Справа № 2-235/ 2011 р.

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м    У к р а ї н и

м. Вугледар                                                                                                     21 березня 2011 року

Вугледарський міський суд Донецької області в складі: головуючого –судді Жамбровського С.І., при секретарі Ходаковській Н.С., розглянувши в приміщенні Вугледарського міського суду Донецької області, в порядку ч.2 ст. 197 ЦПК України цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1»про відшкодування моральної шкоди завданої пошкодженням здоров’я при виконанні трудових обов’язків,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою про відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої пошкодженням здоров’я при виконанні трудових обов’язків.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 23.07.1966 року по 13.08.1998 року, він працював на підприємстві вугільної промисловості, останнім часом на ДП «ШУ «Південнодонбаське № 1», з повним робочим днем у шахті.  При виконанні трудових обов’язків, 12.01.1998 року отримав трудове каліцтво: «забій грудної клітини, тупа травма живота, травматичний плеврит. Перелом ребер Х-Х11 в хрящовому зчленуванні. Травматичний панкреатит.», що підтверджено актом розслідування нещасного випадку № 05 від 13.01.1998 року. Рішенням Медико-соціальної експертної комісії від 25.07.2001 року, позивачу в наслідок травми встановлено 70 % стійкої втрати професійної працездатності та ІІ група інвалідності, безстроково Позивач просить суд стягнути з ДП ДВЕК «Шахта «Південнодонбаська № 3» моральну шкоду у сумі 30 000 грн.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, надав письмову заяву з проханням розглянути справу без його участі та просив суд задовольнити позов.

В судове засідання представник відповідача Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1»не з’явився, надав письмову заяву з проханням розглянути справу без його участі та письмові заперечення по справі.

Суд, дослідивши докази, надані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, вважає, що позов  підлягає  частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідними документами встановлено, що позивач, працював з 23.07.1966 року по 13.08.1998 року, на підприємстві вугільної промисловості, останнім часом на ДП «ШУ «Південнодонбаське № 1», з повним робочим днем у шахті (а.с. 6-8).

При виконанні трудових обов’язків, 12.01.1998 року отримав трудове каліцтво: «забій грудної клітини, тупа травма живота, травматичний плеврит. Перелом ребер Х-Х11 в хрящовому зчленуванні. Травматичний панкреатит.», що підтверджено актом розслідування нещасного випадку № 05 від 13.01.1998 року. (а.с.9-10)

03.06.1998 року рішенням Медико-соціальної експертної комісії, позивачу було первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності на 60 %, та ІІI група інвалідності, а через рік 03.06.1999 року йому була встановлена  II група інвалідності, безстроково. (а.с. 11, 12)

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної  шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Згідно з роз'ясненнями, даними в п. 13 постанови Пленуму  Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Однак, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з п. 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено дію абз. 4 ст. 1 підпункту «є»пункту І частини першої ст. 21, частини З статті 28, частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які потягли втрату працездатності»у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їхніх сімей.

Крім того, із Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»виключена ч. 3 ст. 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Акти цивільного законодавства  регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Так як  правовідносини  між позивачем та відповідачем виникли в 1998 році на них розповсюджується дія ЦК України в редакції (1963р).

У відповідності до положень  ст.83 ЦК України (1963р)  позовна давність  не розповсюджується  на вимоги, які походять з порушення  особистих  немайнових  прав.

          Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду  N 6 від 27.03.92 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, шкоду, заподіяну працівникові під час роботи (в  тому  числі сезонному,    тимчасовому   працівникові,   членові   кооперативу, об'єднання   кооперативів,   колективного   сільськогосподарського підприємства,  селянського  (фермерського)  господарства,  а також  особі,  залученій  до   праці   на   підприємстві,   в   установі, організації,  або  тій,  яка  працювала  за  трудовим договором із фізичною особою),  відшкодовують  організація  або  громадянин,  з якими потерпілий перебував у трудових відносинах.

         У відповідності до п.1  «Правил  відшкодування власником  підприємства,  установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди,  заподіяної працівникові ушкодженням  здоров'я, пов'язаним  з  виконанням  ним  трудових обов'язків»(надалі Правил),  затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р.  N 472, власник підприємства, установи  і  організації  або уповноважений ним орган  несе матеріальну  відповідальність  за  шкоду,  заподіяну  працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з  виконанням ним трудових обов'язків, а також за моральну  шкоду,  заподіяну  потерпілому  власником  фізичного  чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.     Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його  вини,  а  умови  праці  не  є  причиною моральної шкоди.

          Згідно п.11 Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого  про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у  вигляді одноразової грошової  виплати  або  в  іншій  матеріальній  формі, розмір  якої  визначається  в  кожному  конкретному   випадку   на

підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної  шкоди  не  може  перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів  доходів  громадян  незалежно  від інших будь-яких виплат.

 З огляду на зазначене  вимоги позивача  щодо відшкодування моральної шкоди Державним підприємством «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1»по професійному захворюванню, яке було визначене позивачу в 1994 році і по якому  первинно висновком МСЕК м. Донецька від 01.02.1994 року встановлено 25 % стійкої втрати працездатності, суд вважає обґрунтованими.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги глибину моральних та фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоров’я, ступінь втрати ним професійної працездатності, а також принципи розумності, виваженості, домірності компенсації моральної шкоди з огляду на важкі негативні наслідки професійного захворювання, тривалий характер негативних наслідків,  зміну укладу життя, особистих зв’язків, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2550 грн.(150 х 17грн.) - у максимальному розмірі передбаченому положеннями п.11 Правил.

            В судовому засіданні встановлено, що внаслідок професійного захворювання та отриманої травми пошкоджено здоров’я позивача, чим завдано моральну шкоду, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями з приводу пошкодження здоров’я, погіршення життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Викладене є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди відповідачем у відповідності зі ст. 237-1 КЗпП .

Згідно з п.4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 р. №1-9 рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров’я тощо. У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж яка заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди суд не находить можливим, оскільки така сума є завищеною і відповідає глибині моральних та фізичних страждань позивача, ступеню втрати ним професійної працездатності та групі інвалідності.

Тому суд, враховуючи вимоги розумності, справедливості і домірності завданої моральної шкоди,  з огляду на важкі безстрокові наслідки професійних захворювань, постійний характер негативних наслідків, обмеження життєдіяльності, порушення та зміну звичайного укладу життя і особистих зв’язків, вважає за можливе та необхідне стягнути з відповідача Державного підприємства «Шахтоуправління Південнодонбаське № 1»  на користь позивача 2500 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, що буде цілком еквівалентним завданим моральним стражданням.

          Відповідно до ст. 81 ЦПК України,  не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення, зокрема  у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи.

          Суд вважає необхідним стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 8 гривен 50 копійок та  витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ на користь держави 15 гривен 00 копійок.

На підставі викладеного, у відповідності до ст.ст. 1167, 268, 1202 ЦК України та ст. ст. 173,  237-1 КЗпП України, ст. 9 Закону України «Про охорону праці», постанови Пленуму  Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року, ст. 34 Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 р. №1-9 рп/2004, керуючись  п. 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито», ст. 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів», керуючись ст. ст. 3, 8, 10, 15, 60, 79, 81, 88, 212 –215  Цивільно-процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1»про відшкодування моральної шкоди завданої пошкодженням здоров’я при виконанні трудових обов’язків - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» на користь ОСОБА_1, одноразово, 2500 (дві тисячі п’ятсот) гривень, в порядку відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я при виконанні трудових обов’язків.

Стягнути з Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» на користь держави судовий збір у розмірі 8 (вісім) гривен 50 копійок та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи у розмірі 15 (п’ятнадцять) гривень.

 Рішення може бути оскаржене сторонами та іншими особами, які приймали участь у справі, шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Донецької області, через Вугледарський міський суд. Особи які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення,  можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання рішення.

Суддя Вугледарського

міського суду                                                                                          С.І.Жамбровський