Справа № 2а-3569/09/0370
Провадження №22-а/0390/534/11 Головуючий у 1 інстанції:Димарчук Т.М.
Категорія:10.3.1 Доповідач: Овсієнко А. А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 квітня 2011 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Овсієнко А А,
суддів - Осіпука В.В., Данилюк В.А., ,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі Волинської області про зобов’язання проведення нарахування та виплати підвищення до пенсії особі, яка має статус дитини війни, за апеляційною скаргою відповідача Управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2009 року, -
встановила:
В січні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, покликаючись на те, що він належить до категорії «дітей війни» і тому на підставі ст. 6 Законом України «Про соціальний захист дітей війни» має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Оскільки управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі дану вимогу закону не виконує, підвищення до пенсії у зазначеному розмірі не нараховує та не виплачує, позивач просив зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому таке підвищення за період з січня 2006 року по грудень 2008 року включно в сумі 4474 грн., поновивши при цьому пропущений з поважних причин строк звернення до суду щодо позовних вимог, які стосуються періоду 2006-2007 років.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2009 року позов задоволено частково та зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В своїй апеляційній скарзі відповідач управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі просить скасувати вищевказану постанову у зв’язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову, якою відмовити в позові повністю.
Апелянт покликається зокрема на те, що чинне законодавство України не містить жодного нормативного акту, який було б прийнято у 2007 році на виконання вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” щодо підвищення особам даної категорії пенсій на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, у зв’язку з чим не визначено, за рахунок яких коштів і з яких джерел мали проводитись такі виплати, тоді як у 2008 році підвищення до пенсії виплачувалось на підставі пп.2 п.41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у розмірі, визначеному ст.14 Закону України від 23.11.1995, № 458/95-ВР "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Апелянт вважає також, що до частини позовних вимог необхідно було застосувати передбачені ст.100 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи) наслідки пропущення позивачем визначеного ст.99 КАС України (у відповідній редакції) річного строку звернення до суду.
Позивачем не подано заперечень на дану апеляційну скаргу.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з’явилися і не подали клопотань про розгляд справи за їх участі, а тому згідно з п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати і ухвалити нову постанову про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року N 2195-IV з 1 січня 2006 року набув статусу «дитина війни» та на підставі ст.6 цього ж Закону (в її первинній редакції) отримала право на підвищення пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Однак, у 2006 – 2007 роках йому взагалі не нараховувалось і не виплачувалось таке підвищення, а у 2008 році виплачувалось щомісячно в розмірах: з січня по березень 2008 року – по 47 грн., з квітня по червень 2008 року – по 48 грн. 10 коп., з липня по вересень 2008 року – по 48 грн. 20 коп., з жовтня по грудень 2008 року – по 49 грн. 80 коп.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року визнано неконституційними положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими з урахуванням ст.111 цього Закону було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Вищевказані положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року була визнана неконституційною та втратила чинність з дня його ухвалення нова редакція ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, викладена у п.41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до якої дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Таким чином, дія положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в першочерговій редакції Закону від 18 листопада 2004 року тривала з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року.
А тому, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що у період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року позивачу повинно було нараховуватись та виплачуватись підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Підставними є також висновки суду першої інстанції про покладення саме на управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі, де позивач перебуває на обліку та отримує пенсію, обов’язку нарахування вищевказаного підвищення, оскільки згідно з пп.6 п.2.2 «Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», саме управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства.
Разом з тим, надуманими є наведені у апеляційній скарзі доводи відповідача про правомірність нарахування та виплати позивачу починаючи з 22 травня 2008 року такого підвищення пенсії на підставі пп.2 п.41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у розмірі, визначеному ст.14 Закону України від 23.11.1995, № 458/95-ВР "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, оскільки, як уже зазначалося вище, положення п.41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року були визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення такого рішення.
Не заслуговують на увагу доводи відповідача і про те, що встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, а тому не може застосовуватись для інших розрахунків (доплат, підвищень, дотацій, надбавок), оскільки наявність даної норми за відсутності іншого законодавчо визначеного мінімального розміру пенсії за віком не може бути достатньою підставою для відмови в реалізації позивачем свого права на отримання передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.
Покликання ж апелянта на відсутність бюджетного фінансування такого підвищення пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов’язань, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, про що зазначив Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України».
Водночас, обґрунтованими є посилання відповідача на пропущення позивачем передбаченого ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду судом першої інстанції) річного строку звернення до адміністративного суду з вимогами, які стосуються періоду часу з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Так, згідно з ч. 1 ст. 99 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що подавши позов 12.01.2009 року позивач пропустив річний строк звернення до суду і такий строк ним пропущено без поважних причин, оскільки належний розмір виплат був визначений діючими Законами, зміст яких, як і зміст вищевказаних рішень Конституційного Суду України, не є таємною інформацією і доступ до яких не обмежений. Відтак, посилання суду першої інстанції на застосування в даному випадку ст.87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є безпідставним.
А оскільки відповідач у своєму запереченні на позовну заяву та апеляційній скарзі наполягав на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до суду, то слід застосувати положення ст.100 КАС України щодо позовних вимог, які стосуються періоду з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позов підлягає до задоволення частково, а саме - в частині зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу передбачене ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення до пенсії за період з 22 травня 2008 року по 30 вересня 2008 року включно у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, з врахуванням ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та виплачених за цей період сум.
В частині позовних вимог стосовно зобов’язання нарахування та виплати такого підвищення за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року слід відмовити на підставі ст.ст. 99, 100 КАС України (в редакції, що діяла на час постановлення рішення судом першої інстанції) у зв’язку з пропуском позивачем без поважних причин річного строку звернення до адміністративного суду.
Відмовити також слід і в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов’язання відповідача здійснити нарахування вищевказаного підвищення до пенсії за період з січня 2006 року по грудень 2006 року, оскільки чинним законодавством України взагалі не було визначено порядку нарахування та виплати у 2006 році передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії дітям війни, а Конституційний Суд України не приймав рішень щодо неконституційності ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року N 3235-IV (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року N 3367-IV), згідно з якою передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» пільги дітям війни запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судом апеляційної інстанції постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Оскільки постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу слід частково задовольнити, а оскаржувану постанову - скасувати та прийняти нову постанову.
Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі Волинської області задовольнити частково.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2009 року в даній справі скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі Волинської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком на підставі ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з врахуванням ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та вже виплачених за цей період сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді