ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
21.12.10 Справа № 3/336-09/6
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-транс", третя особа –Міністерство транспорту та зв’язку України, про стягнення боргу,
представники:
позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 1/05-4-1797 від 02.07.2010 року);
відповідача: не з’явився;
третьої особи: ОСОБА_2 (довіреність № 183/05/14-10 від 18.01.2010 року).
СУТЬ СПОРУ:
У листопаді 2009 року Державне підприємство "Служба міжнародних автомобільних перевезень" (далі –ДП "Служба міжнародних автомобільних перевезень", Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-транс" (далі –ТОВ "Васт-транс", Відповідач) про стягнення 38 201 грн. 40 коп. боргу по оплаті послуг з оформлення та видачі дозволів ЄКМТ.
11 лютого 2010 року позивачем було подано заяву № 1/05-04-359 про збільшення позовних вимог, відповідно якої позивач просить стягнути з відповідача 62 359 грн. 92 коп. боргу з оплати послуг з оформлення та видачі дозволів ЄКМТ за 2008-2009 роки.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 1/05-04-359 від 11 лютого 2010 року, тим, що відповідач відповідно до накладної № 81 від 10 січня 2008 року за довіреністю серія ЯОК № 846468 від 10 січня 2008 року отримав від позивача десять дозволів ЄКМТ з трьома обмеженнями та один договір-зобов’язання та, відповідно до накладної № 139 від 16 січня 2009 року за довіреністю серія ЯПА № 149895 від 16 січня 2009 року отримав вісім дозволів ЄКМТ з трьома обмеженнями та один договір зобов’язання, проте витрати пов’язані з їх отриманням не оплатив.
Рішенням господарського суду Київської області від 26 березня 2010 року у справі № 3/336-09 (суддя Лопатін А.В.) у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07 липня 2010 року (колегія суддів у складі: головуючого - Разіної Т.І., суддів -, Фаловської І.М., Чорногуза М.Г.) апеляційну скаргу ДП "Служба міжнародних автомобільних перевезень" на рішення господарського суду Київської області від 26 березня 2010 року у справі № 3/336-09 залишено без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 26 березня 2010 року у справі № 3/336-09 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 07 жовтня 2010 року (колегія суддів у складі: головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б., Ходаківської І.П.) касаційну скаргу ДП "Служба міжнародних автомобільних перевезень" задоволено частково. Рішення господарського суду Київської області від 26 березня 2010 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07 липня 2010 року у справі № 3/336-09 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.
Згідно резолюції голови господарського суду Київської області від 02 листопада 2010 року справа № 3/336-09 передана для подальшого провадження судді Черногузу А.Ф.
Ухвалою господарського суду Київської області від 04 листопада 2010 року (суддя Черногуз А.Ф.) справу прийнято до провадження, присвоєно їй № 3/336-09/6 та призначено до розгляду на 16 листопада 2010 року.
На виконання ст. 111-12 ГПК України та постанови Вищого господарського суду України від 07 жовтня 2010 року у справі № 3/336-09, ухвалою господарського суду Київської області від 04 листопада 2010 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Міністерство транспорту та зв’язку України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14).
В судовому засіданні, 16 листопада 2010 року позивачем подано письмові пояснення від 16 листопада 2010 року.
Відповідачем подано пояснення № 199 від 15 листопада 2010 року, в яких він заперечує проти позовних вимог з підстав, викладених у даному поясненні.
Представник третьої особи в судове засідання 16 листопада 2010 року не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, хоча про час і місце розгляду справи тертя особа повідомлена належним чином ухвалою господарського суду Київської області від 04 листопада 2010 року, що підтверджується повідомленням про вручення № 01032 2676536 4 від 08 листопада 2010 року.
У зв’язку з необхідністю витребування нових доказів у справі та необхідністю надання пояснень третьою особою з приводу спірних правовідносин розгляд справи було відкладено на 30 листопада 2010 року.
Ухвалою господарського суду Київської області від 30 листопада 2010 року розгляд справи було відкладено на 21 грудня 2010 року, у зв’язку з неявкою в судове засідання представників позивача, третьої особи, неподанням учасниками судового засіданні витребуваних документів та враховуючи подані клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 21 грудня 2010 року, на виконання вимог ухвали суду позивачем подана заява, в якій він зазначив, що нормативно –правовий акт, яким регулюється порядок здійснення відшкодувань витрат, пов’язаних з переведенням комплексу робіт щодо оформлення дозволів ЄКМТ відсутній, про що також зазначив представник третьої особи у поясненнях наданих у судовому засіданні. Крім того, позивач зазначив, що розрахунок сум, які перевізник повинен сплачувати у відшкодування витрат, пов’язаних з проведенням комплексу робіт щодо оформленням дозволів ЄКМТ ДП “СМАП” здійснює згідно кошторису витрат. Щодо заявки на участь у конкурсі на отримання дозволів ЄКМТ позивач зазначив, що в ДП “СМАП” зазначені заявки не зберігаються.
Крім того, позивачем подана заява, яка за своєю правовою природою в розрізі ст. 22 ГПК України є заявою про зменшення розміру позовних вимог. Відповідно до поданої заяви позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача боргу за надані послуги з оформлення та видачі дозволів ЄКМТ у 2008 та 2009 роках у розмірі 60721,80 грн. Вказані вимоги ґрунтуються на сумах вказаних в рахунках фактурах № СФ-0006018 від 28 грудня 2007 року та № СФ-0000153 від 14 січня 2009 року виданих на оплату цінностей переданих відповідачу за накладними № 81 від 10 січня 2008 року та № 139 від 16 січня 2009 року.
За таких обставин в даному провадженні суд розглядає остаточні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за надані послуги з оформлення та видачі дозволів ЄКМТ у 2008 та 2009 роках у розмірі 60721,80 грн., а також державне мито у розмірі 607,21 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 236 грн.
До початку судового засідання, 17 грудня 2010 року відповідачем подано клопотання № 201 від 17 грудня 2010 року, в якому він просить відкласти розгляд справи на у зв’язку з перебуванням його представника в іншому судовому засіданні.
Присутній в судовому засіданні 21 грудня 2010 року представник позивача повністю підтримав позовні вимоги в редакції заяви про зменшення позовних вимог та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.
21 грудня 2010 року відповідно до частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, врахувавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
УСТАНОВИВ:
Направляючи справу № 3/336-09 на новий розгляд, Вищий господарський суд України в постанові від 07 жовтня 2010 року вказав, що з метою повного та об'єктивного розгляду даної справи суд мав залучити до участі у даному спорі Міністерство транспорту та зв'язку України, як орган, що наділений компетенцією щодо контролю діяльності суб'єктів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, оцінюючи подані докази виходячи з вимог закону та за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до положень міжурядових Угод про міжнародне автомобільне сполучення, Україна є членом Європейської Конференції Міністрів Транспорту (далі - ЄКМТ).
Перевезення вантажів автомобільним транспортом по територіях іноземних держав або транзитом через їхні території виконується українськими перевізниками (у тому числі позивачем) відповідно до положень міжурядових Угод на основі дозволів ЄКМТ багаторазового використання.
Оформлення дозволів ЄКМТ та видача їх українським перевізникам здійснюється у відповідності до Порядку оформлення, видачі, використання, обліку та звітності щодо дозволів ЄКМТ на перевезення вантажів автомобільним транспортом між країнами - членами ЄКМТ, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 20.08.2004р. № 757.
Надання технічних послуг з оформлення і видачі дозволів ЄКМТ українським автоперевізникам входить до господарської компетенції (сукупність господарських прав та обов'язків) та повноважень позивача.
Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.1996р. № 344 "Про вступ Уряду України до Європейської Конференції Міністрів транспорту" Кабінет Міністрів України постановив: Міністерству транспорту забезпечити виконання фінансових зобов'язань, пов'язаних з участю Уряду України в Європейській Конференції Міністрів транспорту, за рахунок позабюджетних коштів.
Для перевезень вантажів автомобільним транспортом між країнами - членами ЄКМТ українським перевізникам видаються дозволи ЄКМТ.
Наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2004р. № 757 затверджено Порядок оформлення, видачі, використання, обліку та звітності щодо дозволів ЄКМТ на перевезення вантажів автомобільним транспортом між країнами - членами ЄКМТ.
З моменту затвердження Порядку оформлення, видачі, використання, обліку та звітності щодо дозволів ЄКМТ на перевезення вантажів автомобільним транспортом між країнами - членами ЄКМТ виконання технічних послуг з оформлення і видачі дозволів ЄКМТ українським автоперевізникам входило до компетенції Служби міжнародних автомобільних перевезень.
Разом з тим, відповідно до п. 2 Наказу Міністерства транспорту та зв'язку від 17.10.05р. №652 "Про реорганізацію Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" було створено ДП "Служба міжнародних автомобільних перевезень" на правах юридичної особи. При цьому наказом Міністерства транспорту та зв'язку №867 від 12.12.05р. до Порядку оформлення, видачі, використання, обліку та звітності щодо дозволів ЄКМТ на перевезення вантажів автомобільним транспортом між країнами - членами ЄКМТ було внесено відповідні зміни.
Виходячи з вимог чинного законодавства, доказами здійснення господарської операції між двома господарюючими суб’єктами є первинні документи оформлені сторонами за наслідками такої операції.
Так, відповідно до положень п.п. 2.1 ч. 2 Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 визначено, що первинними документами є документи створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції…
Відповідно до п.п. 2.4 ч. 2 Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»визначено обов’язкові реквізити, що повинні містити первинні документи.
Так, згідно вимог п.п. 2.4 ч. 2 вказаного Положення первинні документи повинні мати такі обов’язкові реквізити:
- найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;
- назву документа(форми);
- дату і місце складення документа;
- зміст та обсяг господарської операції;
- одиницю виміру господарської операції(у натуральному таабо вартісному виразі);
- посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення,
- особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналогічні вимоги до обов’язкових реквізитів первинних документів викладено і в ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»
Відтак, наведене свідчить, що подані позивачем, в якості доказу здійснення господарської операції, товарні накладні № 81 від 10 січня 2008 року та № 139 від 16 січня 2009 року, в розумінні положень чинного законодавства, є первинними документами.
Позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що на день звернення відповідача до позивача для отримання дозволів ЄКМТ першому було виставлено рахунок-фактуру № СФ-0006018 від 28 грудня 2007 року для оплати послуг з оформлення та видачі дозволів. В подальшому, за довіреністю серія ЯОК № 846468 від 10 січня 2008 року по накладній № 81 від 10 січня 2008 року відповідачем були одержані дозволи ЄКМТ: з трьома обмеженнями –10 шт., договір зобов’язання –1 шт.
Крім того, позивач посилається на те, що 09 січня 2008 року відповідач, відповідно до рахунку-фактури № СФ-0006018 від 28 грудня 2007 року на суму 40212 грн. сплатив 2010,60 грн., що, на думку позивача, свідчить про підтвердження того, що відповідач погодився на договірні відносини з позивачем з вартісним виразом 40212 грн.
Загальна ж вартість послуг, пов’язана з видачею та оформленням дозволів ЄКМТ, отриманих відповідачем за накладною № 81 від 10 січня 2008 року, на думку позивача, складає 40212 грн., згідно кошторису витрат затверджених В.о. Держдепартаменту автомобільного транспорту від 8 січня 2008 року, про що позивач зазначив у позові.
Водночас, в матеріалах справи, міститься рахунок-фактура № СФ-0006018 від 28 грудня 2007 року на суму 12 грн. з доказами його надіслання факсимільним зв’язком відповідачу –09 січня 2008 року (аркуш справи 45), який повністю відповідає за містом підстав його виставлення рахунку-фактурі № СФ-0006018 від 28 грудня 2007 року на суму 40212 грн. на який посилається позивач обґрунтовуючи позовні вимоги. (аркуш справи 13)
Судом встановлено, що на підставі рахунку-фактуру № СФ-0006018 від 28 грудня 2007 року, 09 січня 2008 року відповідач перерахував позивачу грошові кошти в сумі 2010,60 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 678.
Також, судом встановлено та не спростовується сторонами те, що за накладною № 81 від 10 січня 2008 року позивач передав, а відповідач за довіреністю серія ЯОК № 846468 отримав дозволи ЄКТМ:
1. без обмежень в кількості 0 шт.;
2. з одним обмеженням в кількості 0 шт.;
3. з двома обмеження в кількості 0 шт.;
4. з трьома обмеженнями в кількості 10 шт.;
5. договір-зобов’язання в кількості 1 шт.
З вказаної накладної також вбачається, що за нею позивачем було передано відповідачу одинадцять найменувань цінностей на суму дванадцять гривень.(«Всього відпущено одинадцять найменувань на суму дванадцять грн. 00 коп. ПДВ = 2,00 грн.») (аркуш справи 14)
Вказана накладна відповідає вимогам п. п. 2.1, 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та приймається судом як належний доказ здійснення між позивачем та відповідачем, уповноваженими останніми особами, господарської операції по передачі матеріальних цінностей.
Отже, факт передання позивачем дозволів ЄКМТ: з трьома обмеженнями –10 шт., договору зобов’язання –1 шт. підтверджується накладною № 81 від 10 січня 2008 року, яка підписана між позивачем та відповідачем та не заперечується сторонами спору.
В даній накладній зазначено, всього відпущено одинадцять найменувань на суму з ПДВ 12 грн.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що сторони узгодили ціну послуг, які пов’язані з видачею та оформленням дозволів ЄКМТ в розмірі 12 грн., що підтверджується накладною № 81 від 10 січня 2008 року на отримання послуг з оформлення та видачі дозволів ЄКМТ з трьома обмеженнями –10 шт., договір зобов’язання –1 шт.
Відтак, посилання позивача, що відповідач здійснив оплату за рахунком-фактурою № СФ-0006018 від 28 грудня 2007 року виставленого саме, на суму 40212 грн. спростовується вищенаведеним та не підтверджено належними доказами.
Даний факт, також, підтверджується рішенням господарського суду м. Києва від 25 лютого 2010 року у справі № 24/358 (аркуш справи №112) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-транс" до Державного підприємства "Служба міжнародних автомобільних перевезень" про стягнення 1998,60 грн., як надмірно сплачених грошових коштів, перерахованих платіжним дорученням № 678 від 09 січня 2008 року та яке набрало законної сили згідно постанови Київського апеляційного господарського суду від 23 червня 2010 року.
При цьому, господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Факти, передбачені вищенаведеною нормою мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність –це обов’язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинність вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в іншому рішенні господарського суду, є суб’єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається.
Враховуючи вищезазначене, а також те, що сторонами у справі № 24/358 є ті ж самі юридичні особи, що і у справі, яка розглядається, господарський суд Київської області бере до уваги факти, що були встановлені рішенням господарського суду м. Києва від 25 лютого 2010 року у справі № 24/358 та яке набрало законної сили згідно постанови Київського апеляційного господарського суду від 23 червня 2010 року і які мають значення при вирішення спору у даній справі.
Водночас господарський суд бере до уваги також ту обставину, що позивачем не доведено належними доказами того, що останнім було виставлено рахунок-фактуру № СФ-0006018 від 28 грудня 2007 року саме, на суму 40212 грн.
Так, вбачається, що вказана обставина не підтверджується будь-яким належним доказом, що б підтверджував вручення вказаного рахунку повноважному представнику відповідача чи направлення вказаного рахунку на адресу відповідача засобами поштового чи факсимільного зв’язку.
Вказана обставина спростовується також і тим, що відповідачем було надано до справи рахунок-фактуру, надісланий до сплати позивачем шляхом факсимільного зв’язку, за тим самим номером, датою та призначенням платежу однак на зовсім іншу суму, а саме на суму 12 гривень, що повністю відповідає даним, що вказані в накладній № 81 від 10 січня 2008 року. .(«Всього відпущено одинадцять найменувань на суму дванадцять грн. 00 коп. ПДВ = 2,00 грн.») (аркуш справи 14)...
Крім того, позивач посилається на те, що у 2009 році між сторонами склались аналогічні відносини.
Так, позивач зазначає, що у 2009 році за оформлення і видачу дозволів ЄКМТ відповідачу було виставлено рахунок № СФ-0000153 від 14 січня 2009 року для оплати вказаних послуг на суму 32172 грн. В подальшому, за довіреністю серія ЯПА № 149895 від 16 січня 2009 року по накладній № 139 від 16 січня 2009 року відповідачем були одержані дозволи ЄКМТ: з трьома обмеженнями –8 шт., договір зобов’язання –1 шт.
Крім того, позивач посилається на те, що 14 січня 2009 року відповідач, відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000153 від 14 січня 2009 року на суму 32172 грн. сплатив 9651,60 грн., що свідчить про підтвердження того, що відповідач погодився на договірні відносини з позивачем.
Так, судом встановлено, що на підставі рахунку-фактуру № СФ-0000153 від 14 січня 2009 року, 14 січня 2009 року відповідач дійсно перерахував позивачу грошові кошти в сумі 9651,60 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 178.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок № СФ-0000153 від 14 січня 2009 року для оплати вказаних послуг саме на суму 32172 грн., окрім того, що позивачем додано до справи копію вказаного рахунку без відповідних відміток про вручення останнього відповідачу.
Також, судом встановлено та не спростовується сторонами те, що згідно накладної № 139 від 16 січня 2009 року позивач передав, а відповідач за довіреністю серія ЯПА № 149895 від 16січня 2009 року отримав дозволи ЄКТМ:
1. без обмежень в кількості 0 шт.;
2. з одним обмеженням в кількості 0 шт.;
3. з двома обмеження в кількості 0 шт.;
4. з трьома обмеженнями в кількості 8 шт.;
5. договір-зобов’язання в кількості 1 шт.
З вказаної накладної також вбачається, що за нею позивачем було передано відповідачу дев’ять найменувань цінностей на суму дванадцять гривень. («Всього відпущено дев’ять найменувань на суму дванадцять грн. 00 коп. ПДВ = 2,00 грн.») (аркуш справи 102)
Вказана накладна відповідає вимогам п. п. 2.1, 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та приймається судом як належний доказ здійснення між позивачем та відповідачем, уповноваженими останніми особами, господарської операції по передачі матеріальних цінностей.
Отже, факт передання позивачем дозволів ЄКМТ: з трьома обмеженнями –8 шт., договору зобов’язання –1 шт. підтверджується накладною № 139 від 16 січня 2009 року, яка підписана між позивачем та відповідачем та не заперечується сторонами спору.
В даній накладній зазначено, всього відпущено дев’ять найменувань на суму з ПДВ 12 грн.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що сторони узгодили ціну послуг, які пов’язані з видачею та оформленням дозволів ЄКМТ в розмірі 12 грн., що підтверджується накладною № 139 від 16 січня 2009 року на отримання послуг з оформлення та видачі дозволів ЄКМТ з трьома обмеженнями –8 шт., договір зобов’язання –1 шт.
Посилання позивача на кошторис витрат затверджених В.о. Держдепартаменту автомобільного транспорту від 8 січня 2008 року, як на загальну вартість послуг пов’язаних з оформленням та видачею дозволів на поїздку по території іноземних держав при виконанні перевезень автомобільним транспортом в міжнародному сполученні суд не приймає до уваги, оскільки, позивачем не доведено належними доказами, що даний документ був доведений до відома відповідача.
Крім того, суд бере до уваги те, що вказаний кошторис за своєю правовою природою є внутрішнім документом позивача. Отже, відповідач фактично не знав про існування вищезазначеного кошторису.
До того ж, суд приймає до уваги посилання позивача у поясненнях від 16 листопада 2010 року на те, що послуги з оформлення та видачі дозволів ЄКМТ не входять до переліку послуг, ціни і тарифи які підлягають державному регулюванню згідно законодавства України, а отже на послуги з оформлення і видачі дозволів ЄКМТ встановлюється вільна ціна, розмір якої визначається за домовленістю сторін в господарському договорі.
Наведене також підтверджується й довідкою позивача поданою до справи, згідно якої позивач (ДП «СМАП») застосовує у своїй діяльності вільні ціни. (аркуш справи 116)
Відтак, враховуючи те, що згідно доводів самого позивача він у своїй діяльності керується вільними цінами суд приходить до висновку, що зазначена в накладній вартість переданих цінностей(«Всього відпущено дев’ять найменувань на суму дванадцять грн. 00 коп. ПДВ = 2,00 грн.») (аркуш справи 102) визначена позивачем саме з позиції вільного ціноутворення та погоджена сторонами.
На виконання вимог ухвали суду, в судовому засіданні 21 грудня 2010 року позивачем подана заява, в якій він зазначив, що нормативно –правовий акт, яким регулюється порядок здійснення відшкодувань витрат, пов’язаних з переведенням комплексу робіт щодо оформлення дозволів ЄКМТ відсутній, про що також зазначив представник третьої особи у поясненнях наданих у судовому засіданні.
При цьому, з системного аналізу положень ч. 2 п. 2.1 «Порядку оформлення, видачі, використання, обліку та звітності щодо дозволів Європейської Конференції Міністрів Транспорту (ЄКМТ) на перевезення вантажів автомобільним транспортом між країнами –членами ЄКМТ», затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 20 серпня 2004 року № 757, вбачається, що існування вказаного «порядку відшкодування»передбачено даним нормативним актом.
У зв’язку викладеним, суд бере також до уваги і те, що відсутність затвердженого порядку здійснення відшкодувань витрат, пов’язаних з переведенням комплексу робіт щодо оформлення дозволів ЄКМТ ставить під сумнів правомірність здійснення вказаних нарахувань позивачем.
Згідно ч. 3 ст. 189 ГК України, суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.
Згідно ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відтак, посилання позивача, що відповідач здійснив оплату за рахунком-фактурою № СФ-0000153 від 14 січня 2009 року виставленого саме, на суму 32172 грн. спростовується вищенаведеним та не підтверджено належними доказами.
Згідно ч. 1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч. 2 ст. 6 ЦК України).
Судом встановлено, що між сторонами відбулися правовідносини на умовах вільного ціноутворення, зокрема, на умовах зазначених у накладних № 81 від 10 січня 2008 року та № 139 від 16 січня 2009 року, в яких сторонами узгоджено перелік(кількість) послуг та їх вартість.
Таким чином, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору у розумінні ст. 181 ГК України.
Враховуючи, що правовідносини виникли на підставі накладної № 81 від 10 січня 2008 року, № 139 від 16 січня 2009 року, суд прийшов до висновку, що сторонами на підставі ст. ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України було укладено угоди, згідно яких у відповідача на підставі ст. ст. 11, 509, 626 ЦК України виникло зобов’язання щодо оплати по 12 грн. за кожну з накладних.
Як зазначено вище, 14 січня 2009 року позивач на підставі рахунку-фактуру № СФ-0000153 від 14 січня 2009 року, перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 9651,60 грн., в тому числі узгоджену суму в накладній у розмірі 12 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 178.
Водночас господарський суд бере до уваги також ту обставину, що позивачем не доведено належними доказами того, що останнім було виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000153 від 14 січня 2009 року саме, на суму 32172 грн.
Так, вбачається, що виставлення відповідачу рахунку-фактури № СФ-0000153 від 14 січня 2009 року позивачем саме, на суму 32172 грн. не підтверджується будь-яким належним доказом, що б підтверджував вручення вказаного рахунку повноважному представнику відповідача чи направлення вказаного рахунку на адресу відповідача засобами поштового чи факсимільного зв’язку, що спростовує доводи позивача про акцепт відповідачем вказаної в ньому вартості.
Відповідно до положень ст. 34 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженими певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Факт отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей може підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами, зокрема, довіреністю та накладною.
Встановлено, що згідно первинних документів наданих позивачем, вартість цінностей переданих за ними визначено сторонами по 12 грн. за кожну з двох господарських операцій.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач належними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України не довів того, що у відповідача виник обов’язок сплатити заявлену до стягнення суму, яка на думку позивача становить вартість наданих останнім послуг.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладається саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
З урахуванням наведеного позовні вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.
Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82–85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя Черногуз А.Ф.
Рішення підписане 27.12.2010 року