ти календарних днів відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 0,2% від суми прострочених боргових зобов’язань але не менше 100,00 грн.

    Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, заставою, при триманням, завдатком.

   З ст. 549 Цивільного кодексу України вбачається, що штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

   Так-як, штраф та пеня є різновидами неустойки, отже, сторони пунктами 4.1 та 4.1.1.2 договору передбачили за одне правопорушення одночасне застосування двох різновидів штрафної санкції.

   Проте, чинним законодавством не передбачено застосування подвійної відповідальності за порушення одного й того ж зобов’язання.

   З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу не підлягає задоволенню.

   Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

   За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими як судом першої так і апеляційної інстанції, а тому рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2011 у справі № 25/464-27/349 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

   Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105  Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2011 у справі № 25/464-27/349 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

2. Матеріали справи № 25/464-27/349 повернути до господарського суду міста Києва.

   Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

02.06.11 (відправлено)