КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-2036/10                                                    Головуючий у 1-й інстанції: Рева О.І.

                                                                                                     Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" травня 2011 р.                                                                                                        м. Київ

                           Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                                       Файдюка В.В.,

суддів:                                                                            Чаку Є.В., Літвіної Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області на постанову Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

                                                 В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 20.12.2010 року звернувся до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до УПФУ у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області про визнання відмови відповідача у виплаті соціальної допомоги як дитині війни неправомірною та зобов’язання нарахувати та виплатити таку допомогу з 17 червня 2010 року.

Постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено: зобов’язано відповідача провести перерахунок та виплатити позивачу щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни підвищивши її на 30 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 20.06.2010 року.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та відмовити в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ’єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни, що підтверджується копією посвідчення № 120297.

ОСОБА_2 є особою, що належить до соціальної категорії громадян “діти війни” в розумінні ст.1 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”, а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.

Згідно ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” особам, що належать до соціальної категорії громадян “діти війни”, з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ “Про державний бюджет України” на відповідний рік.

ЗУ “Про державний бюджет України на 2010 рік” збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії.

На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим вона звернулася до суду за захистом своїх прав.

Всупереч ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

Також, колегія суддів зазначає, що будь-яким іншим законом, крім Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії не встановлений, у зв’язку з чим відсутні підстави не застосовувати для розрахунку підвищення пенсії, як дитині війни, розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції – без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -  

                                                           У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області – залишити без задоволення.

Постанову Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 грудня 2010 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:                                                                                           В.В. Файдюк

Судді:                                                                                                                   Є.В. Чаку

                                                                                                                             Н.М. Літвіна