ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2011 р. Справа № 2а/0270/1776/11
м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича,
при секретарі судового засідання: Яковенка Дмитра Олександровича,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1,
відповідача: не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Господарського суду Вінницької області
про: визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ :
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі –ОСОБА_1.) до Господарського суду Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є професійним суддею, з 20.07.1987 року працював на посаді держарбітра та працює на посаді судді в Господарському суді Вінницької області з 1992 року і по цей час. Протоколом комісії господарського суду Вінницької області йому встановлено загальний стаж роботи судді 19 років, 11 місяців 25 днів і право на отримання щомісячного довічного грошового утримання з 20.04.2003 року в розмірі 80%, а з 20.04.2008 року в розмірі 90%, яке виплачувалось до січня 2011 року звільненим від сплати податку. Проте, на підставі листа № 2689/5/17-0716 від 02.03.2011 року заступника голови комісії з проведення реорганізації ДПА України - заступника Голови ДПС України фінансово-економічний відділ Господарського суду Вінницької області при нарахуванні і виплаті позивачу щомісячного грошового утримання оподатковує його починаючи з січня 2011 року за ставками, встановленими Податковим кодексом України.
Не погоджуючись з зазначеними діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з проханням визнати неправомірними дії Господарського суду Вінницької області щодо оподаткування та утримання податку з щомісячного (довічного) грошового утримання, як судді з січня 2011 року.
Крім того, позивач просив суд заборонити Господарському суду Вінницької області оподатковувати та утримувати податок з щомісячного (довічного) грошового його утримання починаючи з 2011 року та допустити до негайного виконання рішення суду, прийнятого за результатами розгляду даної справи.
У судовому засіданні позивач зазначив, що позов підтримує у повному обсязі та просив суд позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Господарський суд Вінницької області, не погоджуючись з позовними вимогами, надав до суду пояснення. У своїх поясненнях Господарським судом Вінницької області вказано, що дійсно, протоколом комісії господарського суду Вінницької області № 1 від 14.04.2003 року встановлено, що загальний стаж роботи позивача на посаді судді складає 19 років, 11 місяців та 25 днів, а тому позивач може мати право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді з 20.04.2003 року відповідно до чинної на той час статті 43 Закону України “Про статус суддів”. Однак, Державною судовою адміністрацією України прийнято Положення про порядок призначення та виплати щомісячного грошового утримання працюючим суддям та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, яким передбачено, що суддям, які набули відповідне право та продовжують працювати на посаді судді, виплачується не довічне, а щомісячне грошове утримання. У 2001 році ДСА України повідомлено Господарський суд про дані зміни та роз’яснено порядок стягнення податків та внесків з щомісячного грошового утримання суддів. А тому, виплата щомісячного грошового утримання позивачу у березні 2011 року здійснена з урахуванням вимог пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, включивши його до загального місячного оподатковуваного доходу.
Відповідач у судове засідання не з'явився, надавши попередньо до суду пояснення в якому просив здійснювати розгляд справи без участі представника Господарського суду у Вінницькій області.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Враховуючи заяву відповідача про розгляд справи за відсутності його представника, думку позивача, суд з урахуванням вимог ст. 128 КАС України вирішив провести розгляд адміністративної справи за відсутності представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів" визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.
Як встановлено під час розгляду адміністративної справи, позивач працює на посаді судді господарського (арбітражного) суду Вінницької області з 07.07.1992 року по теперішній час (а.с. 18).
Протоколом № 1 засідання комісії по встановленню стажу роботи, який дає право на отримання процентної надбавки за вислугу років від 14.04.2003 року позивачу встановлено загальний стаж роботи судді 19 років, 11 місяців 25 днів і право на отримання щомісячного довічного грошового утримання з 20.04.2003 року.
Діючим на той час Законом України "Про статус суддів" передбачалось, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя, також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків (ч.1 ст. 43 Закону). Частиною 4 цієї ж норми визначалось, що судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання.
Діючим на даний час Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме ч. 1 ст. 138 встановлено, що судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених ст. 37 Закону України "Про державну службу" або, за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання. Крім того, ч. 4 цієї ж статті визначає, що пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку.
Із зазначених норм раніше діючого Закону України "Про статус суддів" та Закону України «Про судоустрій і статус суддів»слідує, що довічне грошове утримання призначається лише суддям у відставці.
Положенням про порядок призначення та виплати щомісячного грошового утримання працюючим суддям та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, погодженим рішенням Ради суддів України № 34 від 13.05.2005 року та затвердженим наказом Державної судової адміністрації України № 94 від25.08.2005 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.11.2005 року за №1314/11594) чітко розрізнені поняття: «щомісячне грошове утримання працюючих суддів»та «щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці».
Так, відповідно до п. 4.9 вищевказаного Положення, суддя, який має право на відставку, за умови наявності стажу роботи на посаді судді не менше 20 років, та продовжує працювати на посаді судді, одержує 100 відсотків передбаченого законом щомісячного грошового утримання, належного йому в разі виходу у відставку. Одночасно п. 4.10 Положення визначає розміри щомісячного довічного грошового утримання, яке повинно виплачуватись судді у відставці.
Пункт 2 Порядку встановлює порядок призначення судді щомісячного грошового утримання, а пункт 3 - щомісячного довічного грошового утримання. При цьому п. 3.1 визначено, що після видання наказу про відрахування судді зі штату суду на підставі акта Верховної Ради України або Президента України про звільнення у зв'язку з поданням заяви про відставку, у тому числі у відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків, та припиненням виплати щомісячного грошового утримання працюючому судді, голова суду, де працював суддя, видає наказ про встановлення довічного грошового утримання судді у відставці.
Постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»у п. 31 також закріплено, що судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату та щомісячне грошове утримання у розмірі 100 відсотків, судді Конституційного Суду України - 50 відсотків, судді Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів - 30 відсотків передбаченого законом щомісячного довічного грошового утримання, належного їм у разі виходу у відставку.
Під час розгляду адміністративної справи з’ясовано, що позивач не виходив у відставку, а продовжує починаючи з 07.07.1992 року працювати на посаді судді Господарського суду Вінницької області. Вказане підтверджується, як особистими поясненнями позивача та письмовими поясненнями відповідача так і довідкою Господарського суду Вінницької області № 4 від 05.04.2011 року (а.с. 18).
Висновки позивача про наявність в нього права на звільнення від оподаткування через вимоги підпункту «е»пункту 165.1.1 ст. 165 Податкового кодексу України, згідно з яким до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податків, серед інших не включається також отримане щомісячне довічне грошове утримання, суд оцінює, як помилкові. Так, вказаною позивачем нормою Податкового кодексу України передбачено звільнення від оподаткування доходу, що складається з отриманих сум довічного грошового утримання, а не щомісячного грошового утримання, яке виплачується позивачу з урахуванням вимог п. 31 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Твердження позивача про те, що йому виплачується довічне грошове утримання з посиланням на протокол № 1 засідання комісії по встановленню стажу роботи, який дає право на отримання процентної надбавки за вислугу років від 14.04.2003 року (а.с. 10), подання про призначення судді Господарського суду Вінницької області щомісячного довічного грошового утримання від 14.04.2003 року (а.с. 12), наказ № 85-К від 18.04.2008 року суд оцінює критично з наступних підстав. Позивачем оскаржуються дії відповідача починаючи з січня 2011 року. Як вбачається з наданих відповідачем доказів, з січня 2011 року по теперішній час позивачу виплачувалось не довічне грошове утримання, а щомісячне грошове утримання з якого і утримувався податок з доходів найманих працівників. Це підтверджується довідкою № 12 від 31.03.2011 року (а.с. 34), платіжними дорученнями від 10.03.2011 року № 73 та № 74 (а.с. 35-36).
Також суд звертає увагу на те, що статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Вказана позиція підтверджена висновком у Рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року по справі Щокин проти України. Так, у п. 50 висновку Суду зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 полягає в тому, що будь-яке втручання з боку державної влади в мирне користування особи своїм майном має бути законним; друга пропозиція першого пункту дозволяє позбавлення права власності тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт свідчить, що держава має право контролювати користування власністю шляхом застосування "законів". Крім того, принцип верховенства права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, властивий усім статтям Конвенції. Отже, питання, чи був порушений справедливий баланс між громадськими інтересами і вимогами захисту основних прав людини, має значення, тільки якщо було встановлено, що дане втручання відповідає вимогам законності і не було самовільним.
Статті 163, 165 Податкового кодексу України, є діючими нормами законодавства, в установленому законодавством порядку не відмінені (скасовані) або не визнані такими, що суперечать Конституції України, а тому повинні виконуватись органами державної влади та їх посадовими особами з огляду на вимоги ст. 19 Конституції України. Виходячи з наведеної практики Європейського суду з прав людини, положень ст. 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, суд приходить до висновку про відсутність підстав ставити під сумнів дії відповідача щодо утримання податків з щомісячного грошового утримання позивача.
Згідно з ст. 11, ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивач прийшов до помилкового висновку про наявність у нього пільг з оподаткування сукупного доходу до складу якого включається щомісячне грошове утримання, а тому у позові слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. З огляду на те, що в процесі розгляду даної справи свідки не залучалися і не призначалася судова експертиза та, зважаючи на відсутність в матеріалах справи документів на підтвердження відповідних судових витрат, судові витрати стягненню з позивача не підлягають
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя /підпис/ Загороднюк Андрій Григорович
Копія вірна:
Суддя:
Секретар: