ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" травня 2011 р. Справа № 5021/349/2011
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.
при секретарі Байбак О.І.
за участю представників сторін:
позивача –Петрищев О.О.
відповідача –Абідов Р.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Всеукраїнський акціонерний банк” (вх. №1685С/2) та апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Сумихімпром”, м. Суми, (вх. №1686С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 22.03.2011р. у справі № 5021/349/2011,
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Сумихімпром”, м. Суми,
до відповідача Публічного акціонерного товариства “Всеукраїнський акціонерний банк”, м. Суми,
про визнання окремих пунктів іпотечного договору недійсними -
встановила:
Відкрите акціонерне товариство “Сумихімпром” (надалі –Товариство) звернулось до господарського суду Сумської області з позовом в якому, з урахуванням уточнень та доповнень, просить суд визнати недійсним пункт 7.4 укладених між ним та відповідачем ( надалі –Банк), іпотечних договорів від 28.08.2008 р., зареєстрованих в реєстрі за № № 2809, 2871 в частині, якою передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання по кредитному договору в порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»та умовами цього договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»та умовами цього договору; та визнати недійсними пункти 7,5 та 7,6 вказаних іпотечних договорів від 28.08.2008 р., зареєстрованих в реєстрі за № № 2809, 2871.
Рішенням господарського суду Сумської області (суддя Зражевський Ю.О.) від 22.03.2011 р. позов задоволено частково. Визнано недійсним п. 7.5 Іпотечного договору від 02.12.2008 р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством “Всеукраїнський Акціонерний Банк” та Відкритим акціонерним товариством “Сумихімпром”, яким передбачено, що іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 7.4 цього Договору. Визнано недійсним п. 7.6 Іпотечного договору від 02.12.2008 р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством “Всеукраїнський Акціонерний Банк” та Відкритим акціонерним товариством “Сумихімпром”, яким передбачено, що за рішенням іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватися в позасудовому порядку: п. 7.6.1. Шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до наведених нижче умов. В іншій частині позову –відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням господарського суду Сумської області від 22.03.2011р. надіслав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить частково скасувати рішення суду першої інстанції у частині визнання недійсним: п. 7.5 Іпотечного договору від 02.12.2008 р., укладеного між ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” та ВАТ “Сумихімпром”, яким передбачено, що іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 7.4 цього Договору; п. 7.6 Іпотечного договору від 02.12.2008 р., укладеного між ВАТ “Всеукраїнський Акціонерний Банк” та ВАТ “Сумихімпром”, яким передбачено, що за рішенням іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватися в позасудовому порядку: п. 7.6.1. шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до наведених нижче умов.
Зокрема, на думку відповідача, суд безпідставно зробив висновок про невідповідність вищезгаданих пунктів договору вимогам закону, зазначаючи, що вони відповідають вимогам Закону України «Про іпотеку», ЦК України та не суперечать іншим нормативно-правовим актам законодавства України.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію, викладену в апеляційній скарзі відповідача, просить її задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити.
Позивач з рішенням господарського суду Сумської області від 22.03.2011 р. також не погоджується, подав апеляційну скаргу (вх. № 1686Х/2), в якій посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким: а) визнати недійсним п. 7.4. іпотечних договорів від 28.08.2008р. зареєстрованих в реєстрі за № 2809 та № 2871 в частині, якою передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання по кредитному договору в порядку встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку” та умовами цього договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України “Про іпотеку” та умовами цього договору; б) визнати недійсними пункти 7.5 та 7.6 іпотечних договорів від 28.08.2008 р. зареєстрованих в реєстрі за № 2809 та № 2871 в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно проігнорував факт невідповідності зазначених пунктів договорів положенням частини 4 статті 33 Закону України «Про іпотеку». При цьому, позивач зазначає, що оскільки він є державним підприємством, то зазначеною нормою передбачено право іпотекодавця звернути стягнення на предмет іпотеки виключно за рішенням суду, тоді як спірні пункти договору, всупереч вимогам закону, надають останньому право звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач наполягає на тому, що в п.п. 7.4, 7.5, 7.6 іпотечних договорів сторонами внесено положення, які суперечать вимогам закону.
Присутній в судовому засіданні представник позивача підтримав позицію, викладену в відзиві та в апеляційній скарзі позивача, просить суд її задовольнити, а в задоволенні скарги відповідача відмовити.
Оскільки апеляційні скарги надані на один і той же процесуальний документ, колегія суддів вважає можливим об’єднати їх в одне апеляційне провадження.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані суду докази та доводи, дослідивши доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування норм процесуального та матеріального права, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, 28.08.2008р. між Товариством та Банком, з метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором № 392 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_1 28.08.2008р., зареєстрований в реєстрі за № 2809 та іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_1 28.08.2008р., зареєстрований в реєстрі за № 2871.
Пунктом 7.4. вказаних договорів передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання по кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку” та умовами цього Договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України “Про іпотеку” та умовами цього договору.
Пунктом 7.5 вказаних договорів передбачено, що іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 7.4 цього договору.
Пунктом 7.6 вказаних договорів передбачено, що за рішенням іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватися в позасудовому порядку: п. 7.6.1. шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до наведених умов договору; п. 7.6.2. шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України “Про іпотеку” та умовами цього договору.
Позивач при зверненні до суду з позовом по даній справі зазначив, що вказані пункти договору суперечать статті 33 Закону України “Про іпотеку”, тому на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України просив визнати їх недійсними.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення, крім іншого виходив з того, що зміст пунктів 7.4. оспорюваного договору не суперечить (відповідає) змісту Закону України “Про іпотеку”, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні; що застереження, визначені в п.п. 7.5, 7.6 договорів, укладених з державним підприємством про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, суперечать нормам Закону України “Про іпотеку”, в зв’язку з чим, вони підлягають визнанню недійсними.
Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Ст. 203 ЦК України, визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини 4 статті 33 Закону України “Про іпотеку”, звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду.
Як свідчать матеріали справи, та не заперечується відповідачем у судовому засіданні, корпоративна частина прав держави в статутному капіталі ВАТ “Сумихімпром” складає 100 %. Позивачем в огрунтування зазначеного надано копію постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. № 154 “Про утворення Державної холдингової компанії “Титан України” (а.с. 20-21).
Відповідно до частини першої та другої статті 33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодержателя або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи –іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов’язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
Частинами третьою, четвертою статті 33 цього Закону визначено, що звернення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду.
Враховуючи викладене, є правомірними доводи позивача про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з пунктом 4 статті 33 Закону України «Про іпотеку»можливе виключно за рішенням суду, і за будь-яких обставин не може здійснюватися в позасудовому порядку, як про це зазначено в п. 7.4, 7.5, 7.6 спірних іпотечних договорів.
За таких обставин, висновки господарського суду про задоволення позовних вимог в частині визнання пунктів 7.5, 7.6 договорів недійсними є законними та обґрунтованими, однак в резолютивній частині рішення місцевий господарський суд вказав про визнання недійсними пунктів 7.5 та 76 Іпотечних договорів від 02.12.2008 р., укладених між сторонами, а не Іпотечних договорів від 28.08.2008 р., які досліджувались судом, що є підставою для скасування рішення в цій частині.
Разом з тим, безпідставними судова колегія вважає висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині визнання недійсним п. 7.4 договорів в частині яка дозволяє здійснювати звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання по кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку” та умовами цього Договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України “Про іпотеку” та умовами цього договору.
Зокрема помилковими є висновки господарського суду стосовно відсутності в п. 7.4 договору положень, які суперечать закону, оскільки даний пункт договору в певній частині фактично породжує право у відповідача звернути стягнення на предмет іпотеки також в позасудовому порядку, що суперечить частини 4 статті 33 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків зокрема є договори та інші правочини.
Пунктом 1 статті 626, пунктом 1 статті 628 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Враховуючи викладене, підлягають задоволенню вимоги, викладені в апеляційній скарзі позивача про скасування рішення в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним п. 7.4 договорів в частині яка дозволяє здійснювати звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання по кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку” та умовами цього Договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України “Про іпотеку” та умовами цього договору, а заявлений позивачем позов в даній частині підлягає задоволенню.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відповідність зазначених пунктів договору вимогам Закону України «Про іпотеку»судом відхиляється, оскільки відповідач не враховує вимог частини 4 статті 33 Закону України «Про іпотеку».
Доводи відповідача про те, що даний договір сторони уклали з урахуванням встановленого законом принципу свободи договору (ст.ст. 6, 627 ЦК України), судом до уваги також не приймаються, оскільки згідно з вимогами цивільного законодавства України (ст. 627ЦК України) сторони дійсно вільні в укладанні договору, проте з урахуванням вимог цього кодексу та інших актів цивільного законодавства. При цьому, однією з вимог до змісту договору (правочину) є його відповідність вимогам цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ст. 203 ЦК України). Сторони при укладанні п.п. 7.4, 7.5, 7.6 спірних договорів іпотеки не врахували дані вимоги до договору, та відповідні положення Закону України «Про іпотеку», що, як наслідок, є підставою для визнання їх недійсними.
Посилання відповідача на презумпцію дійсності правочину (стаття 204 ЦК України) та на відсутність в Законі України «Про іпотеку»прямої вказівки на недійсність договору, який укладено з державним підприємством, і яким дозволено звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, судова колегія вважає такими, що побудовані на вільному тлумаченні відповідачем окремих положень закону та такими, що не спростовують невідповідність п.п. 7.4, 7.5, 7.6 спірних договорів іпотеки вимогам законодавства України.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, мотиви позивача, з яких вони оспорюються, можуть бути підставою для його скасування та задоволення його позовних вимог, а мотиви відповідача не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
постановила:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Всеукраїнський акціонерний банк” залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Сумихімпром”, м. Суми, задовольнити .
Рішення господарського суду Сумської області від 22.03.2011р. у справі № 5021/349/2011 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Визнати недійсним пункт 7.4 договорів іпотеки від 28.08.2008 р., укладених між Відкритим акціонерним товариством “Всеукраїнський Акціонерний Банк” та Відкритим акціонерним товариством “Сумихімпром”, та зареєстрованих в реєстрі за № № 2809, 2871, в частині яка дозволяє здійснювати звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання по кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку” та умовами цього Договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України “Про іпотеку” та умовами цього договору та визнати недійсними пункти 7,5 та 7,6 іпотечних договорів від 28.08.2008 р. укладених між Відкритим акціонерним товариством “Всеукраїнський Акціонерний Банк” та Відкритим акціонерним товариством “Сумихімпром”, та зареєстрованих в реєстрі за № № 2809, 2871.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписано 30.05.2011 р.
Головуючий суддя Здоровко Л.М.
судді Плахов О.В.
Шутенко І.А.