Справа № 2-123

2011 р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

17 січня 2011 року Старобільський районний суд Луганської області у складі:

                                     головуючого судді      Зайцева Л.М.,

                                                              при секретарі      Кустової О.О.,

                              за участі позивача     ОСОБА_1,

                                             відповідача     ОСОБА_2,

                     представника відповідача     ОСОБА_3,

                                          третьої особи     ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду  в  м. Старобільську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи на стороні відповідача приватний нотаріус ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним,

                                                      ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1  звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи приватний нотаріус ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання  договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним,  у якому просить суд  визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, укладений 02 червня 2008 року між нею на відповідачкою ОСОБА_2

В обґрунтування позову позивачка ОСОБА_1 посилається на  те,  що їй належав АДРЕСА_1. Оскільки її син ОСОБА_5  не мав сім’ї, житла, вона вирішила  подарувати йому вказаний будинок. Для того, щоб про нього дбала   його донька ОСОБА_2 вирішила подарувати їм  будинок у рівних частинах. Її син та онука погодились з цією пропозицією. ОСОБА_2 почала займатися  збирати документи для оформлення договору дарування. 02 червня 2008 року відповідачка привезла  її до нотаріальної контори, де вона підписала якийсь документ, що саме, вона не знала, тому що не читала його, оскільки через поспіх забула вдома окуляри, а без них майже не бачить. Вона підписала документ, вважала що підписує договір дарування у рівних частках , а ОСОБА_2 пообіцяла, що прочитає  договір вдома. Приблизно в листопаді 2008 року вона дізналась, що  відповідачка продає будинок та виселяє її сина  ОСОБА_5 Їй стало відомо, що будинок переоформили згідно договору купівлі-продажу, а не згідно договору дарування. Вона підписувала договір і помилялася відносно обставин договору під впливом того, що відповідачка обманула її, невірно повідомивши умови договору. Крім того, вона не одержала від відповідачки грошей, як це зазначено в договорі купівлі-продажу та просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, м. Старобільська Луганської області помилково укладений  між нею та ОСОБА_2 02.06.2008 року.

В уточнюючому позові позивачка ОСОБА_1 посилається на  те,  що вона не мала волі на укладання договору купівлі-продажу будинку з онукою. При підписанні договору її волевиявлення було спрямоване на підписання договору дарування. Вона не мала на увазі отримати гроші за будинок, а  мала намір його подарувати. Вона взагалі не отримала гроші за будинок. Відповідачка при оформленні договору  навмисно ввела її в оману.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні цілком підтримала свої позовні вимоги та доводи викладені в основному і уточнюючому позовах.

Третя особа без самостійних вимог –ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився. В своїй нотаріально завіреній письмовій заяві вказував, що його мати –позивачка ОСОБА_1  бажала не продавати будинок, а подарувати йому та його дочці –ОСОБА_2 В день, коли вчинявся правочин до нього на автомобілі приїхав чоловік доньки і його запросили до нотаріуса. По дорозі вони заїхали до його матері ОСОБА_1  Коли мати  прийшла, його донька сказала, що вони поїдуть до нотаріуса оформляти договір дарування. Коли приїхали до нотаріуса, він залишився в автомобілі, а його донька взяла його паспорт і пішла до нотаріуса. Він ніяких документів не бачив і не підписував їх. Через три дні після цього до нього додому завітали незнайомі люди з його донькою і йому донька сказала, що це покупці будинку. Він заперечував проти продажу будинку, на що ОСОБА_2 показала йому підписаний договір купівлі-продажу будинку між нею та ОСОБА_1  Коли він звернувся до своїй матері, вона йому відповіла, що вперше чує про договір купівлі-продажу. Мати йому розповіла, що  у нотаріуса вона договір не читала, оскільки забула вдома окуляри. Вона довірилася своїй онуці і підписала договір.  На його думку пояснення ОСОБА_7 є видумкою і не відповідають дійсності. Мати грошей ні в кого з родичів не займала.   

Відповідачка  ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала і пояснила, що   вона   запропонувала ОСОБА_1 продати їй будинок з урахуванням колишнього боргу її батькам. ОСОБА_1 не погодилась в зв’язку з тим, що у неї немає коштів для переоформлення будинку. Вона  пропонує  ОСОБА_1 понести всі витрати. ОСОБА_1 погодилась, дала згоду на оформлення документів.   Перед підписанням договору  купівлі-продажу вона сплатила позивачці 6195 грн. Вона позивачку не обманювала і в них не було ніякого іншого договору. В нотаріальній конторі позивачці роз’яснювалися умови договору і позивачка була з усім згодна. Крім того,  в цьому будинку  ні вона, ні її батько не мешкав. Вона мешкала у  батьків свого чоловіка. Через рік   вирішила продати будинок, оскільки  не в змозі була його утримувати. Її батько ОСОБА_5  відмовився мешкати в цьому будинку, посилаючись на те, що він йому не потрібен.  Вона не мала наміру обманювати свою бабусю. Продати будинок - це їх спільне рішення, її ніхто не примушував.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 -  в судовому засіданні позов не визнав і пояснив, що немає підстав для задоволення позову.

Третя особа на боці відповідача –приватний нотаріус ОСОБА_6 - в судове засідання не з’явилася. В своїй письмовій заяві  позов не визнала і просила суд розглянути справу у її відсутності.   

Третя особа на боці відповідача –ОСОБА_8 - в судовому засіданні позов не визнав і пояснив, що між  ним і ОСОБА_2 укладено договір купівлі –продажу від 26.05.2009 року. Він купив цей будинок у ОСОБА_2  Крім цього на цей час ним зроблено капітальний ремонт, витративши  значну суму на ремонт.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши докази по справі, суд  приходить до наступних висновків:

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Свідок ОСОБА_9 (сестра позивачки) пояснила суду, що вона була присутньою   при підписанні договору купівлі-продажу і при ній  гроші  відповідачка не передавала її сестрі. Договір  нотаріус  не зачитував.  Її сестра забула окуляри і не могла  читати. ОСОБА_1 не хотіла, щоб укладали договір купівлі-продажу, її бажання  було подарувати будинок  її сину ОСОБА_5 і її онуці ОСОБА_2  

До пояснень свідка ОСОБА_9 суд відноситься критично, оскільки вони не підтверджуються  іншими доказами по справі, суперечать  іншим доказам по справі.

Свідок ОСОБА_10 (син позивачки) пояснив в судовому засіданні, що позивачка його мати  ніколи не збиралася продавати будинок, завжди говорила, що вона буде оформляти тільки договір дарування. Спочатку вона бажала оформити договір дарування  на його брата ОСОБА_5, а потім враховуючи, що брат зловживає спиртними напоями та може пропити і будинок вирішила подарити на двох: на ОСОБА_5  і на ОСОБА_2 Зі слів матері йому відомо про всі обставини, а також про те, що оформленням всіх документів займалась відповідачка та, що  сестра його матері ОСОБА_9  була при укладанні договору у нотаріуса.

Пояснення свідка ОСОБА_10 суд не бере до уваги, як підставу для задоволення позову,  оскільки цьому свідку нічого невідомо про обставини укладання правочину.

З письмових нотаріально завірених пояснень свідка ОСОБА_7 (тітки відповідачки)  вбачається, що вона знала про продаж будинку зі слів ОСОБА_2 і її батька за 6 195 грн.

Письмові пояснення свідка ОСОБА_7 в частині  правочину суд  до уваги не бере, оскільки їй відомо про обставини справи зі слів відповідачки.

З копії договору купівлі-продажу від 02  червня 2008 року,  посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6 за реєстром № 1193,  вбачається, що ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2  купила житловий будинок,  розташований за адресою: АДРЕСА_1 в м. Старобільську, Луганської області, який належав продавцю. При цьому в п.2.1 договору вказано, що продаж вчинений за 6195 грн., які отримані продавцем  гроші в повній сумі до підписання договору.  (а.с.9).

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні не оспорювала, що вона власноруч підписала вказаний договір. Суд  не приймає до уваги ствердження позивачки про те, що вона не отримувала від відповідачки гроші у сумі 6195 грн., оскільки це спростовується, п.2.1 договору купівлі-продажу, поясненнями відповідачки.

Відповідно до ст.655 ЦК України  за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи, пояснень сторін, приватного нотаріуса, копії договору купівлі-продажу вбачається, що між сторонами  мав місце договір купівлі-продажу житлового будинку, який раніш належав позивачці. (а.с.9).

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Вказаний договір нотаріально посвідчений і зареєстрований у Старобільському РБТІ, що підтверджується копією вказаного договору, довідкою Старобільського РБТІ від 11.12.2008 року  (а.с.9-10).  

Стаття 691 ЦК України регулює ціну товару і говорить про те, що покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, —за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

З копії вказаного договору вбачається, що будинок проданий за 6195 грн., про що вказано у п.2.1договору і про це суд вказав вище.

Суд не приймає до уваги ствердження позивачки ОСОБА_1 про те, що  укладаючи і підписуючи договір купівлі-продажу позивачка мала на увазі договір дарування на двох, оскільки з такими їх ствердженнями суд не може погодитись у зв’язку з наступним.

Відповідно до вимог ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.  Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами  для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

В даному випадку суд не може вважати, що між  сторонами при укладенні договору купівлі-продажу будинку вони насправді мали на увазі договір дарування на двох ОСОБА_2 і ОСОБА_5, оскільки, як витікає з положень глави 55 ЦК України, яка регулює укладення договору дарування , –дарування –це безоплатне передавання майна, а відповідачка сплатила позивачці певну суму грошей, про що суд вказав вище.

Тобто,  волевиявлення  ОСОБА_1 про відчуження  майна на умовах передачі майна і отримання за нього певної грошової суми відповідає умовам  договору купівлі-продажу.

Посилання позивачки на те, що вказаний правочин позивачка вчинила внаслідок того, що відповідачка ввела її в оману і в неї не було волевиявлення на укладання договору купівлі-продажу, суд до уваги не приймає, оскільки відповідно до вимог ст.230 ЦК України, - якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий  правочин визнається судом недійсним.

Судова практика вважає, правочин визнається вчиненим під впливом обману  у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Проте позивачка не надала суду таких доказів.

Ствердження позивачки  про те, що між сторонами в справі був укладений договір купівлі-продажу у зв’язку з обманом, а вона мала на меті договір дарування, не грунтується на доданих до справи доказах та встановлених обставинах. Зокрема, відсутні докази, які б свідчили про те, що, укладаючи договір купівлі-продажу, сторони мали на меті укласти  договір дарування на двох. ОСОБА_5 взагалі не був у нотаріуса при укладенні правочину, а тому і не був стороною у правочині.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2,  стверджувала, що позивачка ОСОБА_1 мала намір на відчуження будинку. Про ці обставини також підтвердила і сама позивачка в судовому засіданні.

Суд вважає, що договір купівлі-продажу між сторонами був укладений і нотаріально посвідчений з урахуванням вимог діючого законодавства –норм ЦК України, а також вимог  ст.ст.1, 34-36, 44, 54-55 Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5.

Не є безспірним доказом обману позивачки при укладенні договору купівлі-продажу також вік позивачки, яка ІНФОРМАЦІЯ_1, та її стан здоров’я, з посиланнями на плохий зір.  В судовому засіданні позивачка впевнено називала прізвище нотаріуса, у якого укладали договір купівлі-продажу. Вона також впевнено вказувала обставини і роки укладання договору купівлі-продажу.

При вирішенні спору суд також бере до уваги, що 26.05.2009 року ОСОБА_2 продала вказаний в позові будинок ОСОБА_4 (а.с.57-59) і останній за цей час відремонтував будинок.

Суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 в  порушення вимог ст.ст.10-11 ЦПК України  не надала суду доказів в підтвердження своїх позовних вимог.

Інших вимог ОСОБА_1 в суді не заявляла.

Посилання відповідачки ОСОБА_2 в своїх письмових запереченнях проти позову, що вона хотіла батькові купити інший будинок, на думку суду,  не має значення для вирішення цього спору.

Суд не бере до уваги письмові пояснення третьої особи на стороні позивачки - ОСОБА_5,  оскільки йому фактично нічого не відомо про правочин, а всі обставини він знає зі слів своєї матері –позивачки ОСОБА_1 і не був присутнім у нотаріуса при укладенні договору. Крім того, він ображений на відповідачку у зв’язку з тим, що вона продала спірний будинок іншій особі –третій особі на стороні відповідачки –ОСОБА_4, а його з будинку виселили.

При вирішенні спору суд також не бере до уваги, що в письмових запереченнях проти позову ОСОБА_2  стверджувала, що ОСОБА_1 брала в борг у її батьків 1 300 доларів США, а будинок купила за рахунок боргу батьків,  оскільки фактично в судовому засіданні встановлено, що за будинок вона сплатила усю суму 6 195 грн., а не частину суми, про що вказано в договорі купівлі-продажу.

Суд не бере до уваги пояснення позивачки ОСОБА_1 про те, що вона була у нотаріуса без окулярів, тому що ці обставини заперечує відповідачка ОСОБА_2, а позивачка  не надала суду доказів в підтвердження цих своїх  стверджень.

Суд вважає, що права позивачки ОСОБА_1 при укладанні цього договору не були порушені.  Крім того, як вбачається з позовної заяви і копії паспорту позивачки –вона має інше житло –АДРЕСА_2 в м.Старобільську.

Суд вважає, що права третьої особи ОСОБА_5 при укладенні договору купівлі-продажу і при розгляді даної справи не були порушені, оскільки він не був власником або співвласником спірного будинку.  Крім того, він на час подачі цього позову –03.06.2009 року і до наступного часу живе у м.Харкові, що підтверджується матеріалами справи. (а.с.124. 136, 137, 171).

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні позову ОСОБА_1 за необґрунтованістю

На підставі ст.ст. 203, 208-210, 215, 223, 229-230, 233, 655-657, 691-692 ЦК України,  керуючись  ст.ст. 10-11,  209-210, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи на стороні відповідача приватний нотаріус ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним  відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Старобільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.  Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                              Л.М.Зайцев