Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-5371/11 Головуючий у 1 й інстанції - Панасенко О.П.
Доповідач - Петренко І.О.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2011 року
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді – Петренко І.О.
суддів – Котушенко С.П.,Романюк М.М..
при секретарі – Солодовій І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську за апеляційними скаргами Відкритого акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», ОСОБА_2 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат»про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні працівника,-
в с т а н о в и л а:
У червні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні працівника, зазначивши, що з 27.03.67 року він працював у відповідача. За наказом 277-к від 22 квітня 2008 року він був звільнений за власним бажанням в зв’язку з виходом на пенсію. При звільненні йому не виплатили 5352,89 грн. 25 квітня він дізнався про наявність наказу № 381 від 22 квітня 2008 року, за яким на нього накладено стягнення. Наказ видано про особу, яка вже не була працівником МГЗК. Просить стягнути розрахункові кошти 5352,89 грн., 8069,18 грн. за затримку розрахунку, та скасувати п.16 наказу № 381.
В вересні 2008 року позивач подав доповнення до позовної заяви, та просив стягнути з відповідача одноразове заохочення при виході працівника на пенсію, 16293,55 грн.
В заяві про уточнення позовних вимог позивач просив визнати п.16 наказу про накладання стягнення незаконним, просив стягнути невиплачену при звільненні заробітну плату в розмірі 2899,62 грн., компенсацію за затримку розрахунку 23881,04 грн, одноразове заохочення при виході на пенсію 16293,55 грн. Також позивач просив відшкодувати нанесену моральну шкоду, яку він оцінив у 5000 грн., тому що його безпідставно звинуватили в порушенні посадових обов’язків, підірвали його репутацію, він змушений виправдовуватись, його позбавили гарантій, передбачених колективним договором.
В березні 2010 року позивач уточнив позовні вимоги стосовно затримки розрахунку при звільненні та просив стягнути 105201,35 грн.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнено з ВАТ „Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат” на користь ОСОБА_2 15563,31 грн. одноразової винагороди. Сума стягнення визначена без утримання податку та інших обов’язкових платежів. Відмовлено повністю в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 до ВАТ „Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат”. Стягнено з ВАТ „Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат” судовий збір 155,63 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення 120 грн.
В апеляційній скарзі ВАТ „Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат” просить скасувати рішення суду та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати в частині відмови йому в задоволенні позовних вимог та в цій частині постановити нове рішення про задоволення позову і в цій частині.
Додатковим рішенням Марганець кого міського суду Дніпропетровської області від 4 березня 2011 року доповнено резолютивну частину рішення того ж суду від 1 жовтня 2010 року та визнано незаконним наказ № 382 від 22 квітня 2008 року в частині забов”язання головної бухгалтерії не сплачувати ОСОБА_2 одноразового заохочення.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення ВАТ „Марганець кий гірничо-збагачувальний комбінат” просить скасувати його повністю.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ВАТ „ Марганець кий гірничо-збагачувальний комбінат” –відхилити , апеляційну скаргу ОСОБА_2 –задовольнити частково , а рішення суду частково залишити без змін , а частково –скасувати , з наступних підстав.
Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з”ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з оскаржуваного рішення , суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про скасування п. 16 наказу по ВАТ „МГЗК” № 381 від 22 квітня 2008 року , яким позивачу за порушення вимог п. 3.8.1 посадової інструкції , п. 5.9 „ Положення по обліку ТМЦ руху та списання їх на виробництві „ була оголошена догана , він був позбавлений виробничої премії за квітень 2008 року , 100 % винагороди за вислугу років за квітень 2008 року та стягнуто в рахунок відшкодування шкоди середній місячний заробіток ( т. 1 ар. сп. 5-8).
Колегія суддів вважає , що в даній частині рішення суду першої інстанції являється законним і обґрунтованим , оскільки суд дійшов до висновку , що позивач не довів відсутність вищевказаного наказу саме 22 квітня 2008 року і факт його виготовлення в більш пізній період , тобто після звільнення ОСОБА_2 з роботи.
Обґрунтованим колегія суддів вважає і висновок суду першої інстанції стосовно підстав притягнення позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності у відповідності до наказу № 381 від 22 квітня 2008 року , оскільки виданий він був на основі матеріалів службового розслідування від 21 квітня 2008 року , яким виявлені недоліки , в тому числі і в роботі позивача, які призвели до збитків відповідача ( т. 1 ар. сп. 87-91,93). Висновки цього розслідування оскаржені не були , не відмінені і не спростовані на даний час.
В даній частині , колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим і законним.
Однак, як вбачається з оскаржуваного рішення позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача розрахункових сум ,що підлягали виплаті йому при звільненні з посиланням на те , що дані суми були зараховані у суми –що підлягали стягненню з позивача на відшкодування шкоди згідно п. 16 наказу № 381 від 22 квітня 2008 року .
З такими висновками погодитись не можна.
Так, звільнено було позивача з займаної посади 22 квітня 2008 року на підставі наказу № 277-к від 22 квітня 2008 року (т.1 ар. сп.63) у відповідності до положень ст.. 38 КЗпП України , у зв”язку з виходом на пенсію.
Як вбачається з довідки бухгалтерії ВАТ „МГЗК” від 22 травня 2008 року нарахована сума розрахунку з позивачем складала на день звільнення 5352 грн. 89 коп. ( т.1 ар. сп. 28) , що не заперечується відповідачем.
Згідно до положень ст.. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум , що належать йому від підприємства , установи , організації , провадиться в день звільнення. Про нараховані суми , належні працівникові при звільненні , власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Таким останнім днем роботи для позивача було 22 квітня 2008 року і вимоги про повідомлення позивача про належні йому суми були відповідачем виконані , з чим сторони погоджуються. Однак , в зв”язку з виданням відповідачем наказу № 381 від 22 квітня 2008 року виплачені не були.
Колегія суддів вважає , що вимоги позивача про стягнення з відповідача розрахункових сум підлягає задоволенню , а рішення суду першої інстанції в даній частині підлягає скасуванню , оскільки у відповідності до положень ч. 2, 3 ст. 136 КЗпП України розпорядження власника або уповноваженого ним органу про покриття шкоди , заподіяної працівником має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові , а у разі незгоди працівника з відрахуваннями останній має можливість вирішити даний спір у передбаченому законом порядку , як і власник чи уповноважений ним орган.
Дані вимоги законодавства витримані не були , в зв”язку з чим в даній частині позовні вимоги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції в даній частині слід скасувати.
Виходячи з вище наведеного , в зв”язку з тим , що відповідачем було порушено порядок покриття шкоди , заподіяної працівником , підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача сум ,передбачених ст.. 117 КЗпП України , згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки , зазначені в ст.. 116 КЗпП України , при відсутності спору про їх розмір , підприємство , установа організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як вбачається з довідки , наданої відповідачем середньоденний заробіток позивача складав 216 грн.91 коп. ( т. 1 ар. сп. 219) , а згідно до розрахунку позивача затримка у розрахунку з ним на час подання уточнених позовних вимог складала 485 днів до сплати йому належить 105201 грн. 35 коп ( т. 2 ар. сп. 44). Рішення суду першої інстанції в даній частині також підлягає скасуванню.
Вивчаючи питання про обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 відносно стягнення з відповідача суми одноразової винагороди у розмірі 15563 грн.31 коп. , колегія суддів вважає , що висновки суду першої інстанції являються законними , обґрунтованими положеннями колективного договору на 2008 рік між правлінням та трудовим колективом ( т. 1 ар. сп. 33-39 ) і , зокрема, п.2.21 його. Так, позивач пропрацював у відповідача з 27 березня 1967 року по 22 квітня 2008 року (т.1 ар. сп. 61-63) , тобто більше ніж 40 років , починаючи з простого робітника і остання посада , яку він обіймав з лютого 2003 року - начальник цеху підготовки виробництва кріпильних матеріалів (ЦПВКМ), і за цей період мав чисельні подяки. Окрім того, з матеріалів справи вбачається , що у 2007 році позивачу було присвоєне звання „Заслужений працівник промисловості України” ( т.1 ар. сп. 113).
Судом першої інстанції були в достатньому обсязі вивчені доводи відповідача, що до порядку вирішення даного питання і в рішенні мають місце обгрунтовані посилання на те , що профспілковий комітет надавав згоду на застосування вище вказаного заохочення , а розпорядженням головного інженеру цеху № 190 ( т.1 ар. сп 40,41,104) була надана і згода адміністрації та цехкому на застосування останнього . Тобто при вирішенні даного питання було витримано вимоги та положення , передбачені колективним договором .
Вказане розпорядження № 190 скасовано в наступному не було , а в зв”язку з цим наказ № 382 від 22 квітня 2008 року (т.1 ар. сп. 105 ) , яким було заборонено нараховувати та сплачувати позивачу вказане заохочення , по суті не вирішив питання про обґрунтованість чи необгрунтованість такого заохочення , а в наступному додатковим рішенням суду від 4 березня 2011 року даний наказ визнано незаконним ( т.2 ар. сп. 224-225), з чим погоджується і колегія суддів.
Таким чином , колегія суддів вважає , що розглядаючи спір в даній частині суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі , надані сторонами докази , правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон , який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги ВАТ „МГЗК” про те , що позивачем було допущено неналежне виконання службових обов”язків , в зв”язку з чим відповідачем понесені збитки , самі по собі не можуть бути підставою для задоволення вимог що до позбавлення позивача вище вказаного заохочення. Так, з матеріалів справи , матеріалів службового розслідування не вбачається пряма та безпосередня провина саме позивача серед групи посадових осіб , притягнутих до дисциплінарної та матеріальної відповідальності у спричиненні вище вказаних збитків, а з постанов про відмову в порушенні кримінальної справи ( т. 1 ар. сп.203,206,209,210 ) вбачається , що фактично недостача на комбінаті зовсім відсутня і дані висновки на цей час не спростовані.
Виходячи з вище викладеного та у відповідності з положеннями ст.. 237-1 КЗпП України підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_2 щодо відшкодування моральної шкоди , спричиненої йому порушенням його законних прав , оскільки останні призвели до моральних страждань , пов”язаних з необхідністю захисту свого доброго імені протягом значного часу .
Оскільки відповідно до вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна із сторін по справі забов”язана надавати докази в підтвердження своїх вимог та заперечень на позовні вимоги, а у відповідності до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб , поданим відповідно до положень ЦПК України , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб , які беруть участь у справі , визнати посилання відповідача в апеляційній скарзі обґрунтованими не можна , в зв”язку з чим апеляційну скаргу ВАТ „МГЗК” на рішення суду слід відхилити .
Доводи апеляційної скарги ВАТ „МГЗК” на додаткове рішення суду суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи , оскільки вони зводяться до не згоди з рішенням суду .
Керуючись ст..ст. 303,307,308,309,313,314,315,316,317,319 ЦПК України , колегія суддів ,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат»- відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 –задовольнити частково.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року та додаткове рішення того ж суду від 4 березня 2011 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмови позивачу в частині скасування п. 16 наказу № 381 від 22 квітня 2008 року по ВАТ „ Марганець кий гірничо-збагачувальний комбінат” –залишити без змін, а в решті - скасувати.
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та стягнути з Відкритого акціонерного товариства „ Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат” на користь ОСОБА_2 5352 грн.89 коп. , які повинні були бути виплачені як розрахункові при звільненні ; 105201 грн. 35 коп. за затримку розрахунку та 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення , однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .
Судді