Головуючий у 1 інстанції - Кравцова Н.В.

Суддя-доповідач - Попов В.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2011 року  справа №2а-7286/10/1270            

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Попова В.В.

суддів  Горбенко К.П. ,  Лях О.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2011 року у справі  № 2а-7286/10/1270 за позовом ОСОБА_2 до Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в м.Сєвєродонецьку, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання порушень відповідачем чинного законодавства, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернуся до суду з адміністративним позовом до Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в м.Сєвєродонецьку, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання порушень відповідачем чинного законодавства, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

          Позивач не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до посвідчення А №067786 від 28.01.1993 року, позивачеві присвоєно категорію 2 учасника ліквідації аварії на ЧАЕС у 1987 році (а. с. 15).

24.09.2009 року позивач звернувся до ВДВС ГУЮ МЮУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області про прийняття до свого провадження виконавчий лист та виконати рішення суду від 21.09.2004 року (а. с. 14, 15).

Як встановлено у судовому засіданні судом першої інстанції 12 серпня 2009 року постановою Луганського окружного адміністративного суду (справа № 2а-19795/09/1270) у задоволені адміністративного позову ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції, Сєвєродонецького міського відділу ГУМВС України в Луганській області, голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області Губанова В'ячеслава Дмитровича, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправної, зобов'язанні вчинити певні дії та відшкодувати матеріальну та моральну шкоду відмовлено.

Як вбачається із змісту постанови суду від 12.08.2009 ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги, зокрема, про оскарження дій Сєвєродонецького міського відділу ГУМВС України в Луганській області щодо виконання рішення Сєвєродонецького міського суду від 21.09.2004 р.

Згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки позивачем у зазначеному позові оскаржуються дії відповідача № 1 щодо процедури виконання та повернення йому виконавчого листа на підставі ст. 40 закону України «Про виконавче провадження» по виконанню судового рішення Сєвєродонецького міського суду від 21.09.2004 про стягнення з ОСОБА_4 на його користь суми в розмірі 29944гривень, які вже були предметом розгляду у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій, та дії відповідача №1 з моменту відкриття виконавчого провадження до повернення виконавчого листа визнані правомірними та відповідно до вимог ст. 72 КАС України не підлягають доказуванню, позовні вимоги визнання порушення відповідачем статті 40, 124 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про виконавче провадження», вимог Конвенції «Про стягнення аліментів за кордоном», «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах», визнання відсутності у матеріалах виконавчого провадження доказів повідомлення позивача про його права у виконавчому провадженні, визнання приховування відповідачем майна боржника, зазначене у виконавчому листі, визнання неналежним виконання відповідачем дій під час виконавчого провадження, визнати відсутність підстав для закриття виконавчого провадження від 28.02.2006, визнати порушення відповідачем строків щодо здійснення виконавчих дій, визнати навмисне невиконання відповідачем рішення суду від 21.09.2004, статей 8, 19, 124, 129 Конституції України при виконанні судового рішення від 21.09.2004, визнати порушення статті 13 Закону України «Про судоустрій України», визнати навмисну перешкоду відповідачем при здійснені виконавчих дій при виконанні судового рішенні від 21.09.2004 не підлягають задоволенню за їх необґрунтованістю.

Щодо вимог позивача про визнання відсутність доказів щодо надання відповіді на звернення позивача 24.09.2000 та, 07.12.2009 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх необґрунтованість з наступних підстав.

У відповідності до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Як вбачається із матеріалів справи, 24.09.2009 та 07.12.2009 позивачем на адресу відповідача 1 були направлені заяви про прийняття до свого провадження виконавчий лист та виконати рішення суду від 21.09.2004, надати у встановлений законом строк відповідь на звернення.

Листами від 05.10.2009 за вих.. № 22912/03-15 та від 17.12.2009 за вих. №29767/03-19 відповідачем 1 були надані відповіді позивачу на його звернення, які були направлені поштою, що підтверджується витягами із книги реєстру вихідної кореспонденції.

Тому колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем 1 у відповідності до норм Закону України «Про звернення громадян» були розглянуті заяви позивача від 24.09.2009 та від 07.12.2009 та у строк, встановлений Законом надані відповіді.

Дані обставини, встановлені під час розгляду справи в суді першої інстанції та підтверджуються поясненнями свідка начальника відділу ВДВС Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області Прийма Р.С.

Щодо позовних вимог позивача про визнання відсутності доказів у відповідача щодо вручення позивачеві постанови про закриття виконавчого провадження, визнання відсутність доказів належного виконання рішення суду від 21.09.2004, визнати фальсифікацію відповідачем під час виконавчого провадження та відсутність законних вимог щодо обов'язкового надання оригіналу виконавчого листа, визнати факт відсутності у відповідача звернень до Сєвєродонецького міського суду про вчинені виконавчі дії та доказів направлення до суду постанов про виконавчі дії, визнати факт відсутності у відповідача доказів вручення позивачу двох постанов у 2009 році про відмову у відкритті виконавчого провадження, визнати факт відсутності у відповідача доказів щодо роз'яснення позивачу право на звернення до суду у разі відмови у прийнятті виконавчого листа, визнати порушення відповідачем статті 370 ЦПК України, колегія суддів, як і суд першої інстанції вважає їх також необґрунтованими, оскільки вимоги позивача фактично стосуються виконавчого провадження та здійснення виконавчих дій рішення суду від 21.09.2004 щодо яких є постанова суду, яка набрала законної сили, яка була надана представником відповідача 1 до суду 19.01.2011.

Щодо вимоги про подання до Вищої ради юстиції України, Президента України, Відділу боротьби з організованою злочинністю та корупції при Верховній Раді України по факту незаконних дій посадових осіб відповідача для порушення кримінальної справи, колегія судді не находить підстав для її задоволення, оскільки не встановлено порушень з боку відповідача 1 норм діючого законодавства, які б свідчили про наявність складу злочину для порушення кримінальної справи.

Щодо вимоги позивача про винесення окремої ухвали про притягнення посадових осіб відповідача до відповідальності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про їх безпідставність, оскільки під час розгляду справи не було встановлено, а позивачем доведено порушення посадовими особами відповідача норм Закону України «Про виконавче провадження».

Щодо вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоду у сумі 21 600 грн. та моральної шкоду у розмірі 150 000 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 25 Закону України «Про звернення громадян» громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Статтею    23    ЦК   України    передбачено,   що   особа   має    право   на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

           Як встановлено ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Виходячи з аналізу зазначених норм, випливає, що однією з умов відшкодування моральної шкоди необхідна наявність незаконних рішень, дій чи бездіяльності вказаної посадової або службової особи, у разі їх відсутності, підстав для такого відшкодування немає.

Посилання позивача на спричинення йому моральних страждань та матеріальної шкоди на загальну суму у розмірі 137 545 грн. 90 коп. не підтверджені жодними доказами у справі, а тому вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди є безпідставними та необгрунтованими.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2011 року у справі  №2а-7286/10/1270 за позовом ОСОБА_2 до Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в м.Сєвєродонецьку, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання порушень відповідачем чинного законодавства, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів :                                                                                 В.В. Попов

                                                                                                    К.П. Горбенко О.П. Лях