справа №2-5404/11

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2011 року          Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді –Браги А.В.,

при секретарі –Авраменко А.М.

за участю представника позивача –ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк»в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк», третя особа –ОСОБА_3, про визнання договору недійсним –

ВСТАНОВИВ:

02 серпня 2010 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із позовною заявою до ПАТ «Інноваційно-промисловий банк»в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Інноваційно-промисловий банк», третя особа –ОСОБА_3, про визнання договору недійсним. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач в своїй позовній заяві послалась на те, що вона останні 38 років перебуває у шлюбі з третьою особою у справі –ОСОБА_3, між яким та відповідачем 07 лютого 2008 року було укладено договір застави майнових прав та договір відступлення права вимоги. Оскільки грошові кошти за даними договорами, як зазначає позивач, є спільною сумісною з ОСОБА_3 власністю, а сама позивач у відповідності до ст.ст.3, 60, 65 СК України згоди на укладення вказаних договорів, як дружина ОСОБА_3, не давала, вона звернулась до суду із позовною вимогою про визнання недійсним договорів застави майнових прав та відступлення права вимоги.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач, третя особа в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. При цьому від третьої особи у справі до суду надійшли письмові пояснення, в яких третя особа ОСОБА_3 позовні вимоги позивача підтримав, підтвердив, що дозволу позивача, яка є його дружиною, на укладення спірних договорів не отримував.

Враховуючи дані обставини, суд вважає за можливе на підставі ст.ст.169, 224 ЦПК України здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 8 Розділу ІІІ ЦПК України.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 19 серпня 1972 року між позивачем та третьою особою у справі укладено шлюб, який зареєстрований відповідним органом реєстрації, про що зроблено актовий запис №1220. Дана обставина підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу.

10 квітня 2007 року між відповідачем, як кредитором, та ТОВ ВТП «Каннінг», як позичальником, укладено кредитний договір №09-07. З метою забезпечення виконання позичальником своїх обов’язків за вказаним кредитним договором, 07 лютого 2008 року між відповідачем та третьою особою у справі укладено договір застави майнових прав №13-08-2. Предметом такої застави є майнові права на отримання грошових коштів ОСОБА_3, як заставодавця, розміщених у відповідача, як заставодержателя, відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) строкового №243-07-ТО від 07 лютого 2007 року. Сума переданих в заставу майнових прав по вищевказаному депозитному договору складає 50000 грн. За рахунок заставлених майнових прав задовольняються в повному обсязі вимоги заставодержателя, включаючи суму основного боргу, нараховані проценти, пеню, збитки за кредитним договором №09-07 від 10.04.2007 року. 07 лютого 2008 року між відповідачем та третьою особою у справі укладено договір відступлення права вимоги, предметом якого є відступлення ОСОБА_3, як первісним кредитором, відповідачу, як новому кредитору права вимоги на грошові кошти за договором банківського вкладу (депозиту) строкового №243-07-ТО від 07 лютого 2007 року. При цьому договір відступлення права вимоги вступає в силу з часу настання певних подій, серед яких –невиконання ТОВ ВТП «Каннінг», як позичальником, своїх договірних зобов’язань за кредитним договором №09-07 від 10 квітня 2007 року. Зазначені обставини підтверджуються копією кредитного договору №09-07 від 10 квітня 2007 року, копією договору застави №13-08-2 від 07 лютого 2008 року, копією договору відступлення права вимоги від 07 лютого 2008 року, копією договору банківського вкладу (депозиту) строковий №243-07-ТО від 07 лютого 2007 року.

Правовідносини, які виникли між учасниками розгляду справи, окрім положень вищезазначених договорів, врегульовані нормами Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до норм ст.ст.3, 6, 11, 525, 627, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договір, який є обов’язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, договір банківського вкладу, які обов’язково укладаються в письмові формі (ст.ст.633, 1054, 1055, 1058, 1059 ЦК України).

За змістом ст.ст.546, 547, 572, 573 ЦК України виконання зобов’язання, в тому числі за кредитним договором, може забезпечуватись заставою, якою також може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст.ст.512-514 ЦК України кредитор у зобов’язанні, в тому числі за договором банківського вкладу, може бути замінений іншою особою в тому числі внаслідок передання ним своїх прав інший особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 ст.203 ЦК, а саме: зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Як вбачається із матеріалів справи при укладанні та підписанні договору застави №13-08-2 від 07 лютого 2008 р., договору відступлення права вимоги від 07 лютого 2008 року вимоги законодавства було додержано та виконано, форма та зміст даних договорів відповідають положенням ст.ст.203, Глави 47, Параграфу 6 Глави 49 ЦК України, що виключає можливість визнання недійсним таких договорів як правочину недійсними.

Окрім того, згідно ст.369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд не приймає до уваги як підставу для задоволення позову посилання позивача, її представника на порушення вимог ст.ст.3, 60, 65 СК України при укладенні спірного договору застави та договору відступлення права вимоги через неотримання згоди позивача, як дружини третьої особи у справі, при укладенні таких договорів. Правова позиція суду щодо цього питання ґрунтується на тому, що згідно діючого законодавства оспорювані позивачем правочини не підлягають нотаріальному посвідченню, державній реєстрації, що з урахуванням вищевикладеного виключає необхідність обов’язкового отримання письмової згоди позивача для вчинення таких правочинів третьою особою у справі. Окрім того, згідно аналізу положень ст.65 СК України, Глави 47, Параграфу 6 Глави 49 ЦК України оспорюваний позивачем правочин, а саме договір застави №13-08-2 від 07 лютого 2008 року, не пов’язаний з розпорядженням майна.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне покласти судові витрати по сплаті судового збору (державного мита) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. ст. 3, 60, 65 Сімейного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209, 212-215, 223 - 233  ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Інноваційно – промисловий банк»в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства «Інноваційно –промисловий банк», третя особа –ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, –відмовити.

Судові витрати у справі покласти на позивача.

Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. ст. 223, 232 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до  апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя          А.В. Брага