ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16  травня 2011 р.                                                             Справа № 6/178пд-47/298-10

Колегія суддів  у  складі:

головуючий суддя Здоровко Л.М.,  суддя Плахов О.В., суддя Бородіна Л.І.,

при секретарі –Щербак Н.Б.,

за участю представників сторін:

позивача  –ОСОБА_1 за дорученням б/н від 04.01.2011р.,

відповідача -  ОСОБА_2 за довіреністю  №  342111 від 05.01.2011р.,

третьої особи –не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Калита», м. Сєвєродонецьк,   (вх. №1079Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 14.02.2011р. у справі № 6/178пд-47/298-10,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Калита», м. Сєвєродонецьк,   

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3, м. Сєверодонецьк,

до відповідача   Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», м. Харків,

про визнання недійсним договору,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач подав позовну заяву, в якій з урахуванням уточнень, прийнятих судом до розгляду, просив: визнати недійсним Генеральний Договір про надання кредитних послуг № 11369418000 від 09.07.2008 р., який було укладено між позивачем -ТОВ «Калита»та відповідачем - АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним Додаткову угоду № 11369427000 від 09.07.2008 р. до Генерального Договору про надання кредитних послуг № 11369418000 від 09.07.2008 р., (Договір кредиту), який було укладено між позивачем - ТОВ «Калита»та відповідачем - АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним Договір іпотеки від 09.07.2008 р. за реєстром № 4613, який було укладено між  ОСОБА_3 та відповідачем - АКІБ «УкрСиббанк»та вивести з реєстру обтяжень нерухомого майна приміщення стоматологічного кабінету, що розташований за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати відповідача, АКІБ «УкрСиббанк», провести перерахунок основної заборгованості за Додатковою угодою № 11369427000 від 09.07.2008 р. до Генерального Договору про надання кредитних послуг № 11369418000 від 09.07.2008 р. (Договором кредиту), який було укладено між позивачем - ТОВ «Калита»та відповідачем - АКІБ «УкрСиббанк»з іноземної валюти долар США у національну валюту України, за курсом, який існував на день укладання Договору кредиту, тобто станом на 09.07.2008 р.

Рішенням  господарського суду Харківської області від 14.02.2011р. (суддя Светлічний  Ю.В.) у задоволені позову відмовлено повністю.  

Позивач, не погоджуючись з рішенням  господарського суду Харківської області від 14.02.2011р., надіслав  апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права,  просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апелянт зазначає, що   відповідач згідно з генеральною ліцензією має право на здійснення  операцій із валютними цінностями, але не має права  надавати кредити в іноземній валюті без відповідного дозволу Національного  банку України (індивідуальної ліцензії), якого у нього немає.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу та пояснення по справі, в яких вважає оскаржуване  рішення господарського суду Харківської області від 14.02.2010 р. законним та обґрунтованим  і підстав для його скасування не вбачає, в зв’язку з чим просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач вказує, що право на здійснення операцій з валютними цінностями, АТ «УкрСиббанк»має на підставі банківської ліцензії № 75 та  письмового Дозволу № 75-2 від 24.12.2001р. з додатком, в п. 1 переліку якого зазначається такий вид діяльності, як операції з валютними цінностями. Відповідно до ст. 19, ст. 20 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Банківська ліцензія не має терміну дії, та видається Банкам та іншим фінустановам на постійній основі.          В зв'язку зі зміною до статутних документів, АТ «УкрСиббанк»було видано також і  ліцензію, як Публічному Акціонерному Товариству «УкрСиббанк». Отже, банківські ліцензія АТ «УкрСиббанк»є дійсною на даний час (копії Ліцензії та Дозволу з додатком виданих АКІБ «УкрСиббанк»та ПАТ «УкрСиббанк»надано до матеріалів справи).

Також відповідач зазначає, що  Національним банком прийнято Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, (затв. постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 275), відповідно до п. 5.3. якого письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993р. за № 15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення, за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення якій Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

В судовому засідання  позивач надав заяву від третьої особи (вх. 4900 від 16.05.2011р.), в якій третя особа просить розглянути справу  без її участі та просить задовольнити  апеляційну скаргу у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі, а представник відповідача не погоджувався з даними вимогами і просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність  застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду  погоджується з висновками  господарського суду Харківської області по даній справі, оскільки вони є обґрунтованими і такими, що  базуються на нормах чинного законодавства та документах, наданих до справи.

Як встановлено місцевим господарським судом, 09.07.2008 р. між ТОВ «Калита» (позичальник) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого у зв’язку зі зміною назви   є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (надалі - Банк)  укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг №11369418000 (надалі - генеральний договір) з додатковими угодами до нього (т.1. а.с. 13-21).

Відповідно до п. 1.1 генерального договору,  Банк зобов’язався надати позивачу кредитні послуги у валютах, вказаних в цьому договорі, в рамках  ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 1 003 900,00 грн. у порядку і на умовах, зазначених у цьому договорі. Умови та порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобов’язань, розмір і порядок плати за кредитні послуги стосовно кожної кредитної послуги в межах цього договору, оформлюється Додатковою угодою у формі окремої Індивідуальної угоди, яка є невід"ємною частиною Генерального договору.

На виконання умов Генерального договору, 09.07.2008 р. позивач та відповідач уклали додаткову угоду №11369427000 до Генерального договору, (надалі  - Кредитного договору). Згідно укладеного Кредитного договору, Банк зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті у доларах США в сумі 103 000,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 498 592, 10 грн. для поповнення обігових коштів (п.4), а позивач зобов’язався  належним чином використовувати і повернути відповідачу кредитні кошти (кредит) в строк не пізніше 08.07.2011 р. та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному Договорі кредиту (п.3.1.), за користування кредитними коштами у межах встановленого строку кредитування встановлювалась процентна ставка в розмірі 14,5 % річних.

Позивач у відповідності до п. 1 Кредитного договору та додатку №1 до нього, повинен був щомісяця сплачувати відповідачу кошти (щомісячний платіж) у сумі 2 861,00 доларів США  для погашення заборгованості за договором кредиту.

Між відповідачем (кредитор) та громадянином України ОСОБА_3 (поручитель) було укладено  договір поруки № 216148 від 09.07.2008р., відповідно до умов якого гр. ОСОБА_3  зобов’язався  перед відповідачем відповідати за невиконання позивачем усіх його  зобов’язань перед відповідачем, що виникли з Генерального договору укладеного між позивачем та відповідачем.

Відповідно до п. 2.1. договору поруки гр.  Калітієвському М. М. добре відомо усі умови вищезазначеного основного договору, зокрема: сума основного договору –103 000,00 доларів США, яка дорівнює еквіваленту –498 592,10 грн. за курсом НБУ на день укладання основного договору, з терміном виконання основного зобов’язання  - 09.07.2019р. (т.1, а.с. 22).

У забезпечення виконання умов Генерального договору між Банком та громадянином України Калітієвським М.М. (іпотекодавець) було укладено  договір іпотеки від 09.06.2008р., який було посвідчено ОСОБА_4, приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу, відповідно до умов якого  гр.  ОСОБА_3 передав в іпотеку відповідачу наступне нерухоме майно: приміщення стоматологічного кабінету, яке згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно Сєвєродонецького БТІ від 26.06.2008р. № 19329799 складається з приміщення стоматологічного  кабінету з підвалами, а саме: літери А-1, а, аІ, аІІ, аІІІ, Пд, ПдІ, загальною площею 195,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та є власністю іпотекодавця, а ринкова вартість предмету іпотеки згідно звіту суб’єкта оціночної діяльності, становить 1 338 600,00 грн.(т.1, а.с. 23-25).

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Викладене свідчить про власне волевиявлення, свідомий та виважений підхід до підписання  оспорюваних договорів  сторонами та третьою особою по даній справі.

На виконання умов Генерального договору відповідач перерахував на рахунок позивача  грошову суму в іноземній валюті –103 000, 00 доларів США., що підтверджується випискою з особового рахунку позивача (т. 1. а.с. 26).

Позивач у позові  і у апеляційній скарзі посилався на те, що у відповідності до  норм  Постанови НБУ № 275 «Про затвердження Положення про порядок видачі банкам   банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», Закону України  «Про  банки  та банківську діяльність», Декрету КМУ  № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»,  відповідач  не має права  надавати кредити в іноземній валюті без відповідного дозволу НБУ (індивідуальної ліцензії).

Позовні вимоги  обґрунтовані недодержанням при укладанні спірних Договорів вимог, які встановлені, ч.1 ст. 203 ЦК України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, що відповідно до положень ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину. Підставами для недійсності Кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства, зокрема ст.5 (п.п."в","г" ч.4) Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Недійсність Договору іпотеки позивач обґрунтовує положеннями ст.548 ЦК України.   

Обґрунтовуючи висновок про неправомірність вираження зобов'язання у Кредитному договорі в іноземній валюті, позивач послався на положення ст. 524 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, а також ч. 2 ст.189 ГК України, яка встановлює загальне правило - ціна договору має бути виражена у гривні.

Стаття 215 ЦК України містить підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з’ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до  ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким,  що вчинений у письмовій формі, якщо  його  зміст зафіксований в одному або кількох документах,  у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Пунктами 5, 7 постанови  Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів вважає що вимоги позивача є недоведеними та необґрунтованими   і такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті   лише   у   випадках,   якщо   суб'єкти   господарювання   мають   право проводити розрахунки  між собою  в  іноземній  валюті  відповідно  до  законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої Національним банком України ліцензії.

Стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій, проте, приписи зазначеної статті не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

З матеріалів справи вбачається, що 28.10.1991 р. Національним банком України видано АКІБ «УкрСиббанк»банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 24.12.2001р. на право здійснювати операції з валютними цінностями (т. 1, а.с. 137-140).

Відповідно до ч.3 ст. 14 ГК України, ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Статтею 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України.

Згідно зі ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Відповідно до ч. 1 ст.49 вказаного Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»визначено, що  Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з даним Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14.11.2004р. №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Згідно з  п. "в" ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Враховуючи, що нормами чинного законодавства не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, Банк не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку для надання кредитів в іноземній валюті резидентам.

Крім того, на запит господарського суду Національний Банк України   листом від 15.10.2010 р. за №28-313/3303-18036 повідомив, що відповідно до п. 5.3. глави 5 Положення № 275 письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення операцій з  валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з  Декретом Кабінету Міністрів від 19.02.1993р. за № 15-93 «Про  систему валютного регулювання і валютного контролю», а оскільки  виданий Національним банком України  відповідачу письмовий дозвіл за № 75-3 від 21.09.2009р. надає вказаному банку право здійснювати операції з валютними цінностями, то зазначений письмовий дозвіл згідно з п. 5.3. глави 5 Положення № 275 є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій у розумінні ст. 5 Декрету (т.1. а.с. 143).

Таку правову позицію висловив Верховний Суд  України в ухвалі  від 12.05.2010 р., в якій  вказав, що надання кредиту в іноземній валюті не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»не містить такої заборони.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції стосовно того, що з аналізу вищезазначених нормативно-правових актів України вбачається, що надання відповідачем  кредиту в іноземній валюті та повернення позивачем такого кредиту здійснюється на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, та не потребує отримання відповідачем чи позивачем  індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі такими, що не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

У зв’язку з чим вимоги позивача є безпідставними та недоведеними і такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що  рішення господарського суду Харківської області від 14.02.2011р. у справі № 6/178пд-47/298-10 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі не відповідають нормам чинного законодавства і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.   99, 101, п. 1 ст. 103,  ст. 105  ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.02.2011р. у справі № 6/178пд-47/298-10 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      Л.М. Здоровко          

Суддя                                                                               О.В. Плахов

Суддя                                                                                            Л.І. Бородіна

Повний текст постанови підписано 23.05.2011р.