Справа № 639/6636/24

Провадження № 1-в/639/610/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року                                                                             м. Харків

Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

засудженого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань клопотання засудженого ОСОБА_4 про приведення вироку суду стосовно засудженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» № 3886-IX від 18.07.2024,

ВСТАНОВИВ:

Засуджений ОСОБА_4 звернувся до Жовтневого районного суду м.Харкова з клопотанням про приведення вироку Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08.02.2016, який винесено стосовно нього, у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» №3886-ІХ від 18.07.2024 (далі за текстом – Закон №3886-ІХ).

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_4 підтримав вимоги клопотання та просив вказане клопотання задовольнити.

Під час судового засідання прокурор заперечував проти задоволення клопотання щодо звільнення засудженого від покарання, оскільки діяння, за вчинення якого засуджений ОСОБА_4 наразі не перестало бути кримінально караним.

Представник ДУ «Харківський слідчий ізолятор» у судове засідання не з`явився, на адресу суду надав клопотання про розгляд справи за відсутності представника, що відповідно до приписів абз. 2 ч. 5 ст. 539 КПК України не перешкоджає проведенню судового розгляду.

Вислухавши думку засудженого та прокурора, перевіривши доводи клопотання, дослідивши матеріали особової справи засудженого, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 537 КК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання: про звільнення від покарання і пом`якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК України, клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу.

09.08.2024 набрав чинності Закон України № 3886-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів».

Відповідно до вказаного Закону №3886-ІХ, стаття 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення була викладена у новій редакції, внаслідок чого дрібним викраденням чужого майна вважається крадіжка, шахрайство, привласнення чи розтрата, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Положеннями частини 1 статті 3 КК України встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (частина 6 статті 3 КК України).

Відповідно до пункту 5 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, для норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги.

Підпункт 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України визначає, що податкова соціальна пільга визначається у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Таким чином, два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян дорівнюють 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленому законом на 1 січня звітного року.

Станом на 01.01.2014 прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1218 грн.

Судовим розглядом встановлено, що вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08.02.2016 ОСОБА_4 засуджений за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки (за вчинення 20.08.2014 замаху на крадіжку майна вартістю 2520 грн).

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі, призначеного вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08.06.2011 до покарання, призначеного за цим вироком остаточно ОСОБА_4 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

Кримінальна протиправність діяння, а також його карність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом, що діяв на час вчинення цього діяння (ч. 3 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КК України).

Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість (ч. 1 ст. 5 КК України).

Указане положення цілком узгоджується із вимогами ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, на теперішній час кримінальна відповідальність за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) настає виключно у випадку, якщо вартість такого майна становить більше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян встановленого на дату скоєння відповідного правопорушення.

Вказані висновки суду узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 0306/7567/12, згідно з якими «за загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності. Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності».

Однак, оскільки вартість майна, за замах 20.08.2014 на викрадення якого ОСОБА_4 засуджений вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08.02.2016 ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України, становить 2520 грн, що перевищує розмір 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян станом на 2014 рік – 1218 грн., вказане діяння не може бути визнано дрібною крадіжкою, а є кримінальним правопорушенням – злочином і не може бути декриміналізовано відповідно до Закону №3886-ІХ.

Таким чином, клопотання засудженого ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись вимогами Закону України № 3886-IX від 18.07.2024, ч. 1, 3 ст. 5, ч. 2 ст. 74 КК України, ст. ст. 372, 376, 537, 539 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про приведення вироку Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08.02.2016 стосовно нього у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» № 3886-IX від 18.07.2024 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом 7 (семи) днів з дня її проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Харкова, а засудженим, що перебуває під вартою - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали складено 28.10.2024.

Суддя                                                                         ОСОБА_1