ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2011 р. Справа № 2а/0270/781/11 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,
при секретарі судового засідання: Терлецькому Євгену Броніславовичу
за участю представників позивача Романєєвої Вікторії Петрівни, Ткачука Богдана Олександровича,
представників відповідачів Сидорова Олексія Володимировича, Спесивцева Вадима Валерійовича
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВА 9»
до: Державної податкової адміністрації у Вінницькій області, Державної податкової інспекції у м. Вінниці
про: визнання дій протиправними, скасування рішень та податкової вимоги
ВСТАНОВИВ :
18 лютого 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АВА 9» (далі – позивач, ТОВ «АВА 9») звернулося в суд з позовом до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області (далі – відповідач 1, ДПА у Вінницькій області), Державної податкової інспекції м. Вінниці (далі – відповідач 2, ДПІ у м. Вінниці) про визнання протиправними та скасування рішення ДПА у Вінницькій області №158 від 11.01.2011 року й податкової вимоги ДПІ у м. Вінниці від 11.02.2011 року №289.
Зазначили, що в період з 30.09.2009 року по 24.11.2009 року працівниками ДПІ у м. Вінниці та ДПА у Вінницькій області проведено виїзну планову перевірку ТОВ «АВА 9» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 03.04.2006 року по 30.06.2009 року.
За результатами перевірки складено акт від 01 грудня 2009 року №282/23/34325285, яким встановлено заниження Товариством бюджетного відшкодування за перевіряємий період в сумі 225707 гривень.
Висновки акту перевірки знайшли своє відображення у винесеному ДПІ у м. Вінниці податковому повідомленні-рішенні від 14 грудня 2009 року №0003332310/0, згідно із яким Товариству збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 225707 гривень та встановлено, що зазначена суму підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів.
Проте, рішенням ДПА у Вінницькій області від 11 січня 2011 року №158 податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 14 грудня 2009 року №0003332310/0 скасовано, на підставі чого ДПІ у м. Вінниці прийнята податкова вимога від 11.02.2011 року №289, якою Товариству встановлено податковий борг з ПДВ в сумі 78380 гривень.
Зазначене рішення мотивовано тим, що перевірка, висновки якої відображено в акті від 01 грудня 2009 року №282/23/34325285, проведена працівниками податкових органів в порушення наказу ДПА України №350 від 18.08.2005 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість” та наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість”, а також, без проведення доперевіряючого аналізу та дослідження надмірної сплати ПДВ до бюджету постачальниками.
Натомість, позивач вважає, що оскаржуване рішення та податкова вимога не відповідають приписам ст. 19 Конституції України в частині невірного застосування положень Закону України “Про податок на додану вартість”.
Таким чином, посилаючись на те, що зроблені відповідачами висновки не відповідають фактичним обставинам та чинному податковому законодавству, просили визнати неправомірними та скасувати рішення ДПА у Вінницькій області від 11.01.2011 року №158 та податкову вимогу ДПІ у м. Вінниці від 11.02.2011 року №289.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.
В судовому засіданні представники позивача Романєєва Вікторія Петрівна та Ткачук Богдан Олександрович позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представники відповідачів Сидоров Олексій Володимирович та Спесивцев Вадим Валерійович позовні вимоги не визнали з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи (а.с. 94-96, 123-125). Додатково пояснили, що відповідачі, приймаючи оскаржуване рішення та вимогу, діяли згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на їх думку, адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Суд, заслухав пояснення представників позивача, заперечення представників відповідачів, дослідив матеріали справи та надав їм юридичну оцінку.
Судом встановлено, що як юридична особа ТОВ «АВА 9» зареєстроване виконавчим комітетом Вінницької міської ради 29.03.2006 року, в результаті чого отримало свідоцтво про державну реєстрацію від 11.09.2007 року (а.с.7).
Товариство взято на податковий облік в ДПІ у м. Вінниці 03.04.2006 року за №225.
В період з 30.09.2009 року по 24.11.2009 року працівниками ДПІ у м. Вінниці та ДПА у Вінницькій області проведено виїзну планову перевірку ТОВ «АВА 9» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 03.04.2006 року по 30.06.2009 року.
За результатами перевірки складено акт від 01 грудня 2009 року №282/23/34325285 (а.с. 6-28), яким встановлено заниження ТОВ «АВА 9» бюджетного відшкодування за період з 03.04.2006 року по 30.06.2009 року в сумі 225707 гривень.
14 грудня 2009 року ДПІ у м. Вінниці винесено податкове повідомлення-рішення №0003332310/0, відповідно до якого встановлено порушення позивачем п.п.7.7.2, п.п.7.7.3, 7.7.7 п.7.7 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість”, у зв’язку із чим виявлено невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, відтак, Товариству збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 225707 гривень та встановлено, що зазначена суму підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів (а.с. 5).
Рішенням голови ДПА у Вінницькій від 11.01.2011 року №158 податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 14 грудня 2010 року №0003332310/0 скасовано. Приймаючи своє рішення ДПА у Вінницькій області виходила із того, що перевірка, висновки якої відображено в акті від 01 грудня 2009 року №282/23/34325285, проведена в порушення наказу ДПА України №350 від 18.08.2005 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість” та наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість”: без проведення доперевірочного аналізу; дослідження формування податкового кредиту проводилося лише за допомогою співставлення сум податкового кредиту та податкових зобов’язань в розрізі контрагентів; зустрічні перевірки не проведені та не досліджено надмірну сплату ПДВ до бюджету постачальниками; підтвердження сплати за поставлені товари відбулося відповідно до платіжних доручень, які не відповідають залишкам непогашеного податкового кредиту рядка 26 декларації з ПДВ.
У зв’язку із чим, ДПІ у м. Вінниці прийнята податкова вимога від 11.02.2011 року №289, якою встановлено Товариству податковий борг з ПДВ в сумі 78380 гривень (а.с. 68).
Визначаючись щодо позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, суд виходить із наступного.
Згідно з п.1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” вiд 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону №168 зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.
Згідно із підпунктом 1.8 статті 1 Закону №168, передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону №168, бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
За змістом підпункту "а" підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Суд не може погодитись з обґрунтуваннями відповідачів, викладеними у письмових запереченнях та зазначених в усних поясненнях представників в судових засіданнях, що оскаржуване рішення ДПА у Вінницькій області є правомірними, оскільки преревіряючими при проведені перевірки та прийняті органами ДПС рішень за формою В2 не досліджено питання надмірної сплати податку до бюджету, яке податковим органом ставиться в залежність від сплати постачальниками ПДВ до бюджету. Викладені вище положення нормативно - правових актів свідчать про те, що Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність таких на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Тобто, названий Закон виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб’єктами господарювання. Положення пункту 1.8. статті 1 Закону №168 щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у Постанові від 29.10.2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції.
Крім того, зазначена позиція узгоджується і з рішенням Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності
Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
З матеріалів справи встановлено, що Товариством в результаті своєї господарської діяльності сформовано податковий кредит, в результаті чого у останнього виникло право на бюджетне відшкодування в сумі 225707 гривень.
Дане право позивача підтверджено актом від 01 грудня 2009 року №282/23/34325285 (а.с. 6-28) та винесеним за його результатами ДПІ у м. Вінниці податковим повідомленням-рішенням від 14 грудня 2010 року №0003332310/0.
В результаті чого, позивач продовжуючи здійснення своєї господарської діяльності, щомісячно, за рахунок сформованого податкового кредиту, відтак підтвердженого права на бюджетне відшкодування, погашав податкове зобов’язання зі сплати податку на додану вартість, що стверджується даними облікової картки платника (а.с. 177-179).
Проте, 11 січня 2011 року на підставі рішення ДПА у Вінницькій області №158, яким податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 14 грудня 2010 року №0003332310/0 форми “В2” скасовано, Товариству усю раніше зараховану суму податкового зобов’язання, підтверджену як право на бюджетне відшкодування, виставлено як недоїмку, що також відображено в обліковій картці платника та у податковій вимозі.
Як вбачається з оскаржуваного рішення та пояснень представників відповідачів, останнє прийнято на підставі статті 55 Податкового кодексу України, відповідно до п. 55.1 якої податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Надаючи оцінку діям та рішенню ДПА у Вінницькій області №158 від 11 січня 2011 року, суд виходив із того, що відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлено, що основним мотивом прийняття цього рішення було порушення працівниками податкових органів наказу ДПА України №350 від 18.08.2005 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість” та наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість” при проведенні перевірки щодо правомірності формування Товариством податкового кредиту. Тобто, на думку голови ДПА у Вінницькій області податковим інспектором не досліджено “ланцюг” відшкодування ПДВ та не доведено факту зарахування до бюджету сум по ПДВ, що підлягають відшкодуванню.
Натомість, суд не може погодитися із таким висновком, оскільки як було зазначено вище Закон України “Про податок на додану вартість” виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб’єктами господарювання.
Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
З акту перевірки перевіряючим жодних порушень позивачем чинного законодавства в процесі формування податкового кредиту не виявлено, що свідчить про підставність та правомірність заявленого бюджетного відшкодування.
Крім того, порушення методичних рекомендацій, на думку суду, саме по собі не є достатньою підставою для скасування результатів перевірки, оскільки вони є актами індивідуальної дії та носять рекомендаційний характер. Як стверджувалось в судовому засіданні представниками позивача, накази ДПА України, на які посилається відповідач, за своєю правовою природою не є нормативно-правовими актами, в розумінні Указу Президента “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”№493/92 від 03.10.1992р. та Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому наказом МЮ України №34/5 від 12.04.2005р., зареєстрованого в МЮ України 04.2005р. за № 381/10661.
Так, згідно п. 1.4. Порядку, нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі за встановленою законодавством процедурою, спрямований регулювання суспільних відносин, що містить норми права, неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.
Накази ДПА України №350 від 18.08.2005р. “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість”, №515 від 03.09.2004р. “Методичні рекомендації щодо попереднього розгляду декларацій з ПДВ” не були зареєстровані в МЮ України, а відтак не набули статусу нормативно-правового акту.
Згідно з листом МЮ України №1286-09-24 від 20.07.2009р., методичні комендації за своєю правовою природою не є нормативно-правовим актом, оскільки носять рекомендаційний, а не обов'язковий характер, і відповідно до пп. "е" п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.92 р. № 731, на держреєстрацію не подаються.
Разом з цим за результатами проведеної правової експертизи Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів ДПС України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ, затверджених наказом ДПА України від 18.08.2005р. №350 встановлено, що вони містять нові правові норми, що зачіпають права, свободи й законні інтереси платників ПДВ та, відповідно, підлягають держреєстрації в установленому законодавством порядку.
Проте, вони не зареєстровані у Мін'юсті та не набирали чинності в установленому законодавством порядку.
Крім того, на думку суду, оскаржуване рішення винесено передчасно, так яке не ґрунтується на об’єктивно встановлених фактах та обставинах.
Його винесенню мала б передувати перевірка, яка би беззаперечно встановила безпідставність отримання позивачем бюджетного відшкодування, в результаті порушення положень ЗУ “Про податок на додану вартість”, що цілком би було логічним.
Проте, відповідачем цього зроблено не було, тому оскаржуване рішення винесено не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, з порушення прав добросовісного платника податків.
Відтак, воно не відповідає вимогам ч. 2 ст. 3 КАС України і є протиправним.
Також слід відмітити те, що відповідно до ст. 12 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” вiд 04.12.1990 року № 509-XII Державна податкова адміністрація України має право скасовувати рішення інших органів державної податкової служби, а державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції у містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) - рішення нижчестоящих державних податкових інспекцій у разі їх невідповідності актам законодавства. Однак, головою ДПА у Вінницькй області не було встановлено, а в судовому засіданні відповідачами не доведено, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці не відповідає вимогам чинного законодавства. Самі по собі допущені, на думку відповідачів, податковим інспектором під час перевірки порушення, які б впливали на прийняте рішення форми “В2” на час прийняття оскаржуваного рішення не доведено. В суді встановлено, що лише на час розгляду даної справи призначено службове розслідування та позапланову перевірку, до якої в принципі, працівники податкової інспекції допущені не були.
Крім того, як зазначалось вище, методичні рекомендації в даному випадку не слід ототожнювати із актами законодавства про які йде мова у ст. 12 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”. Дане правове застосування може мати місце лише щодо суті правовідносин, тобто правомірності формування бюджетного відшкодування, підтвердженого або спростованого шляхом проведення відповідної перевірки.
Що стосується прийняття ДПІ у м. Вінниці податкової вимоги, то слід зазначити, наступне.
Відповідно до пункту 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, обов'язковою передумовою прийняття податкової вимоги є узгодження податкового зобов'язання.
Відобразивши в картці платника податку рішення ДПА у Вінницькій області, та прийнявши оскаржувану вимогу, ДПІ у м. Вінниці виходила з того, що вказані ТОВ «АВА 9» в поданих до них деклараціях з податку на додану вартість зобов’язання не сплачені у встановлений строк. Однак, з таким висновком погодитись суд не може, оскільки, як зазначалось вище, вказані суми погашались за рахунок прийнятого та відображеного у картці податкового повідомлення-рішення форми “В2” вчасно та належним чином. Прийняття оскаржуваного рішення ДПА у Вінницькій області відображає правовідносини на даний час.
Порядок визначення та узгодження податкового зобов'язання регулюється ст. 56 Податкового кодексу України. Визначення контролюючим органом податкового зобов'язання проведено в даному випадку шляхом проведення виїзної планової перевірки, якою встановлено заниження ТОВ «АВА 9» бюджетного відшкодування за період з 03.04.2006 року по 30.06.2009 року в сумі 225707 гривень.
Наслідком проведення документальної невиїзної камеральної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення форми “В2” від 14.12.2009р. №0003332310/0, яким визначена сума заниження бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 225707 гривень.
Тобто, податкове зобов'язання було узгоджено контролюючим органом і свідчило про відсутність податкового боргу з ПДВ, про наявність податкового кредиту з ПДВ в зазначеній сумі.
За своєю правовою суттю податкова вимога засвідчує наявність податкового боргу платника податків. Відсутність податкового боргу виключає правомірність прийняття податкової вимоги.
Відтак, суд прийшов до висновку, що оскаржувана вимога підлягає скасуванню, оскільки фактично у позивача заборгованості не було.
Натомість, суд не може визнати дану вимогу протиправною, так як жодної протиправності в діях ДПІ у м. Вінниці не вбачає, оскільки остання отримавши рішення ДПА у Вінницькій області, вчинила передбачені законом дії, внесла його до бази, а у зв’язку із тим, що розкинута суму за попередні періоди та утворився борг – винесла вимогу.
В силу п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачами не доведено повною мірою правомірність оскаржуваних рішення та вимоги, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.
На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 94 КАС України підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України відповідно до частини задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової адміністрації у Вінницькій області від 11 січня 2011 року №158 про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 14.12.2009р. №0003332310/0.
Скасувати вимогу Державної податкової інспекції у м. Вінниці № 289 від 02.02.2011 року в частині сплати ВАТ "Вінницький інструментальний завод" податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 179690,13 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства "АВА 9" 2 грн. 55 коп. судового збору
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Чудак Олеся Миколаївна