СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
23 травня 2011 року Справа № 5020-67/2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Латиніна О.А.,
суддів Маслової З.Д.,
Ткаченка М.І.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 від 23.04.99 представників сторін:
позивача: ОСОБА_2, ордер №б/н від 11.04.11;
відповідача: ОСОБА_3, довіреність №б/н від 01.02.11;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) від 01 березня 2011 року у справі №5020-67/2011
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до повного товариства "Ломбард "Айварс", ОСОБА_5 та компанія"
про визнання договору оренди приміщень недійсним та витребування майна
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом про визнання недійсним договору оренди приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 31.12.2003, укладеного між ОСОБА_6 та повним товариством "Ломбард Айварс", з моменту його укладення; а також про витребування у повного товариства "Ломбард "Айварс", ОСОБА_5 та компанія" майна —приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) від 01 березня 2011 року у справі №5020-67/2011 в позові відмовлено.
Під час розгляду спору господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що права позивача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, не порушуються у зв’язку із укладенням спірного договору оренди.
Не погодившись з рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що попередній власник майна, переданого в оренду за спірним договором, уклала його внаслідок помилки, внаслідок чого вартість оренди нерухомого майна суттєво зменшилась.
11.04.2011 від позивача надійшло уточнення до апеляційної скарги, в якій він зазначав про те, що суд неправомірно не застосував до спірних відносин статтю 230 Цивільного кодексу України, а також зазначає, що спірний договір укладено на строк, що перевищує максимальний розмір, встановлений законом для такого виду договорів.
У судовому засіданні 23.05.2011 позивач та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги, представник відповідача проти вимог скарги заперечував та просив залишити без змін рішення господарського суду першої інстанції.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2003 між ОСОБА_6 та повним товариством "Айварс" (після внесення змін у назву - повне товариство "Ломбард "Айварс", ОСОБА_5 та компанія") укладено договір оренди (аркуш справи 8).
Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець надає, а орендар приймає у користування приміщення за адресою: АДРЕСА_1 площею 41,8 кв.м., для використання з метою організації відділу з торгівлі виробами з коштовних металів та коштовного каміння, предметів мистецтва та антикваріату.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що сума щомісячної плати за оренду приміщення, без урахування комунальних платежів та плати за телефон, складає 300 гривень. Строк дії договору з 31.12.2003 по 31.12.2014 включно (пункт 5.1 Договору).
Матеріалами справи також підтверджено, що 08.07.2008 між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого дарувальник подарував вбудовані нежитлові приміщення під магазин непродовольчих товарів загальною площею 41,6 кв.м., а обдарований прийняв у дар вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 41,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (аркуш справи 14).
Позивач, оспорюючи вказаний договір, звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом про визнання такого договору недійсним та зобов’язання повернути майно із посиланням на статті 203, 215, 1212 Цивільного кодексу України, обґрунтовуючи вимоги тим, що на момент укладення договору оренди колишній власник майна ОСОБА_6 не розуміла, що вона підписує та тим, що дата підписання договору була поставлена пізніше.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши позивача та представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв’язку з наступним.
Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (пункт 4 Прикінцевих та перехідних Положень Цивільного кодексу України).
Враховуючи те, що правовідносини за спірним договором оренди від 31.12.2003 є тривалими, тобто продовжують існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України, тому його норми мають застосовуватись до таких відносин.
Згідно пункту 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Крім того, згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Вирішуючи спір про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2003 суд повинен встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як вже зазначалось, позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 обґрунтовані тим вимоги, що на момент укладення договору оренди колишній власник майна ОСОБА_6 не розуміла, що вона підписує, та яка внаслідок свого віку, фізичних та психічних, а також інших якостей не могла правильно оцінити характер, зміст і значення своїх дій.
За приписами частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
А в силу вимог частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Вимоги про визнання недійсними угод, укладених внаслідок помилки, розглядаються господарськими судами за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки, а укладені внаслідок обману, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною - за позовом підприємства, установи, організації, що потерпіла від цих протиправних дій. Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена. Помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. Помилка в мотивах угоди, а також неправильна уява про норму права не підпадають під ознаки статті 56 Цивільного кодексу. У вирішенні спорів про визнання угод недійсними на підставі статті 57 Цивільного кодексу господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди. (пункт 13 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").
Умови визнання недійсними правочинів з підстав зазначених у статтях 229-230 Цивільного кодексу України також містяться у пунктах 19, 20 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року N9.
Відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.
З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що право на звернення із позовом про визнання недійсним правочину, який укладено внаслідок помилки чи обману, має лише особа, яка укладала такий правочин та помилилась або діяла внаслідок обману з боку інших осіб, тобто позивачем має бути саме ОСОБА_6
Більш того згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, позивач під час обґрунтування власних позовних вимог мав надати відповідні докази у підтвердження власних вимог, а саме, наявність помилки на момент укладення правочину та її істотність –якщо підставою позову були обставини, зазначені у гіпотезі норми статті 229 Цивільного кодексу України, або наявність умислу у діях іншої особи, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману –якщо вимоги випливають із приписів статті 230 Цивільного кодексу України.
Однак, позивачем таких доказів а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду надано не було, у зв’язку з чим у судової колегії не має підстав вважати обґрунтованими позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2011.
Стосовно позовних вимог про витребування у повного товариства "Ломбард "Айварс", ОСОБА_5 та компанія" майна –приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, які обґрунтовані посиланням на статтю 1212 Цивільного кодексу України, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що норми вказаної статті розповсюджуються на випадки набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, в той час як спірне майно знаходиться у відповідача на законних підставах, тобто в силу договору оренди від 31.12.2011, який не було розірвано або визнано недійсним у судовому порядку.
В уточненнях до апеляційної скарги заявник додатково зазначав, що спірний договір оренди від 31.12.2011 було укладено на строк, що перевищує максимальний згідно нормі статті 258 Цивільного кодексу УРСР, норми якого діяли на момент укладення такого договору.
Однак, судова колегія звертаю увагу на те, що за приписами статті 258 Цивільного кодексу УРСР строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством, тобто граничного строку дії договору майнового найму норми зазначеного закону не визначають, тому вказані доводи заявника на увагу не заслуговують.
Враховуючи викладене, колегією суддів не вбачається підстав для задоволення апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та скасування рішення господарського суду міста Севастополя.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 01 березня 2011 року у справі №5020-67/2011 залишити без змін.
Головуючий суддя О.А.Латинін
Судді З.Д. Маслова
М.І. Ткаченко
Розсилка:
1. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 АДРЕСА_2
2. повне товариство "Ломбард "Айварс", ОСОБА_5 та компанія" (вул. Хрустальова, буд. 75, кв. 40,Севастополь,99040)