Справа №2-264/07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2007 року м. Димитров
Димитровський міський суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Петуніна І.В.
при секретарі - Прокопенко І.М., Мітченкової Н.А.
за участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача Гомонова Е.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Димитров Донецької області
справу за позовом ОСОБА_1 до Вагонного депо Донецьк Донецької
залізниці про поновлення на попередньому місці роботи, стягнення середнього
заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Вагонного депо Донецьк Донецької залізниці про поновлення на попередньому місці роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.
У судовому засіданні в обгрунтування своїх позовних вимог позивач пояснила, що з відповідачем перебувала у трудових відносинах з 3 липня 1990 року, з 28 січня 2004 року працювала провідником п'ятого розряду. Наказом № 6/ОС від 10.01.2001 року вона була звільнена за прогули без поважних причин згідно ст.40 п.4 КЗпП України.
Вважає, що прогули з 15 листопада по 19 листопада 2006 року були з поважних причин і про це вона повідомила відповідачеві. Так 15 листопада 2006 року вона перебувала дома і у зв'язку з необережністю отримала опік. Травма була дуже сильною, що вона не змогла дійти навіть до лікарні. 20.11.2006 року рани від опіку стали все більше її турбувати і вона була змушена викликати карету швидкої допомоги. Після огляду лікарем вона була госпіталізована до Димитровської ЦМЛ і з 20.11.2006р. до 04.12.2006р. знаходилася на стаціонарному лікуванні в хирургічному відділенні Димитровської ЦМЛ з діагнозом інфікований опіко 3 ступеня. З 04.12.2006р. по 09.01.2007р. знаходилася на амбулаторному лікуванні з приводу опіку. 9 січня 2007 року лікарняний лист було закрито і згідно нього їй необхідно було приступити до роботи 10.01.2007 року.
10.01.2007 року вона вийшла на роботу, де їй повідомили, що вона звільнена за прогули, в зв'язку з чим їй видано копію наказу про звільнення з 10.01.2007 року, вважає, що відповідач сам визнав причини прогулу поважними, що свідчить звільнення з 10.01.2007р., а не з 15.11.2006р. та оплата відповідачем лікарняних з 20.11.2006р. по 09.01.2007р. Також вважає, що відповідачем була порушена ст.148 КЗпП України, а саме її звільнення за прогули з 15.11.2006 - 19.11.2006 було проведено з порушення місячного строку. У зв'язку з тим, що звільнення було незаконним, вважає, що відповідач повинен сплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.01.2007р. по 01.02.2007р. у розмірі 928.80 грн.
2
Крім цього просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 2000 грн. у зв'язку з тим, що вона одинока жінка, сама себе забезпечувала, її підтримати нікому, залишилася без роботи, засобів до існування, перестала спати ночами думаючи про те, як буде спокійно існувати далі, з таким записом ніхто не забажає її прийняти на роботу. Звільнення змінило її життя та спричинило душевну біль.
Позивач просить поновити її на попереднє місце роботи у якості провідника пасажирського вагону п'ятого розряду, стягнути з Вагонного депо Донецьк Донецької залізниці на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу на день рішення суду у розмірі 3870 грн. та моральну шкоду у розмірі 2000 грн.
Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що наказом начальника вагонного депо Донецьк № 690 від 02.07.1990 року позивач була прийнята на роботу у депо провідником пасажирського вагону. 10.01.2007р. наказом начальника вагонного депо Донецьк № 6/ос. Позивач була звільнена з роботи згідно п.4 ст.40 КЗпП України за відсутність на роботі без поважних причин з 15.11.2006р. по 19.11.2006р. - прогул, вважає звільнення законним, оскільки 5 листопада 2006р. провідник пасажирського вагону поїзду № 37/38 Донецьк-Київ ОСОБА_1. була відсторонена від обслуговування вагону у зв'язку з тим, що вона знаходилася у нетверезому стані на робочому місці, про що свідчить акт, складений одразу ж після виявлення факту алкогольного сп'яніння провідника ОСОБА_1, рапорту начальника поїзду № 37/38 Донецьк-Київ та поясненнями самої ОСОБА_1 10 листопада 2006р. позивач, при явці у рейс, була направлена у відділ кадрів на оперативний розбір факту її находження 05.11.2006р. на робочому місці у стані алкогольного сп'яніння. 10.11.2006р. позивач написала заяву на переведення провідником парку відстою вагонів в цех охорони вагонів, яку погодила з начальником відділу кадрової роботи. На підставі заяви позивача про переведення провідником парку відстою вагонів у цех охорони вагонів, у відділі кадрів, керуючись наказом Міністерства охорони здоров'я від 23.07.2002р. № 280 та у відповідності з наказом начальника вагонного депо Донецьк від 04.12.2006р. № 2759, їй було видане направлення проходження медогляду. Заяву про переведення позивач повинна була самостійно надати до секретаря начальника вагонного депо Донецьк на реєстрацію, але не зробила цього, про що свідчить журнал реєстрації вхідної кореспонденції за листопад 2006р. 13 листопада 2006р. позивач пройшла медогляд і 14.11.2006р. повинна була з'явитися у відділ кадрів для завершення оформлення документів, необхідних для переведення, але цього не зробила. Представник відповідача не заперечує проти того, що позивач отримала опік у себе дома увечері приблизно у 16.30, але згідно примітки 2 до розділу 5 Правил внутрішнього трудового розпорядку, позивач повинна була знаходитися у депо 15 листопада 2006р. з 12.45 до 16.45. Вона пішла з роботи у 12 годин та більше у той день не повернулася, тобто вона була відсутня більш як три години на роботі без поважних причин. Таким чином вважає звільнення законним та обґрунтованим і просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 03.07.1990р. ОСОБА_1. перебувала з відповідачем у трудових відносинах, з 28.01.2004р. працювала провідником п'ятого розряду, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.6). Наказом № 6/ОС від 10.01.2001 року була звільнена з 10.01.2007р. за ст.40 п.4 КЗпП України прогули без поважних причин з 15.11.2006р. по 19.11.2006р. (а.с.7).
5 листопада 2006р. був складений рапорт начальником потягу № 37/38 Донецьк-Київ про те, що позивач була відсторонена від роботи у зв'язку з тим, що
знаходилася у нетверезому стані та не могла обслуговувати пасажирів (а.с.39). Також про це був складений акт від 05.11.2006р. (а.с.41) та відібрані пояснення від ОСОБА_1 (а.с.40).
10.11.2006р. ОСОБА_1. написала заяву про переведення її провідником пасажирських вагонов у парках відстою вагонів цеху охорони вагонів (а.с.27). У зв'язку з переведенням на іншу посаду, 10.11.2006р. позивач отримала направлення на проходження медичного огляду, який вона пройшла 13.11.2006р. та була визнана придатною для роботи провідником у парку відстою пасажирських вагонів згідно висновку комісії (а.с.26).
Відповідно до пояснень позивача, 14 листопада та 15 листопада 2006р. до 12.00 вона знаходилася на роботі з метою узгодження заяви про переведення на іншу роботу з начальником Вагонного депо Донецьк Донецької залізниці, але його не було на робочому місці. 14.11.2006р. та 15.11.2006р. у 12.00 вона уходила з роботи та їхала додому. 15 листопада 2006р. приблизно о 16.00 позивач, перебуваючи вдома, у зв'язку з необережністю отримала опік.
Свідок ОСОБА_2 пояснила суду, що 15 листопада 2006р. приблизно після 16 годин вона прийшла додому до позивачки за адресою: АДРЕСА_1, для того, щоб пофарбувати волосся позивачці. Перед фарбуванням позивач поставила підігрити ведро води на пічку. Коли вона знімала ведро з окропом, то на ведрі обірвалася дужка та окроп вилився на ноги позивачу. Вона запропонувала їй викликати "швидку допомогу", але ОСОБА_1. відмовилася, тому що в неї нема коштів. Після цього вона пішла до себе додому.
Згідно пояснень позивача, вдома вона знаходилася з опіком по 20.11.2006р. та займалася самолікуванням. 20.11.2006р. викликала "Швидку допомогу" та була госпіталізована до Димитровської центральної міської лікарні, де знаходилася з 20.11.2006р. по 04.12.2006р., потім виписана на амбулаторне лікування. На листку непрацездатності знаходилася з 20.11.2006р. по 09.01.2007р., що підтверджується картою виклику "Швидкої допомоги", довідкою Димитровської центральної міської ликарні (а.с.8, 9, 28).
10.01.2007р. позивач написала пояснення з приводу відсутності її на роботі з 15.11 по 19.11.2006р. (а.с.42). У той же день профком первинної організації вагонного депо Донецьк Донецької залізниці отримав лист з проханням дати згоду на звільнення провідника пасажирського вагона резерву провідників ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.24). 10 січня 2007 року профспілковий комітет вагонного депо Донецьк, на засіданні якого була й позивач, надав згоду на звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин за п.4 ст.40 КЗпП України, що встановлено на підставі протоколу засідання профспілкового комітету (а.с.29-38), у той же день позивачка отримала трудову книжку та була ознайомлена з наказом про звільнення, що встановлено на підставі копії наказу про звільнення та особової картки позивача (а.с.7, 23).
СвідокОСОБА_3. пояснила суду, що вона працює замісником начальника вагонного депо по кадровим питанням. 06.11.2006р. вона отримала поштою рапорт начальника поїзду "СВ" - Андрєєвої, рапорт був датований 05.11.2006р., до рапорту було додане пояснення ОСОБА_1 У рапорті було вказано, що 05.11.2006р. ОСОБА_1. була у нетверезому стані на робочому місці. На рапорті стояла віза начальника вагонного депо Донецької залізниці "на разбор". 10.11.2006р. з 15 до 16 години був "разбор" з участю начальника поїзду Андрєєвої, інструктора поїзду "СВ" та ОСОБА_1. За висновками разбору було встановлено, що дійсно ОСОБА_1. знаходилася на робочому місці у нетверезому стані. Але, у зв'язку з тим, що вона одинока жінка, то вона їй роз'яснила її права, це було з урахуванням того, що вона
більш як 16 років пропрацювала на нашему підприємстві та не мала ніяких порушень. 110 листопада 2006р. ОСОБА_1. написала заяву про перевід її у парк відстою, вона дала їй направлення на лікарняну комісію на посаду провідника, але у зв'язку з тим, що був вже кінець робочого дня, то ОСОБА_1. повинна була пройти лікарняну комісію 11.11.2006р. Після проходження медогляду, ОСОБА_1. прийшла до неї що б вона завізувала її заяву, але вона відправила позивача до начальника, оскільки він повинен візувати заяву про перевід. Потім ОСОБА_1. прийшла до неї з табельщіком резерву по переводам у січні 2007р. та вони повідомили, що у позивача недопрацьована норма годин так як ОСОБА_1. була відсутня на роботі з 15 по 19 листопада 2006р. та виправдувальних документів не надала. У зв'язку з тим, що це було у ОСОБА_1 друге порушення, то її визвали на профком та профком надав згоду на звільнення позивача і 10.01.2007р. вона була звільнена за прогули. До 10.01.2007р. причину своєї відсутності на роботі ОСОБА_1 не повідомляла, а 10 січня 2007р. повідомила, що вона вдома отримала опік окропом та була два місяці на лікарняному у лікарні, але документів за 15-19.11.2006р. не надала. У цей же день вона надала письмові пояснення, де вказала, що отримала опік 16.11.2006р. Вона не казала ОСОБА_1 що достатньо її підпису на заяві про перевід. Процедура роботи депо така, що позивач, яка знаходиться у процедурі переводу, повинна знаходитися на роботі згідно графіка роботи контори депо. ОСОБА_1 була ознайомлена з правилами внутрішнього трудового розпорядку коли приймалася на роботу, крім цього ці правила висять у фойє депо на стенді.
Суд вважає, що доводи позивача про те, що її було звільнено за прогули з 15.11-19.11.2006р. з порушенням місячного строку є безпідставними, оскільки згідно ст.148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Звільнення ОСОБА_1 було проведено в межах шестимісячного строку та в межах місячного строку без урахування днів, коли вона не працювала у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Згідно примітки 2 до розділу 5 Правил внутрішнього трудового розпорядку, з якими позивач була ознайомлена (а.с.23), при проведенні процедур переводу робітників депо з цеху до цеху та на другу посаду (проходження медичного огляду, випробувань та інструктажів, узгодження документів, тестування та ін.), ці особи зобов'язані виконувати график п'ятиденного робочого тижня з восьмигодинним робочим днем (п.26 цих Правил). Відповідно до п.26 Правил внутрішнього трудового розпорядку встановлено: початок робочого дня - 8.00, кінець робочого дня - 16.45, перерва з 12.00 до 12.45.
Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України, прогулом вважається в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.
Як було встановлено та позивач цього не заперечувала, 13.11.2006р. вона пройшла медогляд для переводу на іншу посаду до цеху парку відстою вагонів охорони вагонів та повинна була узгодити свою заяву з начальником депо. 15 листопада 2006р. вона знаходилася на роботі до 12.00 а потім пішла додому і в цей день більш на роботу не повернулася.
Суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 є законним, оскільки вона дійсно з 12.45 до 16.45 15 листопада 2006р. була відсутня на роботі без поважних причин. Будь-яких доказів поважності відсутності на роботі за вказаний період судом встановлено не було.
Відповідачем був дотриманий встановлений порядок звільнення, передбачений статтями 43, 147-1, 148, 149 КЗпП України.
Керуючись ст.ст.40 п.4, 43, 147-1, 148, 149 КЗпП України, ст.ст.10, 60, 213, 214, 215, 226, 294 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Вагонного депо Донецьк про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди залишити без задоволення.
Заява про апеляційне оскарження може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.