КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-931/10 Головуючий у 1-й інстанції: Ковчежнюк В.М.
Суддя-доповідач: Файдюк В.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"17" травня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Файдюка В.В.,
суддів: Чаку Є.В., Літвіної Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області на постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И ЛА:
ОСОБА_2 03.11.2010 року звернулася до Гайсинського районного суду Вінницької області з адміністративним позовом до УПФУ у Гайсинському районі Вінницької області про зобов’язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни за період з 03.05.2010 року по 03.11.2010 року та в подальшому.
Постановою Гайсинського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2010 року позовні вимоги за період з 03.05.2010 року задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та відмовити в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ’єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Згідно ст. 183-2 КАС України, справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_1
ОСОБА_2 є особою, що належить до соціальної категорії громадян “діти війни” в розумінні ст.1 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”, а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.
Згідно ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” особам, що належать до соціальної категорії громадян “діти війни”, з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ “Про державний бюджет України” на відповідний рік.
ЗУ “Про державний бюджет України на 2010 рік” збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії.
На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всупереч ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Законом не встановлюється ані строковість, ані обмеженість у часі щомісячних пенсійних виплат в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яку отримує особа в разі досягнення нею передбаченого Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. З самого визначення поняття пенсії випливає, що ці виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу. Цей вид виплат не є строковим, а тому не може бути призначений на якийсь строк. В даному випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок).
Таким чином, виплату пенсії позивачу не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це обмежуватиме право позивача на отримання державної пенсії яка повинна виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 15.02.2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до УПФУ в Києво-Святошинському районі Київської області про визнання дій протиправними.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції –без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області –залишити без задоволення.
Постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2010 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.В. Чаку
Н.М. Літвіна