ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                              ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"06" травня 2011 р.                                                  Справа № 2a-1430/11/0970

м. Івано-Франківськ  

          Івано-Франківський  окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

          Головуючого судді   Грицюка П.П.

          Суддів:                    Черепія П.М.,

                                        Главачу І.А.,

          при секретарі  Кузишин Р.М.

          за участю:

 позивача ОСОБА_2

 представника відповідача Олійника В.Б.

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

          за позовом:  ОСОБА_2      

          до відповідача:   відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області

          про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинення дій, стягнення витрат в сумі 101,40 грн. та стягнення моральної шкоди в сумі 4800,00 євро.,-  

                                                             ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинення дій, стягнення витрат в сумі 101,40 грн. та моральної шкоди в сумі 4800,00 євро.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.05.2011 року, відповідно до вимог ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, замінено відповідача підрозділ примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області  належним відповідачем відділом Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області (далі – відповідач).

          Адміністративну справу розглянуто колегією суддів на підставі ч. 2 ст. 24 Кодексу адміністративного судочинства України  в зв’язку з клопотанням позивача.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 07.04.2011 року, як представник стягувача ОСОБА_4, звернувся до відповідача із заявою про прийняття виконавчого документа до виконання, долучивши оригінал виконавчого листа, копію доручення, копію листа управління Державного казначейства у Городенківському районі. При пред’явлені даної зави позивачем подано паспорт та оригінал доручення на право представляти інтереси ОСОБА_4 Відповідачем прийнято дану заяву, на копії якої поставлено штамп із зазначенням дати отримання. В подальшому, 22.04.2011 року на адресу позивача надійшла постанова відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13.04.2011 року з підстав порушення вимог ст. ст. 9, 19 Закону України “Про виконавче провадження” в зв’язку з тим, що повноваження представника не підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону. Вважає дану постанову незаконною оскільки доручення від 23.07.2008 року на право представляти інтереси ОСОБА_4, яке посвідчено секретарем Котиківської сільської ради, відповідає вимогам закону та надає право позивачу на представлення інтересів, в тому числі в органах виконавчої служби. Враховуючи наведене та завдану незаконним рішенням нематеріальну шкоду, просить стягнути витрати в сумі 101,40 грн. та моральну шкоду в сумі 4800,00 євро.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у адміністративному позові.

Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечив, зазначивши, що оскаржуване рішення законне та обґрунтоване, підстав для його скасування і стягнення витрат, моральної шкоди не має. Пояснив, що доручення, яке подано позивачем при пред’явлені виконавчого документа до виконання не відповідає вимогам встановлених ст. 245 Цивільного кодексу України. Крім того, дане доручення не надає права позивачу представляти ОСОБА_4 в органах державної виконавчої служби при виконанні рішень судів. Просить в задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши наявні у справі матеріали, встановила наступне.

Згідно частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено принцип обов’язковості судових рішень.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України “Про виконавче провадження” в редакції Закону України від 04.11.2010 N 2677-VI /2677-17/).

Частина 1 статті 17 Закону України “Про виконавче провадження” встановлює, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі листи, що видаються судами.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 19 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Частиною 1 статті 25 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Частиною 1 статті 26 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, у відповідності до якої державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; 7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; 8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

В судовому засіданні встановлено, що позивач 07.04.2011 року, як представник стягувача ОСОБА_4, звернувся до відповідача із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа №2а-3 виданого 06.04.2011 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області, долучивши при цьому оригінал виконавчого листа, копію доручення, копію листа управління Державного казначейства у Городенківському районі (а.с. 7).

Позивач суду пояснив, що при пред’явлені даної зави ним подано паспорт та оригінал доручення на право представляти інтереси ОСОБА_4 Відповідачем прийнято дану заяву, на копії якої поставлено штамп із зазначенням дати отримання. Дані твердження представником відповідача не заперечуються.

13.04.2011 року, з підстав порушення вимог ст. ст. 9, 19 Закону України «Про виконавче провадження» та в зв’язку з тим, що повноваження представника не підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону, відділом Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (а.с. 12).

Колегія суддів зазначає, що дана постанова незаконна та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Так, відповідно до вимог частини 1 статті 8 Закону України “Про виконавче провадження” сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Частиною 1 статті 9 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників.

Відповідно до вимог частини 1 статті 237 Цивільного кодексу України N 435-IV від 16.01.2003 року представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Частиною 3 даної статті передбачено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до вимог абзаців 4 та 5 частини 3 статті 245 Цивільного кодексу України довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами. Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.

В матеріалах справи знаходиться копія доручення ОСОБА_4 від 23.07.2008 р. (а.с. 9), яка видана ОСОБА_2. Дане доручення фактично є довіреністю, оскільки ним ОСОБА_2 уповноважується представляти інтереси ОСОБА_4, у тому числі, вести справи в усіх державних установах, кооперативних, громадських, приватних організаціях, цивільні (в тому числі адміністративного судочинства) в усіх судових установах з усіма правами, якими наділений законом позивач, відповідач, треті особи і потерпілий, в тому числі з правом підпису процесуальних документів, закінчення справи мировою угодою, визнання чи відмови повністю або частково позовних вимог, зміни предмета позову та позовних вимог, оскарження рішення суду, одержання виконавчого листа з правом одержання майна і грошей.  

Дослідивши дану довіреність, колегія суддів констатує, що згідно з виданим ОСОБА_2 дорученням від 23.07.2008 р. він мав повноваження брати участь від імені ОСОБА_4 у виконавчому провадженні, подавати у зв’язку з цим заяви та документи, ставити підписи.

Крім того, колегією суддів встановлено, що оскаржувана постанова винесена відповідачем з порушенням строків встановлених ч. 2 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження”, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про прийняття виконавчого документа до виконання 07.04.2011 року, а постанова винесена тільки 13.04.2011 року.

Відносно позовних вимог щодо стягнення  витрат в сумі 101,40 грн. та моральної шкоди в сумі 4800,00 євро, позивач посилався на те, що витрати полягають в затрачених коштах на проїзд та відповідні відрядження, які пов’язані із подачею відповідачу заяви про прийняття до виконання виконавчого листа №2а-3 виданого 06.04.2011 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області, а моральну шкоду слід стягнути з підстав застосування судової практики Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями позивача в обґрунтування даних позовних вимог з наступних підстав.

Згідно  постанови  Пленуму Верховного Суду України  від 31 березня 1995 р. № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичні  особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності,  престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної)  прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Відповідно до пункту 4 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Крім того, пунктом 5 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що обов'язковому з'ясуванню судом підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, і в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги  та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює  докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.

Відмовляючи позивачу в частині позовних вимог про відшкодування шкоди колегія суддів виходить із того, що позивачем по справі належно не обґрунтовано та не надано доказів спричинення моральної шкоди внаслідок винесення відповідачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13.04.2011 року.

Щодо стягнення в користь позивача витрат на підставі Постанови Кабінету Міністрів України N 590 від 27.04.2006 року “Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” колегія суддів зазначає, що дані витрати пов’язані із подачею відповідачу заяви про прийняття до виконання виконавчого листа №2а-3 виданого 06.04.2011 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області, а тому враховуючи норми глави 7 Кодексу адміністративного судочинства України не є судовими витратами і не можуть бути стягнуті в порядку та розмірі передбаченому вищезгаданою Постановою Кабінету Міністрів України.

При цьому, позивачем суду не надано жодних доказів, які б підтверджували наявність таких витрат. Представлений позивачем в судовому засіданні квиток на проїзд Асоціації перевізників Городенківського району не взятий судом до уваги як доказ понесених витрат, оскільки даний проїздний документ не містить дати надання послуги з перевезення.

Враховуючи наведені обставини справи, норми матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Зокрема, з врахуванням норм ч.2 ст 11 Кодексу адміністративного судочинства України з метою повного захисту порушених прав позивача слід визнати незаконною та скасувати постанову відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 13.04.2011 року про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №26026183.

В решті позовних вимог слід відмовити.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

                                                            ПОСТАНОВИЛА:

          Позов задовольнити частково.

          Визнати незаконною та скасувати постанову відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про відмову у відкритті провадження від 13.04.2011 року у виконавчому провадженні № 26026183.

 В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

          Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Головуючий суддя:                              /підпис/                                        Грицюк П.П.

          Судді:                                              /підпис/                                        Черепій П.М.

                                                            /підпис/                                        Главач І.А.

          Постанова складена в повному обсязі 11.05.2011 року.