справа №2-а-2544/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2011 року          Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого-судді Браги А.В.,

при секретарі –Авраменко А.М.,

за участю позивача –ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІДПС БДПС ВДАІ м. Дніпропетровська в особі інспектора прапорщика міліції Марченко Олега Петровича про

скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення –

ВСТАНОВИВ:

10 березня 2011 року позивач звернувся Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із даним адміністративною позовною заявою. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач в позовній заяві та в судовому засіданні послався на виконання ним вимог правил дорожнього руху під час керування транспортним засобом за викладених в оскаржуваній постанові обставинах, зазначив про відсутність доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, вказав на те, спірна постанова складена із порушенням процесуального законодавства.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав, на його задоволенні в повному обсязі наполягав.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надіслав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій також зазначив на правомірність своїх дій. За таких обставин суд, з урахуванням ст.128 ч.4 КАС України, вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності даної особи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Ознайомившись із вказаною позовною заявою, вислухавши позивача та дослідивши матеріали адміністративної справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовної заяви в повному обсязі із наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 23 лютого 2011 року відповідачем у відношенні позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення серії АЕ1 №360189 про те, що позивач 23 лютого 2011 року о 09 годині 10 хвилин, керуючи автомобілем «Форд»д/н НОМЕР_1, на перехресті вул. Байкальська та пр. Правди в м. Дніпропетровську при здійсненні повороту праворуч не надав дороги пішоходам, які переходили проїжджу частину, на яку він повертав, чим порушив вимоги п.16.2 Правил дорожнього руху України, а отже, на думку відповідача, скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.122 ч.2 КУпАП. В зазначеному протоколі позивачем були дані пояснення, згідно яких позивач даного адміністративного правопорушення не вчиняв, зі складеним протоколом не згоден.

В наступному, як з’ясовано судом, на підставі зазначеного протоколу відповідачем в той же день, тобто 23 лютого 2011 року, було винесено оскаржувану позивачем постанову в справі про адміністративне правопорушення серії АЕ1 №247756, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122 ч.2 КУпАП, та накладеного адміністративне стягнення у вигляді адміністративного штрафу в сумі 450 гривень –тим самим позивача притягнуто адміністративної відповідальності.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Правил дорожнього руху України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, нормою ст.288 ч.1 п.3 КУпАП передбачена можливість оскарження постанови органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення в тому числі в районний в місті суд, яким є Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська, в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі –КАС України), з особливостями, встановленими КУпАП.

Відповідно до ст.18 ч.1 п.2 КАС України місцевим загальним судам, до яких відносяться і районні в місті суди, як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. За змістом норм ст.3 КАС України, Закону України «Про міліцію», ст.222 КУпАП суб’єктами владних повноважень є співробітники (інспектори) ДПС ДАІ.

Відповідно до ст.71 ч.1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених Законом. Нормою ст.71 ч.2 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 6 ст.71 КАС України передбачено, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Стосовно цієї вимоги необхідно зазначити, що відповідач повідомлявся про час, дату та місце розгляду справи належним чином, однак до суду не з’явився. Враховуючи, що відповідач у судовій повістці-виклику повідомлявся про свій статус відповідача, а отже обізнаний із необхідністю відповідно до ст.71 ч.6 КАС України про надання доказів по справі щодо обґрунтованості оскаржуваної позивачем постанови, суд вважає за можливе розцінювати таку неявку і фактичне ненадання доказів відповідачем як належну підставу для прийняття рішення по справі на підставі наявних в ній доказів.

Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 24 постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», правову позицію якого суд поділяє в повній мірі, встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Натомість в оскаржуваній постанові відповідача від 23 лютого 2011 року не тільки не наведено аналіз наявних доказів у справі, такі докази навіть не перелічені, що ставить під сумнів їх наявність, відсутнє і зазначення мотивів відхилення висловленої позивачем думки щодо незгоди з висновком відповідача щодо вчинення адміністративного правопорушення. При цьому суд не може прийняти до уваги як належний та достатній доказ вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення протокол про адміністративне правопорушення від 23 лютого 2011 року, на підставі якого було винесено оскаржувану постанову. Зазначені протокол і постанова складені однією і тією ж посадовою особою –відповідачем, що вже само по собі ставить під сумнів можливість об’єктивної оцінки даним відповідачем протоколу як доказу при винесенні ним же постанови, а отже підтверджує справедливість наведеної вище оцінки протоколу як доказу, який до того ж є єдиним доказом вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення. В контексті викладеного слід навести норму ст.62 ч.3 Конституції України, яка є нормою прямої дії і визначає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, оцінюючи усі докази, які були досліджені в судовому засіданні, у їх сукупності та враховуючи відсутність у постанові та протоколі належних доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122 ч.2 КУпАП, що, в свою чергу, тягне за собою неправомірність дії, вчиненої посадовою особою при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд вважає, що спірну постанову по справі про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення на позивача за ст.122 ч.2 КУпАП на підставі ст.162 КАС України, ст.293 КУпАП слід скасувати, а провадження в адміністративній справі –закрити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.258, 288, 289 КУпАП, ст.ст.70-71, 158-163, 171-2 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позов –задовольнити.

Постанову серії АЕ1 № 247756 від 23 лютого 2011 року, винесену інспектором ДПС БДПС ВДАІ м. Дніпропетровська прапорщиком міліції Марченко Олегом Петровичем, про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч.2 ст.122 КУпАП –скасувати, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає відповідно до вимог ст.171-2 ч.2 КАС України.

Суддя                                                                                                              А.В. Брага