РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" травня 2011 р. Справа № 18/5025/269/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Олексюк Г.Є.
суддів Гудак А.В.
суддів Сініцина Л.М.
при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Державна інноваційна фінансово-кредитна установа в особі Хмельницького регіонального відділення на рішення господарського суду Хмельницької області від 28.03.11 р.
у справі № 18/5025/269/11 (суддя Саврій В.А. )
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Славутський покрівельний завод"
відповідач Державна інноваційна фінансово-кредитна установа в особі Хмельницького регіонального відділення
про стягнення в сумі 15 000 грн. заборгованості
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність в справі )
відповідача - ОСОБА_2(довіреність в справі )
Судом роз’яснено представникам сторін права та обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 28 березня 2011 року у справі № 18/5025/269/11 (суддя Саврій В.А. ) задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Славутський покрівельний завод" (м.Славута) та стягнуто на його користь із Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Хмельницького регіонального відділення (м. Хмельницький) 15000 гривень заборгованості, 150 гривень витрат по оплаті державного мита та 236 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Ухвалюючи рішення ,суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем порушено взяті на себе зобов'язання за договором зберігання № 44/10 від 05 травня 2010 року (із змінами та доповненнями), зокрема : своєчасно - до 31.08.2010 року не отримано переданий на збереження комплекс технологічного обладнання для виробництва покрівельних і гідроізоляційних матеріалів вартістю 861450 гривень, що зберігається позивачем за адресою: м. Славута, вул. Князів Сангушків, 95 та не відшкодовано витрати зберігача, та з огляду та положення ст.173,193 Господарського кодексу України та ст.11,509,530,936,938,946,948 Цивільного кодексу України стягнув із відповідача на користь позивача заборгованість за даним договором.
Не погодившись із означеним рішенням, Державною інноваційною фінансово-кредитною установою в особі Хмельницького регіонального відділення подано апеляційну скаргу, якою вважає оскаржуване рішення незаконним та ухваленим із порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування скарги зазначає, що дійсно 05 травня 2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір зберігання № 44/10 за умовами якого позивачу передано на відповідальне зберігання комплекс технологічного обладнання. З врахуванням додаткової угоди від 01 липня 2010 року сторонами погоджено строк, до якого позивач повинен зберігати передане йому майно - до 31 серпня 2010 року та встановлена за збереження майна плата у розмірі 3000 грн. в місяць , яка повинна була бути сплачена в продовж 7 банківських днів з дня підписання сторонами акту надання послуг. На думку апелянта, судом першої інстанції проігноровано інтереси держави, так як виконання вимог позивача та рішення у даній справі зумовить демонтаж обладнання, що потягне за собою значні витрати для обох сторін, оскільки при цьому потрібно здійснити часткову руйнацію як приміщення, так і самого обладнання, що неминуче призведе до значного зниження його вартості та неможливості використовувати за призначенням.
В обґрунтування порушення місцевим господарським судом норм процесуального права апелянт стверджує, що судом проігноровано клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до розгляду господарським судом Хмельницької області справи №16/5025/308/11 за позовом відповідача до позивача про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна : приміщення у якому зберігається комплекс технологічного обладнання для виробництва покрівельних і гідроізоляційних матеріалів вартістю 861450 гривень. На переконання апелянта, судом помилково не прийнято до уваги, що результати розгляду справи (№16/5025/308/11) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна безпосередньо впливатиме на правильність рішення по даній справі та безпідставно не застосовано ст.79 ГПК України. Просить оскаржуване рішення скасувати і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Славутський покрівельний завод» відмовити.
Письмовим відзивом № 302 від 10 травня 2011 року представник ТОВ «Славутський покрівельний завод» вважає доводи апеляційної скарги надуманими, безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та вказує, що судом вірно застосовано норми матеріального права у вирішенні спірних відносин, так як предметом розгляду справи є договір зберігання, відносини по якому регулюються Главою 66 Цивільного кодексу України. Проти доводів апелянта про те, що судом не враховано інтересів держави, заперечує з огляду на положення ст. 167 ЦК України. Непереконливими вважає твердження відповідача, що приміщення, де знаходиться обладнання, незаконно придбане позивачем у ВАТ «Славутський руберойдовий завод», яке на даний час ліквідовано та акцентує увагу, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 13 квітня 2011р. по справі №16/5025/308/11 відмовлено в задоволенні позовних вимог ДІФКУ до ТОВ «Славутський покрівельний завод» про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Під час апеляційного перегляду справи представник Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Хмельницького регіонального відділення апеляційну скаргу підтримав з мотивів, що у ній викладені. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.
У судовому засіданні апеляційного суду представник ВАТ «Славутський руберойдовий завод» проти апеляційної скарги заперечував та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
У відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Хмельницького регіонального відділення не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, 05.05.2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір зберігання № 44/10, за умовами якого позивач (зберігач) зобов'язаний зберігати та повернути у схоронності майно, перелік якого погоджено у пунктом 2 цього договору, яке передано відповідачем (поклажодавцем) (п. 1.1. договору) ( а.с.9-11).
Пунктами 2.1, 2.2, 3.2 договору № 44/10 сторонами погоджено, що ринкова вартість обладнання становить 861450 грн. з ПДВ, зазначене обладнання знаходиться за адресою м. Славута, вул. Князів Сангушків,95 та встановлено, що початок зберігання - 05.05.10 року; закінчення зберігання - 30.06.10 року. Також позивачем та відповідачем погоджено, що строк дії договору може бути продовжений сторонами шляхом укладання додаткової угоди до договору.
На виконання умов договору на підставі акта приймання-передачі обладнання від 05.05.10 року позивачем передано відповідачу майно на суму 861450 гривень ( а.с.12).
В подальшому, 01.07.10 року позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору зберігання №44/10, якою внесено зміни у пункти 3.2.2 та 4.1 договору та погоджено строк закінчення зберігання та визначено цей строк - 31.08.10 року та встановлено обов»язок відповідача здійснювати щомісячну оплату послуг за зберігання в сумі 3000 гривень, в тому числі ПДВ, впродовж 7 днів з дня підписання сторонами акту надання послуг ( а.с. 13).
Сторонами не заперечується їх вільне волевиявлення щодо укладення договору № 44/10 та додаткової угоди №1 до договору зберігання №44/10.
10.11.2010 року позивач звертався із вимогою № 738 про необхідність здійснення оплати послуг зберігача у розмірі 6000 гривень за період вересень-жовтень 2010 року (а.с. 14),проте відповідач вказаної заборгованості не оплатив .
Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.
Статтями 174, 193 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб»єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України також визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п.1,2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У відповідності до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно п.1 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Відповідно до ст. 948 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.
Згідно п.п.1, 3 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Порядок захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.
За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 цього Кодексу).
Як вбачається із акта обстеження комплекту обладнання лінії по виробництву рулонних покрівельних та гідроізоляційних матеріалів від 17.03.2011 року, складеного комісією позивача, то на час його складення передане на зберігання майно знаходилося у товариства з обмеженою відповідальністю "Славутський покрівельний завод", тобто, не забрано із зберігання відповідачем ( а. с. 29).
Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем послуг за зберігання переданного майна з розрахунку 3000 гривень на місяць за період з вересеня 2010 року по січень 2011 року (включно), а всього за 5 місяців на загальну суму 15000 гривень .
За таких обставин колегія суддів повністю погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позову та стягнення із відповідача на користь позивача 15000 гривень у судовому порядку.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процессуального права, зокрема, ст.79 ГПК України.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є саме неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.
Пов’язаність справ підлягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають приюдиційне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Заявляючи клопотання про зупинення провадження у даній справі від 28.12.2010 року до розгляду господарським судом Хмельницької області справи № 16/5025/308/11 відповідач покликається на те, що даний позов стосується нерухомого майна, яке перебувало у заставі ДІФКУ і де позивачем зберігається майно відповідача. В якості доказу до клопотання долучено ухвалу господарського суду Хмельницької області від 17.02.2011 року у справі № 16/5025/308/11 про прийняття позовної заяви Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Хмельницького регіонального відділення до ТзОВ «Славутський покрівельний завод» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки,укладеного 16.09.2008 року між ВАТ «Славутський руберойдовий завод» та ТзОВ «Славутський покрівельний завод» в частині продажу майна, яке перебувало у заставі.
Колегія суддів вважає, що відповідачем необґрунтовано означене клопотання та не наведено доводів, чим обумовлюється неможливість розгляду справи та яким чином пов'язана дана справа зі справою, що розглядається іншим судом.
Оскільки предметом спору у справі № 16/5025/308/11 є визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки, укладеного 16.09.2008 року між ВАТ «Славутський руберойдовий завод» та ТзОВ «Славутський покрівельний завод», а предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості по договору зберігання № 44/10 від 05.05.2010 року, тобто, договори є абсолютно різними за своєю юридичною природою та укладені між іншими юридичними особами у різні періоди, то колегія суддів вважає, що справа № 16/5025/308/11 жодним чином не пов»язана із справою № 18/5025/269/11.
За таких оставин, постановляючи рішення у даній справі, суд першої інстанції цілком правомірно відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги та пояснення представника відповідача не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у рішенні.
Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Хмельницького регіонального відділення та скасування чи зміни рішення господарського суду Хмельницької області від 28 березня 2011 року у справі № 18/5025/269/11.
Судові витрати за подання апеляціної скарги у зв"язку з відмовою в її задоволенні ,на підставі ст. 49 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Хмельницької області від 28 березня 2011 року у справі № 18/5025/269/11 залишити без змін,а апеляційну скаргу відповідача Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Хмельницького регіонального відділення без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуюча суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Сініцина Л.М.