Справа № 2-149/2011

                                                                                Р І Ш Е Н Н Я

                                                                         І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

28 березня 2011 року                                                                                                                      м.Тернівка

              Тернівський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді                                                                                             Пономаренко І.П.

при секретарі                                                                                                       Некрасовій А.В.

за участю: позивача                                                                                          ОСОБА_1

представника відповідача                                                                                Паляниці Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тернівського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Павлоградська»про стягнення моральної шкоди, отриманої внаслідок професійного захворювання, суд,-                                

                                                                             В С Т А Н О В И В:

     Позивач звернувся до суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Павлоградська»про стягнення моральної шкоди, отриманої внаслідок професійного захворювання.  В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він тривалий час знаходився у трудових відносинах з ТОВ ЦЗФ «Павлоградська», а саме: з 08.09.1980 року по 31.10.2008 року. За час роботи на підприємстві, в наслідок дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм, він захворів на ряд професійних захворювань, та був звільнений згідно розпорядження по ТОВ ЦЗФ «Павлоградська»від 31.10.2008 року № 246-о/к на підставі п.2 ст.40 КЗпП України. За висновком МСЕК від 17 липня 2008 року йому було встановлено 50% втрати працездатності, 40% антракосилікоз1 ст. ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої-другої ст. ЛН другого ст., 10% - нейросенсорна приглухуватість першого ст. безстроково, та встановлено третю групу інвалідності. Внаслідок втрати професійної працездатності позивач вважає, що у нього наявна моральна шкода, оскільки: він повністю втратив професійну працездатність, постійно відчуває біль в різних частинах тіла; йому неможливо займатися домашніми справами, що потребують навіть незначних фізичних зусиль; вимушений вживати лікарські препарати та періодично лікуватися;  він втратив впевненість у майбутньому; відчуває депресивний стан, так як позбавлений можливості належним чином забезпечити свою сім»ю, та інші обставини. Позивач просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Павлоградська»на його користь моральну шкоду, з урахуванням вище наведених ним обставин, у розмірі 10 тис. 000 грн.

     Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

     Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила в їх задоволенні відмовити у повному обсязі з підстав, викладених у письмовому запереченні. Згідно наданого суду письмового заперечення представник вважає, що вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню з підстави пропущенням позивачем тримісячного строку на звернення до суду за вирішенням спору з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а тому вважає, що сума виплати за моральну шкоду не може бути стягнена судом. Крім того, вважає, що відсутні докази спричинення моральної шкоди. Тому вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити.  

     Суд, вислухавши позивача, представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.     

     Відповідно до ст.ст.10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.   

     Згідно ст.5 ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов»язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

     Згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

     У відповідності зі ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

     Згідно ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

     Крім того, положенню частини першої статті 58 дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.99 р. N 1-рп/99 «Положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи)».

     Відповідно до ст.13 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в  редакції,  яка   діяла  на  момент  виникнення правовідносин, страховим випадком є нещасний  випадок  на  виробництві  або  професійне  захворювання,  що  спричинило застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у Законі, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та (або) соціальних послуг.

     В судовому засіданні встановлено, що позивач протягом тривалого часу знаходився у трудових відносинах з ТОВ ЦЗФ «Павлоградська», а саме: з 08.09.1980 року по 31.10.2008 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.7-8).

     За час роботи на ТОВ ЦЗФ «Павлоградська»в шкідливих умовах позивач захворів на професійні захворювання, що підтверджується копією акту розслідування професійного захворювання від 22 травня 2008 року (а.с.10).

     За висновком МСЕК від 17 липня 2008 року позивачеві було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 50% втрати працездатності, 40% антракосилікоз1 ст. ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої-другої ст. ЛН другого ст., 10% - нейросенсорна приглухуватість першого ст. безстроково, та встановлено третю групу інвалідності (а.с.11).      

     Суд вважає, що внаслідок отримання професійного ушкодження здоров»я та втрати професійної працездатності у позивача наявна моральна шкода, оскільки як наслідок травми він: повністю втратив професійну працездатність, через що не може працевлаштуватися; постійно відчуває біль різних  частинах тіла; вимушений вживати лікарські препарати та періодично лікуватися, що підтверджується копіями медичних документів (а.с.9-21).

     Вищевказані обставини, які наявні у позивача, обумовлюють у нього необхідність пристосовуватися та організувати своє повсякденне життя по-новому й свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди.

     Суд вважає, що внаслідок втрати професійної працездатності у позивача наявна моральна шкода, оскільки він частково втратив професійну працездатність; змушений регулярно проходити стаціонарні лікування, погіршились стосунки з рідними, бо він не може займатися домашніми справами, що потребують навіть незначних фізичних зусиль;  відчуває депресивний стан; та інші обставини.

     Вказані обставини, які наявні у позивача, обумовлюють необхідність пристосовуватися та організувати своє повсякденне життя по-новому й свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди.

     Оскільки позивач є застрахованою особою, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»йому призначені  ВВД ФССНВУ у місті Тернівці передбачені вказаним Законом страхові виплати, але не відшкодовано спричинену йому моральну шкоду.

     Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

     Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди  роз’яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. У п. 16 цієї постанови зазначалось про тримісячний строк позовної давності.

     Згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»який набрав чинності 01.04.2001 року одним із завдань якого є забезпечення відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, застрахованим і членам їх сімей від нещасних випадків. У зазначеному Законі строки позовної давності на звернення потерпілого із заявою про відшкодування моральної шкоди не передбачені.

     Немає застережень щодо існування  такого строку і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 березня 1992 року №6 (з відповідними змінами) «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».

     Законами України про Державний бюджет на 2006 рік та на 2007 рік /відповідно пункт 27 ст.77 та пункт 22 ст.71/ на 2006 та 2007 роки зупинялася дія  в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей абзацу 4 ст.1,підпункту «е»ч.1 ст.21,ч.3 ст.28,ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання  ,які спричинили втрату працездатності».

     Також 20 березня 2007 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», яким були виключенні статті Закону стосовно обов’язку відшкодування Фондом моральної шкоди.

     Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 вказані зміни визнані конституційними, оскільки громадяни, які постраждали від нещасного випадку на виробництві чи внаслідок професійного захворювання, відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України, мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу(роботодавця).

     Крім цього, Законом від 28 грудня 2007 року № 107 –У1 з п.3 Прикінцевих положень виключені слова, які свідчили про відшкодування за умов, зазначених у цьому пункті, моральної (немайнової) шкоди потерпілим на виробництві та членам їх сімей, і, водночас, доповнено цей пункт таким абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01 січня 2008 року.

     Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 Рішення № 20-рп/2008/справа про страхові виплати/зазначив, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та ст..237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

     Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004  передбачало тлумачення діючих на той час положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності»з приводу страхової виплати моральної шкоди потерпілим на виробництві, тоді як рішення Конституційного Суду України  № 20-рп/2008/ від 08 жовтня 2008 року містить висновок про конституційність положень Закону України «Про внесення змін до  Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 20 березня 2007 року, яким були виключенні статті Закону стосовно обов’язку відшкодування Фондом моральної шкоди.

     Тобто вказані рішення Конституційного Суду мають різні правові підстави.

     З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про відшкодування моральної шкоди працівникові, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, повинен вирішуватися на підставі норм КЗпП України при доведеності виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах (ст.153 КЗпП України) та інших юридично важливих обставин. Зазначений спір є спором, що виникає із трудових правовідносин.

     Щодо строку позовної давності, то слід зазначити, що відповідно до ст.9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими  актами законодавства.

    Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

     З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України», у випадках, коли з набуттям чинності певного закону, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

     Таким чином, виходячи з положень п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я  або смертю.

     Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” визначається, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, обумовленими захворюваннями, наслідком травм, або природженими дефектами, котрі приводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі та захисту. Позивача визнано інвалідом третьої групи по професійному захворюванню. Відповідно до п.2.3 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 07.04.2004 року за №183 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 22.04. 2004 року за №516/9115 з подальшими змінами, підставою для встановлення третьої групи інвалідності є стійки, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту. Згідно вказаної Інструкції, критеріями встановлення третьої групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності в помірно вираженому ступені: обмеження самообслуговування I ст.; обмеження здатності самостійно пересуватися I ст.; обмеження здатності до навчання I ст.; обмеження здатності до трудової діяльності I ст.; обмеження здатності до орієнтації I ст.; обмеження здатності до спілкування I ст.; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ст.. Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне зниження кваліфікації або зменшення обсягу трудової діяльності; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні); значне зменшення (більш ніж на 25 %) обсягу трудової діяльності; втрата професії чи значне зниження кваліфікації; значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії. Таким чином, вже сам факт встановлення позивачу 3 групи інвалідності підтверджує обмеження життєдіяльності позивача.

     З врахуванням викладених обставин суд вбачає наявність спричинення позивачеві моральної шкоди незалежно від наявності з цього приводу висновку МСЕК, яку повинен відшкодувати позивачу відповідач, як власник підприємства, який не створив  працівнику безпечні  умови праці, що підтверджується  актом розслідування хронічного професійного захворювання від 04 травня 2008 року, що призвело до ушкодження його здоров’я на виробництві, моральних страждань потерпілого.

     Обговорюючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, з врахуванням  вказаних позивачем та встановлених судом обставин характеру спричиненої моральної шкоди позивачу, враховуючи, що висновком МСЕК позивачеві встановлено 50 % втрати професійної працездатності, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає можливим позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 5 тис. грн.

     Також згідно ст.88 ЦПК України підлягають до стягнення з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 250 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 15 грн.           

     На підставі викладеного та керуючись ст.8, 22, 58 Конституції України, ст.ст.21 п.“е”, 28 ч.3, 34 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, ст.ст.10, 60, 81, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

                                                                   В И Р І Ш И В:

     Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Павлоградська»про стягнення моральної шкоди, отриманої внаслідок професійного захворювання, - задовольнити частково.

     Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Павлоградська»на користь ОСОБА_1 в рахунок страхової виплати за моральну шкоду 5000 (п»ять тис. ) грн.

     В решті позовних вимог відмовити.

     Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Павлоградська»на користь держави судовий збір в сумі 250 (двісті п'ятдесят) грн. та на користь УДКУ м. Тернівка ГУДКУ в Дніпропетровській області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 15 (п'ятнадцять) грн.

     Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Тернівський міський суд в порядку, передбаченому ст.ст.294, 295 ЦПК України протягом десяти днів з дня проголошення цього рішення.

     Головуючий: