ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня  2011 року                                                            Справа №5023/942/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Камишева Л.М.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участюпредставників сторін:

позивача –ОСОБА_1, дов. б/н від 14.02.2011 року

відповідача –ОСОБА_2, дов. ЦВСВ-1/2008 від 13.04.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1428Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської  області від 02 березня 2011 року по справі №5023/942/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.І.Т.груп", м. Київ,

до Державного підприємства "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів "Укрспецвагон", сел. Панютино,

про зобов’язання вчинити певні дії,

встановила:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Л.І.Т.груп" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів "Укрспецвагон", відповідача, про зобов‘язання відповідача передати позивачу в оренду відповідно до договору оренди вагонів №286 П/ЦВСВ (ВЕ-07.232)ю від 04 травня 2007 року 1621 вагон – цистерну для перевезення нафтопродуктів, які знаходяться в працездатному стані.

Рішенням господарського Харківської області від 02 березня 2011 року по справі №5023/942/11 (суддя Светлічний Ю.В.) у задоволенні клопотання відповідача про залучення державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відмовлено.

Позов задоволено повністю: зобов’язано ДП "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів "Укрспецвагон" передати ТОВ "Л.І.Т.груп" в оренду відповідно до договору оренди вагонів №286 П/ЦВСВ (ВЕ-07.232) ю від 04.05.2007 року 1621 вагон –цистерну для перевезення нафтопродуктів, які знаходяться в працездатному стані.  

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною  скаргою, в якій, посилаючись на незаконність та безпідставність рішення, просить його скасувати і прийняти нове, яким в задоволенні позову ТОВ "Л.І.Т.груп" відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 04 травня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Л.І.Т.груп", орендарем, та  Державним підприємством "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів "Укрспецвагон", орендодавцем, було укладено договір оренди вагонів № 286 П/ЦВСВ (ВЕ-07.232)ю (далі по тексту - договір) зі строком дії до 04 травня 2012 року.

Відповідно до пункту 1.1. договору орендодавець зобов'язується передати вагони - цистерни для нафтопродуктів, що знаходяться на балансі Державного підприємства „ Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" та надавати послуги з технічного утримання орендованих вагонів, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування вагони - цистерни для нафтопродуктів та своєчасно й у повному обсязі проводити розрахунки, передбачені Договором".

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, за час дії договору відповідач не здійснював жодних дій, які можливо було б вважати технічним утриманням вагонів.

Так, термін  „технічне утримання"  передбачає здійснення певних технічних дій безпосередньо із самими вагоном та відповідно вимагає наявності таких вагонів у відповідача.

Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд, за час дії договору відповідач  не мав доступу до переданих в оренду вагонів.

З матеріалів справи також вбачається, що після передачі вагонів в оренду, вони курсували на шляхах сполучення СНД відповідно до потреб позивача, не повертались відповідачу для здійснення „технічного утримання" та  не заходили на станцію Панютине, на якій розташована вся матеріально-технічна база відповідача обставина, що підтверджується довідкою ДП „Головний інформаційно-обчислювальний центр" № ГЮЦ-36/894 від 22.02.11.

Отже місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що  послуг з технічного утримання вагонів відповідачем позивачу не надавалось.

Відповідно до частин  2 та  3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також: умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Єдиними платежами, що передбачені договором, є встановлені пунктом 3.2. договору платежі за оренду вагонів.

Щодо посилань відповідача на той факт, що вагони не могли бути відправлені позивачу через відсутність заявки на відправлення таких вагонів необхідно врахувати наступне.

Як вірно вказав місцевий господарський суд, виходячи зі змісту договору, його умови не ототожнюють, а розрізняють такі поняття, як «передача вагонів» та «відправка вагонів».

При цьому, позивачем не заявлено позовних вимог про зобов'язання відповідача відправити вагони в певний пункт призначення, а заявлено вимогу про зобов'язання позивача передати вагони.

Отже, вважається, що предметом даного спору є виключно питання передачі вагонів позивачу, а питання відправки вагонів полягає поза межами даного спору.

А тому місцевий господарський суд цілком правомірно відхилив посилання відповідача на необхідність досліджувати питання відправки.

Отже, єдиною умовою для передачі вагонів в оренду було внесення орендної плати за перший місяць оренди вагонів.

Згідно з додаткової угоди № 2/421 від 29.11.07 року до пункту 1.3 договору було внесено зміни, відповідно до яких кількість вагонів, що належали до передачі в оренду, збільшилась до 2000 (двох тисяч) одиниць.

Відповідно до пунктів 3.7 та 7.3 договору встановлено п'ятиденний строк для передачі вагонів позивачу, при цьому такий строк починає обчислюватись з моменту внесення позивачем орендної плати за перший місяць оренди відповідних вагонів.

Станом на 29.11.2007 року (дати укладання додаткової угоди № 2) в оренду було передано лише 164 вагонів, а тому  відповідно для повного виконання договору щодо передачі вагонів позивачу належало внести передоплату за 1836 вагонів.

Розрахунок передоплати, яку позивач повинен був внести за оренду непереданої кількості вагонів, має здійснюватись за наступною формулою:

кількість непереданих вагонів * добова ставка орендної плати * ЗІ день.

Згідно положень п. 3.2. Договору (в редакції згідно Додаткової угоди № 2 від 29.11.07.) орендна плата за один вагон за одну добу складає 22,48 гривень.

Кількість вагонів, що були передані в оренду до 29.11.07. - 164, відповідно заборгованість відповідача становила 1836 вагонів.

Розрахунок: 1836*22,48*31 = 1279471,68.

Таким чином, сума передоплати, яку позивач повинен мав здійснити для отримання решти вагонів в оренду становить 1279471 (один мільйон двісті сімдесят дев'ять тисяч чотириста сімдесят одна) гривня, 68 коп.

В грудні 2007 року (07.12.-700 000,00 грн., 20.12. - 400 000,00 грн.  та 24.12.- 500 000,00 грн.) позивачем було здійснено на користь відповідача три платежі на загальну суму - 1600000 (один мільйон шістсот тисяч) гривень, що підтверджується виписками по особовому рахунку позивача (аркуши справи №29-31) з призначенням платежу: "передплата за оренду вагонів згідно додаткової угоди №2/421 від 29.11.2007 р."

Отже, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивачем було в повному обсязі виконано умови договору щодо внесення передоплати за орендовані вагони, і, відповідно, у відповідача виник обов'язок з передачі решти непереданих вагонів.

З урахуванням  дату останнього платежу - 24.12.2007 року, відповідач був зобов'язаний передати позивачеві вагони у термін до 30.12.2007 року.

Однак, такий обов'язок відповідачем виконаний не був, і станом на день подання позову, в порушення умов договору відповідачем передано позивачу лише 379 вагони, тобто обов'язок відповідача з передачі 1621 вагону не виконано.

Згідно  зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов"язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.

Зобов‘язання виникають з підстав, встановлених статтею 11  Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов"язковість договору для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання  або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 766 Цивільного кодексу України якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором:

вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою.

Згідно з частиною 2 статті 16 способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути примусове виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і заперечень.

А тому, оскільки відповідачем не виконані передбачені договором зобов‘язання  щодо передачі залишку вагонів - цистерн для перевезення нафтопродуктів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що судом не був врахований той факт, що зміст укладеного між сторонами договору оренди вагонів № 286П/ЦВСВ(ВЕ-07.232)ю, зокрема, положення розділу 1 „Предмет договору" свідчить про виникнення між сторонами орендних зобов'язань та зобов'язань з надання послуг з технічного утримання орендованих вагонів.

При цьому, відповідач зазначає, що місцевий господарський суд  дійшов невірного висновку, що договір щодо здійснення технічного утримання вагонів є неукладеним, вказуючи, що відповідач не здійснював жодних дій, які можливо було б трактувати як технічне утримання вагонів, а саме, що виконання ремонтних робіт здійснювалось без участі відповідача, оскільки з урахуванням пункту  6.5 організація проведення поточного ремонту вагонів є закріпленим договором правом позивача та не може свідчити про порушення з боку відповідача умов договору в частині здійснення технічного обслуговування орендованих вагонів та проведення їх ремонтів. Обов'язок же відповідача з відшкодування витрат на проведення ремонтів виконується в повному обсязі, що не заперечується позивачем.

Проте, колегія суддів вважає такі твердження необґрунтованими, так як відповідно до пункту 5.5 договору саме обов‘язком, а не правом орендаря є підтримання та експлуатація вагонів відповідно до Правил перевезення наливних вантажів, затверджених наказом міністерства транспорту України від 18.04.2003 року №299, зареєстрованого  в міністерстві юстиції України від 07.07.2003 року за №558/7879, що включає і здійснення їх технічного обслуговування та ремонту.

До того ж, відповідач помилково зазначає, що місцевий господарський суд робив висновки щодо не укладення договору в частині  здійснення технічного утримання вагонів.

Також відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що є необгрунтованим  висновок суду про те, що предметом даного спору є виключно питання передачі вагонів позивачу, та не стосується питання відправлення вагонів, оскільки  з урахуванням пунктів  2.3, 5.2, 7.3 договору  відправити орендарю орендовані вагони в п'ятиденний термін із моменту надходження коштів на рахунок Орендодавця можливо тільки за умови надходження на ДП „Укрспецвагон" бланку-заявки від орендаря.

При цьому вказує, що з початку дії додаткової угоди № 2/241 жодної заявки на оренду рухомого складу, передбаченої п.п. 2.3; 5.2; 7.3 Договору на підприємство відповідача не надходило.

Однак, як вже зазначалося вище, виходячи зі змісту договору, його умови не ототожнюють, а розрізняють такі поняття, як «передача вагонів» та «відправка вагонів».

При цьому, позивачем не заявлено позовних вимог про зобов'язання відповідача відправити вагони в певний пункт призначення, а заявлено вимогу про зобов'язання позивача передати вагони.

Отже, вважається, що предметом даного спору є виключно питання передачі вагонів позивачу, а питання відправки вагонів полягає поза межами даного спору.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі зазначає про те, що відповідно до частини 6 статті  193 Господарського кодексу  України зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною зобов'язань, що є необхідною умовою виконання".

При цьому, відповідач вказує на те, що судом не взято до уваги, що необхідною умовою виконання зобов'язання відповідачем є здійснення передплати за оренду і послуг з технічного утримання вагонів та направлення бланку-заявки.

Перераховані позивачем кошти відповідно до умов додаткової угоди № 2/241 не в рахунок передоплати за недоотримані 1836 вагонів, а для фінансування ремонту вагонів з метою збереження встановленого з 01.12.07 по 31.12.08 загального рівня ставки орендної плати.

Однак, такі посилання не можуть вважатися обґрунтованими, так як у платіжних документах про перерахування коштів позивачем не було зазначено про їх спрямованість на фінансування ремонту і відповідач не може стверджувати замість позивача про те, як позивач скористався наданими йому договором правами  та виконав зобов‘язання на перерахування коштів.

Окрім цього, відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що Державне підприємство «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів»(скорочена назва ДП „Укрспецвагон") згідно із  його статутом (затвердженим наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 25.01.2005 року) засноване на державній власності, відноситься до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України (Органу управління майном) і підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці). ДП „Укрспецвагон" відповідно до ст. 74 Господарського кодексу України є державним комерційним підприємством. Майно підприємства перебуває у державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання відповідно до п. 4.2 ст. 4 Статуту.

Судом не взято до уваги, що на балансі підприємства обліковується лише 675 цистерн для нафтопродуктів, і ДП „Укрспецвагон" звернувся до Укрзалізниці з листом щодо передачі йому 1300 одиниць нафтобензинових цистерн.

Таким чином, на думку відповідача, прийняте рішення зачіпає права і обов'язки Укрзалізниці, бо саме вона буде зобов'язана передати відповідачеві необхідну кількість цистерн, іншим чином відповідач не зможе набути майно для передачі в оренду.

Однак, на думку колегії суддів, такі твердження є безпідставними, оскільки відповідно листа ДП "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів "ДП "Укрспецвагон" №ЦВСВ-1/1162 від 28.02.11 р. відповідно  до рішення 12-го засідання Ради Укрзалізниці (наказ 138-Ц від 06.03.2007 року) погоджено передачу на баланс підприємства 2 000 нафтобензових цистерн.

Таким чином, Державною адміністрацією залізничного транспорту України "Укрзалізниця" вже погоджена передача на баланс відповідача нафтобензинових цистерн.  

Таким чином, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

Постановила:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення  господарського Харківської області від 02 березня 2011 року по справі №5023/942/11  залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                            Бондаренко В.П.                                      

Суддя                                                                                   Ільїн О.В.                                                      

Суддя                                                                                   Камишева Л.М.

Повний текст постанови підписаний 23.05.2011 року.